Чорне й біле в сірих тонах [Тарас Ігорович Микітчак] (fb2) читать постранично, страница - 3

Часто його терзають сумніви: чи такий уже й добрий той світ, як він про нього пише?.. Чи не надто відірвані його сюжети від реальності? У світі море жорстокості (у нього вісім разів відбирали гроші на вулиці й ще чотири рази били просто так), але й море добра. Згадати лише тих, про кого він пише!..

З Дібровником Лісовий познайомився у Стрийському парку навпроти вісімнадцятого пивбару, якщо рахувати від головного входу. Це був спокійний, красивий і розсудливий чоловік, який першим заговорив до фентезиста. Спочатку розмова точилася навколо мера Леополіса, про те, що в парку все менше й менше дерев і все більше й більше сміття, а потім чоловік, якого насправді звали не Дібровником, а Джорджем, наче вибухнув і почав розповідати історію свого життя, яка водночас була історією його кохання.

З Іреною (так звали те неземне створіння, яке народилося на Землі) Джордж познайомився саме на цій лавці, де вони з Добриком сиділи. Може, якраз лавка і підштовхнула Джорджа до такої щирої розмови із незнайомцем. Колись увечері цей чоловік прогулювався парком і побачив красиву жінку, яка сиділа тут. Вона нервово курила безнікотинові сигаретки й плакала — тихо, беззвучно. Потім встала, кинула недопалок у смітник і пішла… Джордж провів її зачарованим поглядом, а коли підійшов до лавки, то побачив, що красуня забула своє портмоне. На жаль, його власниця вже зникла з овиду і відчайдушні пошуки в парку не дали жодного результату. В портмоне виявилося посвідчення особистості, банківські картки й маленький записничок. Почерк Ірени Василівни (так звали власницю портмоне) був дрібненький і округлий, наче розсипаний бісер. Останнім записом були два рядки: «Понеділок. 21.00. Рейс 038. Леополіс — Гельсінки. Не забути». В аеропорту він і знайшов Ірену. Вона запросила його на каву. За кавою розповіла, що навчається в аспірантурі Леополісаєнту і займається оленями. У Фінляндії збирається провести рік у тундрі, вивчаючи північних оленів. Житиме біля озера Веттерн, де ще розгулюють дикі стада цих тварин. А в парку плакала, бо важко так надовго розставатися з рідним містом. Під кінець розмови Ірен пристрасно поцілувала Джорджа просто посеред натовпу пасажирів і побігла на посадку. У цю мить майбутній Дібровник Добрика збагнув, що Ірен і є його другою, єдиною половинкою. І ця думка не давала йому спокою чотири місяці. Тоді він махнув рукою на Леополіс і також полетів у Фінляндію. Від найближчого селища до хатки Ірен виявилося 200 кілометрів бездоріжжя. Джордж узяв на прокат всюдихід, але той застряг у болоті на середині дороги. Чотири дні закоханий ішов пішки, орієнтуючись за компасом і картою. Дорогою ледь не замерз. В останню добу за ним кралася зграя вовків. Напівживим Джордж добрів до заповітної хатинки. Довго вагався перш ніж постукати. Найбільше він боявся, що Ірена не прийме його. А коли постукав, то не дочекався відповіді. Двері були відчинені.

Ірена лежала на ліжку, під шкурами. Непритомна. Усе навколо — в засохлій крові. Ганчірки з брунатними плямами розкидані по підлозі. У жінки було прострелене плече й стегно. На столі відразу впадали у вічі розбиті вщент супутниковий передавач і комп’ютер. Інші речі безладно розкидані по хатинці.

Він багато днів турботливо доглядав Ірену й незабаром, прийшовши до тями, вона розповіла, що під час польових досліджень її намагалися застрелити браконьєри. А коли вона напівжива приповзла до будиночка, то побачила, що ці покидьки вже й там побували, знищивши усі засоби зв’язку із зовнішнім світом. Через два тижні до будиночка на гідроплані прилетіла група підтримки з харчами.

Ця тундрова пригода мала щасливе закінчення — Джорж з Іреною повернулися до Леополіса й одружилися. Тепер ніщо й ніхто не зможе їх розлучити!

Ця історія кохання настільки зворушила Добрика, що він поклав її в основу нового роману: чоловік долає всі перешкоди на шляху до свого кохання.

З Джорджем Лісовий регулярно зустрічався в парку, де той часто сидів на улюбленій лавці й самозаглиблено курив.

Принцеса Зеленого Чаю, головний персонаж його серії ельфійських романів, живе в сусідньому під’їзді. Це красива дівчина зі східним розрізом очей і приголомшливою фігурою. Вона працює продавцем у супермаркеті. Добрик шалено закоханий у неї, але вже більше року ці стосунки ніяк не виходять за межі дружби. Завжди бракує якогось поштовху, ще одного кроку, ще однієї хвилини, ще однієї випадковості. Єва Грінтик (її справжнє ім’я) у вільний час навчала охочих бальних танців, займаючись переважно з бідними й не беручи за це грошей. Вона багато разів запрошувала на заняття Лісового, та він ніяк не наважувався прийти в танцювальний зал, соромлячись своєї незграбності (хоча саме там вчать розставатися з нею). У Єви був навіть свій шоу-балет із підлітків, яких вона зібрала просто на вулиці. Танці врятували кількох її підопічних хлопчаків від криміналу, а дівчат — від панелі. Грінтик, як і Джордж з Іреною, була для Добрика білосніжною квіткою серед буденної сірості, тим