Генерал-хорунжий Роман Шухевич [Василь Степанович Кук] (fb2) читать постранично

Василь Кук ГЕНЕРАЛ-ХОРУНЖИЙ РОМАН ШУХЕВИЧ Головний командир Української повстанської армії

РОМАН ШУХЕВИЧ. КОРОТКА БІОГРАФІЯ (1907–1950)

Роман Шухевич — генерал-хорунжий Української Повстанської Армії (УПА), член Державного Українського Правління у 1941 р., Головний Командир УПА у 1943–1950 рр., Голова Бюро Проводу Організації Українських Націоналістів (ОУН) у 1943-1950 рр., Голова Генерального Секретаріату Української Головної Визвольної Ради (УГВР) і Генеральний Секретар військових справ у 1944-1950 рр.

Рід Шухевичів належить до давніх, заслужених священицьких українських родин, відомих ще з XVIII ст. Шухевичі відігравали важливу роль у національно— культурному й політичному житті Галичини протягом ХІХ-ХХ ст. З роду Шухевичів вийшла велика когорта видатних діячів: священиків, учителів, науковців, співаків, музикантів, юристів та військовиків.

Прапрадідом Романа Шухевича був отець Микола Шухевич, сільський парох села Раківці, що над рікою Дністер у Городенківському повіті.

Прадідом був отець Йосип Шухевич (1816-1870), парох у селі Тишківцях Городенківського повіту.

Дідом Романа був Володимир Шухевич (1849-1915)-видатний громадсько— політичний діяч, педагог, учений-етнограф, дійсний член Наукового товариства ім. Тараса Шевченка, публіцист, автор монументальної 5-титомної монографії «Гуцульщина» та багатьох наукових праць. А бабусею Романа була дружина Володимира Шухевича Терміна Шухевич (1852-1939), — видатна громадсько— культурна діячка, організатор жіночого руху й жіночих товариств у Галичині. Походила вона з дому Любовичів у м. Перемишлі.

Проживали Володимир і Терміна Шухевичі у Львові, на вул. Собіщини, 7. У них було п’ятеро дітей. А найстарший син Йосип був батьком Романа.

Батько Романа, Йосип-Ярослав Шухевич (1879-1948), після закінчення навчання в Академічній гімназії у Львові та правничих студій у Львівському університеті став повітовим суддею у невеликому містечку Краковець Яворівського повіту в Галичині. У 1914р. він був переведений до повітового суду в м. Кам’янка-Струмилова (нині Кам’янка-Буська) біля Львова, де й проживав з родиною під час Першої світової війни (1914-1918), в часи Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР) і українсько-польської війни (1918-1919). Йосип Шухевич за свою громадську діяльність у період існування ЗУНР був заарештований польською поліцією і перебував у львівській тюрмі «Бригідки» до грудня 1919р. Після звільнення деякий час ще працював суддею у Кам’янці-Струмиловій, а згодом у м. Радехові, але польською владою був передчасно звільнений з роботи. Як емерит (пенсіонер) переїхав з родиною до Львова й оселився на вул. Кадетська Гора. Йосип-Ярослав Шухевич був освіченою людиною, юристом високого класу, активним освітньо-культурним діячем. Він співав у Львівському хорі «Боян», грав на фортепіано та інших музичних інструментах.

Більшовики довгий час не чіпали батька Романа, коли він жив у Львові, але тримали його під пильним наглядом як приманку для захоплення сина. Коли їм це не вдалося, Йосипа-Ярослава Шухевича, зовсім хворого, на ношах винесли з хати й відправили на заслання у Кемеровську область, де він і помер у 1948 р.

Мати Романа, Євгенія (1883-1956), походила зі священицької родини, з дому отця Стоцького, пароха у с. Оглядові Радехівського повіту. Вона була культурно-просвітянською діячкою на Радехівщині. Удома пильно оберігала давні традиції священицьких родин, була глибоко релігійна й у такому дусі виховала своїх дітей.

У 1945 р. «осталась самітня зі сльозами болю — неначе та міфологічна Ніоба, що скаменіла з болю по трагічній втраті своїх дітей, а з очей її текли безперервно сльози».

Померла на засланні в Казахстані ЗО червня 1956 р., в день народження сина Романа.

У родині Йосифа та Євгенії Шухевичів було троє дітей: Роман, найстарший син, Юрко і дочка Наталка.

Юрко (1910-1941) закінчив студії у Львівській політехніці й був інженером-геодезистом. Він також випускник Музичного інституту ім. Миколи Лисенка у Львові. Арештований у червні 1941 р. й замордований у львівській тюрмі «Бригідки» більшовицькими чекістами при їхній втечі з міста Львова.

Наталка (1922 р. н.) навчалась у гімназії сестер-василіянок і у гімназії «Рідної школи» ім. Кокорудзів на вул. Гіпсовій.

8 вересня 1940 р. була арештована органами НКВД. Судили її на відомому львівському процесі 59 членів ОУН у січні 1941 р., під час якого 41 особу було засуджено до смерті, а 18 — на 10 років таборів. Після відбуття 5-тирічного ув’язнення була направлена у Казахстан на заслання. У 1948 р. вийшла заміж за балкарця Мустафу Геграєва, народ якого у 1944 р. більшовики виселили до Казахстану. Тут Наталка влаштувалася на роботу й забрала до себе маму, яка мала ще три роки заслання і зовсім не могла ходити. 30 червня 1956 р. мама померла. Згодом до Наталки в Казахстан приїхала дружина Романа з сином Юрком. Через два місяці всі перебралися в Україну. У Львові Наталка закінчила медичне училище, але