Малий і Карлсон, що живе на даху. Карлсон прилітає знов. Нові пригоди Карлсона, що живе на даху [Астрід Ліндгрен] (fb2) читать постранично, страница - 3
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- 4
- 5
- . . .
- последняя (92) »
Карлсон будує вежу
— Я ж уже сказав, що його звуть Карлсон і що живе він угорі на даху, — мовив Малий. — Що тут такого дуже дивного? Хіба люди не можуть жити, де їм хочеться? — Не мороч нам голови, Малий, — сказала мама. — Ти налякав нас до смерті. Справжній вибух! Тебе ж могло вбити! Невже ти не розумієш цього? — Розумію, але Карлсон однаково найкращий у світі машиніст, — відповів Малий і поважно глянув на маму. Ну як вона не збагне, що не можна сказати «ні», коли найкращий у світі машиніст береться заводити твою парову машину! — Треба відповідати за свої вчинки, Малий, — сказав тато, — а не складати вину на якогось Карлсона, що взагалі не існує. — Ні, він існує! — заперечив Малий. — Ще й літати може, — насмішкувато докинув Боссе. — Уяви собі, що може, — відповів Малий. — Я гадаю, що він ще прилетить, і ти сам побачиш. — От якби він прилетів завтра, — сказала Бетан. — Я дам тобі крону, Малий, якщо побачу на власні очі Карлсона, що живе на даху. — Завтра він не зможе, — пояснив Малий. — Завтра йому треба полетіти до майстерні і змастити моторчика. — За твої витівки тебе самого треба було б змастити… — мовила мама. — Глянь, на що схожа твоя книжкова полиця? — Карлсон каже, що це все дурниці, не варто й згадувати. І Малий зневажливо махнув рукою, точнісінько так, як махав Карлсон. Він хотів показати мамі, що зовсім не варто побиватися через якусь там книжкову полицю. Проте на маму це ніяк не вплинуло. — Це так каже Карлсон? — спитала вона. — Тоді передай йому, що коли він ще раз пхатиме сюди свого носа, то я так змащу його, що довіку не забуде. Малий нічого не відповів. Він вважав, що це просто жах — таке говорити про найкращого в світі машиніста. Але на що інше можна було сподіватися такого дня, коли всі наче змовились перечити йому? І Малий раптом затужив за Карлсоном. За бадьорим, радісним Карлсоном, що так гарно махав рукою й казав, що нещастя — то дурниці, і про них не варто й згадувати. Йому так хотілося знову побачити Карлсона. «Невже він більше ніколи не прилетить?» — з тривогою подумав Малий. — Спокійно, тільки спокійно, — сказав собі він, достеменно як Карлсон. — Адже Карлсон пообіцяв, що прилетить.Виявилося, що на Карлсона таки можна покластися. Бо не минуло й кількох днів, як він з’явився знов. Малий саме лежав у своїй кімнаті долілиць на підлозі й читав, коли почулося гудіння й у вікно, мов велетенський джміль, залетів Карлсон. Він покрутився по кімнаті, наспівуючи якусь веселу пісеньку. Часом він стишував літ і розглядав картини на стінах, схиливши набік голову і примруживши очі. — Гарні картини, — сказав він. — Страх які гарні, хоч, мабуть, не такі гарні, як мої. Малий схопився з підлоги. Він нетямився з радощів: як добре, що Карлсон знову прилетів. — У тебе нагорі багато картин? — спитав він. — Кілька тисяч, — відповів Карлсон. — Я сам малюю вільної хвилини. Півників, пташок та інші гарні речі. Я найкращий у світі майстер малювати півників. Карлсон зробив гарне коло й приземлився побіч Малого. — Ти ба! — здивувався Малий. — Слухай… а чи не
- 1
- 2
- 3
- 4
- 5
- . . .
- последняя (92) »
Последние комментарии
2 часов 53 минут назад
3 часов 5 минут назад
3 часов 7 минут назад
3 часов 13 минут назад
3 часов 13 минут назад
3 часов 17 минут назад