Xронос [Тарас Антипович] (fb2) читать постранично, страница - 2
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- 4
- . . .
- последняя (46) »
Вересень 2041 Юні старці
Торн перескочив через огорожу невеликого ігрового майданчика, звідки долинали агонічні стогони. Прибрав із чола сиві пасма волосся. Напружив ослаблий зір. На штучному спортивному покритті конали двоє старців у майках із номерами і прізвищами баскетбольних зірок. Між ними так і лежав покинутий м'яч. Ліхтарі світили слабко, час від часу видаючи невротичне дзижчання. Торн озирнувся на всі боки й обережно витяг із-під плаща пошарпаний хрономат. Один із старців мав не менше, ніж сто п'ятдесят кілограмів, майка на ньому розлізлася під натиском жирової маси і підскочила на пузі, як дівочий топік. Обличчя починало синіти. Серце здало, визначив Торн, приставляючи дуло хрономата до важезного тіла. Під напівпрозорим панциром інструмента пробігла іскра, і табло хрономата видало:Час вроджений: 68 років, 40 діб Час реалізований: 12 років, 89 діб
«Знову дітей «обнуляють», — сплюнув Торн гірку слину. У другого підлітка було зморщене лице сухотника, очі закотилися, а ноги все ще сукалися по землі. Здаля заскрипіла поліцейська сирена. Торн сховав хрономат і кинувся бігти — ще бракувало, щоб його звинуватили. Через сто метрів він завернув за ріг і схопився за груди. Трохи відсапавшись, повільно рушив уздовж стіни. Після вимушеного хронодонорства на користь власної дружини він ніяк не міг звикнути до свого нового віку — 54 роки. Рефлекси й рухи залишилися молодечі, а тіло вже не могло впоратися з ними. Удома Марта зустріла його докорами за те, що пішов бродити у комендантську годину, та ще й не взяв із собою мобільника. Замість виправдань він прискіпливо оглянув її. — Я ніколи не звикну до тебе такої, — врешті мовив. Вона знічено торкнулася зморщок на щоках, до яких і сама ще не звикла. — Я щойно бачив двох пацанів, яких «вичистили» до нуля… — Навіщо ти мені це розказуєш? Щоб натякнути, що ми живемо в пеклі? Це давно вже не новина для мене. — Я щось придумаю, — вперто буркнув Торн. — Нічого ти не придумаєш! Ти актор, а не грабіжник. І не сновигай з цією сатанинською машинкою в кишені. І не намагайся нікого «вичистити». Бо я не прийму в себе чужий крадений час! — Марто, ти не прожила й тридцяти, а решту життя в тебе вкрали. І ти готова так доживати — в клімактеричній агонії, без жодної втіхи? — Якщо вся проблема у втіхах, замов собі мою силіконову копію — відтворять по фото двадцятилітнього віку. — Я не про це, — відмахнувся Торн. На кухні він подлубався в темпорально модифікованому стейку, вкотре завваживши його ацетоновий присмак. Марта примирливо покавувала з ним, хоча й знала, що за нинішнього стану її шлунка це неминуче призведе до печії. Він намагався не дивитися на неї, бо внутрішнім зором усе ще бачив ту вродливу жінку, чия фізична оболонка навіювала віру в існування ідеалу.
Торн грав драматичні ролі в міському театрі. Мистецтво це вважалося антикварним і на тлі всіляких кібер-шоу давно занепало. У той день, коли «обнулили» Марту, він повертався з репетицій дещо раніше, ніж завжди. Він хотів зробити дружині сюрприз, але знайшов її — вже вісімдесятилітню — лежачою на газоні. Виявилося, що вона вийшла з будинку забрати у листоноші свіжу пресу, а замість газети
- 1
- 2
- 3
- 4
- . . .
- последняя (46) »
Последние комментарии
1 день 8 часов назад
1 день 10 часов назад
2 дней 1 час назад
2 дней 1 час назад
2 дней 6 часов назад
2 дней 10 часов назад