Два брати [Іван Семенович Нечуй-Левицький] (fb2) читать постранично, страница - 2
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- 4
- . . .
- последняя (8) »
Юрко та Улас заглянули в мраморну хатину; там нiкого не було. Дверi були одчиненi. Через кругле вiконце в стелi, через рожеве скло ллється зверху рожевий тихий свiт i розливається по бiлих стiнах. Вони одпочили в тiй хатцi, а потiм розляглися й почали купаться. Коли дивляться вони, по водi пливе бiлий лебiдь, задерши вгору свої широкi срiбнi крила, нiби вiтрила. Лебiдь приплив до них i почав пiрнати в воду: то пiрнає, то виринає, то знов пiрнає на самiсiньке дно.
— Чого ти, лебедю, шукаєш? Чи риби, чи зеленої ряски? питає Юрко в лебедя, смiючись.
— Я не лебiдь, а лебедиця. Я князiвна, — промовила до Юрка лебедиця людською мовою, — отут вчора я купалась з подругами. На шиї в мене було намисто з таких здорових та. дорогих дiамантiв, що їм i цiни не скласти. А цiєї ночi нас обiкрали злодiї, та я не пам'ятаю добре, чи я загубила намисто, купаючись, чи його в мене злодiї вкрали. Хто знайде моє намисто, тому я ладна оддати хоч би й половину свого скарбу.
Юрко зараз кинувся пiрнать на дно, щоб знайти те намисто, а Улас стоїть та тiльки дивиться на лебедицю. Лебедиця припливла до його близенько, глянула йому в вiчi, та й каже: «В тебе, козаче, такi дивнi карi очi, яких я ще зроду не бачила».
Улас осмiхнувся та й ухопив, жартуючи, лебедицю за крило й висмикнув одне найбiльше перо. Лебедиця крикнула, ойкнула, та й каже до його: «Ховай же, козаче, в себе це перо! В мене в другому крилi зосталось таке саме друге перо. Як знайдеш мене, то я впiзнаю своє перо по другому перу та й пiду за тебе замiж! за тебе — i бiльше нi за кого».
Лебедиця попливла по озерi за тихим вiтром, пiднявши крила, а далi знялась, полетiла до палацу й зникла десь в срiбному туманi, мiж золотими верхами пишного палацу.
Юрко все пiрнав, поринав до пiвдня, трохи не залився водою i нiчого не знайшов. Брати одяглись i пiшли далi. Улас заховав лебедине перо в себе в пазусi.
Ото йдуть вони далi лiсом. Вже настав вечiр. Лiс ставав все густiший та темнiший. Вони збились з дороги й переночували в лiсi, в гущавинi. Встали вони вранцi й знов пiшли блукати по лiсi й нiяк не могли знайти стежки або шляху. Блукали вони навмання сливе цiлий день. Коли дивляться вони, перед ними знов залиснiло озеро, а за 'озером заблищали золотi верхи палацу. Пiд високим деревом над озером стояла нiби туманом повита дiвчина, вся прозора, в бiлiй довгiй одежi, в бiлому покривалi на головi. Вона була легка, як туман, тiльки здоровi чорнi очi блищали, неначе два дiаманти, закутанi в тонiсiньку мушлинову тканку. Не встигли Улас та Юрко добре роздивитися на ту мрiю, вона щезла.
Пiшли вони лiсом неначе далi од озера, блукали, блукали в гущавинi, а надвечiр — знов перед ними залиснiло озеро, засяли золотоверхi будинки.
— Це нас водить якась сила, — сказали брати.
Пiд деревом, облита рожевим свiтом сонця, знов стояла дивної краси висока молода красуня в бiлому убраннi, в червонiй шапочцi на головi. Над чолом лиснiла низка червонцiв, на яломку стримiло бiле лебедине перо. Чорнi очi сяли, як зорi. Вона кивала, нiби манила їх до себе рукою, i все йшла до озера. Обидва брати пiшли за нею слiдком. Вона вийшла на зелений берег й пiшла до мраморної хатки. На мраморних схiдцях двома рядками сидiли панни в бiлiй одежi, одна гарна, друга ще краща. Панна в червонiй шапочцi пiшла до хатки i все манила пальцем Уласа. Тiльки що Улас наблизився до сходiв, всi панни поперекидались бiлими голубками, а панна в шапочцi стала лебедицею; вони знялись з мiсця й полинули через озеро та й попадали десь в зелений садок коло золотих верхiв палацу.
— Це нас водить в лiсi якась сила, — промовив Юрко до Уласа.
Вони знов увiйшли в лiс, стали шукать дороги i вглядiли мiж кущами маленьку стежечку. По стежечцi плигав заєць. Юрко скинув шапку й низенько поклонився йому. Заєць став i витрiщив на його очi. Юрко поклонився зайцевi вдруге аж до землi. Заєць набрався смiливостi та й каже: «Ще одколи живу в цьому лiсi, нiхто передо мною шапки не здiймав; а це хтось шапку зняв ще й менi поклонився. Еге, ви, хлопцi, заблудились в лiсi?»
— Та заблудились! Вже другий день блукаємо коло цього озера й не знаємо, де б знайти пришиб та переночувать, — каже Улас.
— То йдiть до мене в печеру та й переночуєте, а моя стара завтра виведе вас на шлях, бо я вже недобачаю, — каже заєць. Ото повiв їх заєць до своєї печери. Кам'яна печера була в густих кущах пiд високими дубами, в скелi. Заєць вплигнув в темну печеру, а за ним ледве просунулись Улас та Юрко. Всерединi печера була здорова, як хата, а в
- 1
- 2
- 3
- 4
- . . .
- последняя (8) »
Последние комментарии
9 часов 6 минут назад
9 часов 41 минут назад
10 часов 34 минут назад
10 часов 39 минут назад
10 часов 50 минут назад
11 часов 4 минут назад