Зрадлива жінка [Альбер Камю] (fb2) читать постранично, страница - 3
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- 4
- 5
- . . .
- последняя (8) »
— Я піду, — сказала вона Марселю, який нетерпляче підганяв водія.
Вона зайшла до готелю. Хазяїн, худий мовчазний француз, підвівся їй назустріч. Він провів її на другий поверх, вони поминули галерею, навислу над вулицею, і опинилися в номері, де стояло лише залізне ліжко, стілець, пофарбований білою емалевою фарбою, і вішалка без завісок, плетена ширма з очерету відгороджувала таз для вмивання, припорошений тонким шаром піску. Коли Жанін лишилася сама, вона відчула, яким холодом віє від голих вибілених вапном стін. Вона не знала, куди подіти свою сумку та куди присісти самій. Треба було або лягти, або стояти і однаково так само дригоніти від холоду. Вона лишилася стояти, не випускаючи з рук сумки, і дивилася в маленьке, наче бійниця, віконечко над головою у стелі. Вона не знати чого чекала, відчуваючи лише свою самотність та пронизливий холод і незвичайний тягар на серці. Вона ніби снила наяву і майже не чула міського гамору, що долинав з вулиці, зате чітко розрізняла якийсь плюскіт, що долинав з бійниці: то шелестіли од вітру пальми, такі близькі, як тепер здавалося. Потім вітер ніби посилився, і тихий плюскіт води змінився на гуркіт хвиль. Вона уявляла собі море, що грало поза стінами, ціле море пальм, струнких та гнучких. Все було геть не так, як вона гадала, проте ці невидимі хвилі освіжали її втомлені очі. Вона стояла опустивши руки, важка, трохи сутула, і не помічала, як холод помалу піднімався по її обважнілих ногах, їй ввижалися пальми, стрункі й гнучкі, та молоденька дівчина, якою вона колись була.
Причепурившись, вона спустилася вниз попоїсти. На голих стінах ресторану були намальовані верблюди й пальми, що потопали в якомусь рожевому та бузковому сиропі. Вікна аркади ледь пропускали денне світло. Марсель розпитував про крамарів у хазяїна готелю. Згодом до них підійшов офіціант — старий араб з військовим орденом на куртці. Марсель був заклопотаний своїми справами і неуважно кришив хліб пальцями. Він не дав дружині пити воду.
— Вона не переварена, випий вина.
Їй не хотілося, від вина вона розімліє. Іще в меню була свинина.
— Коран забороняє її їсти.
Але Коран не знає, що від добре вивареної свинини захворіти не можна. А ми вже знаємо, як її приготувати. Про що ти думаєш? Жанін ні про що не думала, або, може, про цю перемогу кухарів над пророками. Але треба було поспішати. Завтра вранці вони вирушать іще далі на південь: по обіді необхідно обійти всіх головних торговців. Марсель попросив старого араба швидше подати каву. Той мовчки, без посмішки, кивнув головою і подріботів маленькими кроками.
— Тихше їдеш — далі будеш, — посміхнувся Марсель.
Нарешті подали каву. Вони поспіхом випили її і вийшли на запорошену й холодну вулицю. Марсель підкликав молодого араба, щоб той узяв його валізу, і засперечався — з принципу — про оплату. Цей принцип, що про нього він
- 1
- 2
- 3
- 4
- 5
- . . .
- последняя (8) »
Последние комментарии
6 часов 7 минут назад
8 часов 24 минут назад
23 часов 6 минут назад
23 часов 6 минут назад
1 день 4 часов назад
1 день 8 часов назад