Космічний бог [Дмитро Біленкін] (fb2) читать постранично, страница - 3
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- 4
- 5
- . . .
- последняя (31) »
2. МОРАЛЬНА ПРОБЛЕМА
Бандит, немов напіврозчавлений краб, ворочався біля ніг Полинова. Він мотав головою, розбризкуючи слину й кров. Його скоцюблені пальці тягнулися до лайтинга, що відлетів. Гюїсманс пройшов коридором, нахилився до Головатого й неголосно сказав: — Устати, дурню. Відповіддю було гарчання. — Встати, кажу! — Гюїсманс заволав так, що навіть Полинов здригнувся. Головатий затих. Стоячи рачки, він силкувався піднятися, але в нього роз’їжджалися коліна. Затамувавши подих, усі з потаємною надією дивилися на Гюїсманса. Він помітив погляди й холодно посміхнувся. — Лицем до стіни! — презирливо кинув він. І негайно обернувся до Полинова. — Вас це не стосується, добродію. Я ще не взяв реваншу за програну партію, чи не так? Спокій цього сухорлявого чоловіка в чорному, його миттєве перетворення з мирного місіонера на вождя бандитів було страшнішим, ніж постріли й насильство. Він владно крикнув. Забігли двоє в сірих комбінезонах. Один підхопив Головатого й допоміг тому встати. Другому Гюїсманс щось прошепотів, показуючи на Полинова. Психолога схопили й повели. …Коли за ним клацнув замок, Полинов не був у змозі ні міркувати, ні радіти несподіваному порятункові. Чужа каюта, куди його заштовхнули, пливла перед очима. Відтак він зі здивуванням відзначив її розкіш. Витончений столик із пластику, оздобленого під малахіт, м’який килим під ногами, два пишні ліжка, затишне світло настільної лампи. Пахло парфумами й сигарами. За перегородкою знаходилася справжнісінька ванна. Полинов сів, силкуючись зрозуміти, що б усе це могло означати, чому його ув’язнили в каюту, більше схожу на будуар, ніж на в’язницю. Пояснення не було. Він устав похитуючись, натиснув плечем на двері. Навіщо? Йому чудово була відома міцність корабельних замків. — Не роби дурниць, — сказав він собі. З попільнички стирчала недопалена сигарета. На мундштуку відбився слід губної помади. З прочиненої тумбочки поблискували винні пляшки. Тут ще годину тому не просто жили, тут насолоджувалися життям. Що це — замір, насмішка? Але чогось у каюті бракувало. Чогось істотного. Так, звісно: стільців. Стільців, якими можна було б скористатися як дрючками. Машинально Полинов повернув ручку телевізора. Як не дивно, телевізор працював. Зі стереоскопічної глибини екрану плюснула морська хвиля, пінявий гребінь виніс дитину верхи на дельфіні. Полинов дивився на неї, мов на прибульця з іншого світу. Малюк у захваті бив дельфіна п’ятами по спині, за його плечима спалахувала райдуга бризок. Дитячий сміх наповнив каюту. Це було настільки дико після пережитого, що Полинов поспішно повернув вимикач. Сміх обірвався. «Спокійно, спокійно, — сказав він собі. — В будь-якому кошмарі є логіка, треба розібратися. Раз телевізор працює, корабель вирвався з зони мовчання, отож… Вирвався? Не треба обманюватися: ніякої «зони мовчання» не було. Це ж ясно, як день, — нападники застосували «ефект Багрова», щоби корабель не міг зв’язатися з Землею. Ось і все. Але навіщо, навіщо? Що за дикість — піратство в космосі?» Найбільше Полинову кортіло лягти й ні про що не думати. Думки плуталися. Помітно росло прискорення, підлога вислизала з-під ніг. Зрозуміло, пірати тікають подалі від трас. Куди? Полинов зайшов за перегородку. З дзеркала на нього глянуло цілком біле, незнайоме йому обличчя. З хвилину він нерухомо дивився на своє відображення. Відтак набрав у пригорщу води, змочив чоло, скроні, причесався, поправив краватку. Прості буденні рухи заспокоїли його. Він почав міркувати, чи можна чекати порятунку з Землі. Наразі там ще ніхто не підозрює про катастрофу. Так… Станції стеження втратили радіоімпульс «Антіноя». Буває. Оператори, попахкуючи сигаретами й розповідаючи анекдоти, чекають, коли він знову з’явиться. А він не з’явиться. В космос полетять запити, але космос мовчатиме. Тоді почнеться паніка. Ні, не тоді. Компанія зволікатиме з повідомленням у надії, що тривога марна. Адже на карту поставлені престиж, прибутки: як це так, у нас — і раптом аварія! Світ дізнається про таємниче зникнення «Антіноя» з величезним запізненням. Ось тоді до гаданого місця загибелі попрямують розвідники. Та буде пізно. Але й тоді тривожна звістка не змахне з екранів телевізорів усміхнені личка. Про зникнення корабля буде сказано в найкращих традиціях казенного оптимізму. Відразу після передачі вродливі дівчата заспівають гарну пісеньку. Для заспокоєння. Панове глядачі, не хвилюйтеся, у світі як і раніше все чудово, відженіть погані думки, оптимізм продовжує життя, заходів ужито, нічого подібного надалі не повториться, катастрофа вас не стосується, не ви- 1
- 2
- 3
- 4
- 5
- . . .
- последняя (31) »
Последние комментарии
1 день 11 часов назад
1 день 13 часов назад
2 дней 4 часов назад
2 дней 4 часов назад
2 дней 9 часов назад
2 дней 13 часов назад