КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно
Всего книг - 712077 томов
Объем библиотеки - 1398 Гб.
Всего авторов - 274359
Пользователей - 125036

Новое на форуме

Новое в блогах

Впечатления

DXBCKT про Дамиров: Курсант: Назад в СССР (Детективная фантастика)

Месяца 3-4 назад прочел (а вернее прослушал в аудиоверсии) данную книгу - а руки (прокомментировать ее) все никак не доходили)) Ну а вот на выходных, появилось время - за сим, я наконец-таки сподобился это сделать))

С одной стороны - казалось бы вполне «знакомая и местами изьезженная» тема (чуть не сказал - пластинка)) С другой же, именно нюансы порой позволяют отличить очередной «шаблон», от действительно интересной вещи...

В начале

  подробнее ...

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
DXBCKT про Стариков: Геополитика: Как это делается (Политика и дипломатия)

Вообще-то если честно, то я даже не собирался брать эту книгу... Однако - отсутствие иного выбора и низкая цена (после 3 или 4-го захода в книжный) все таки "сделали свое черное дело" и книга была куплена))

Не собирался же ее брать изначально поскольку (давным давно до этого) после прочтения одной "явно неудавшейся" книги автора, навсегда зарекся это делать... Но потом до меня все-таки дошло что (это все же) не "очередная злободневная" (читай

  подробнее ...

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
DXBCKT про Москаленко: Малой. Книга 3 (Боевая фантастика)

Третья часть делает еще более явный уклон в экзотерику и несмотря на все стсндартные шаблоны Eve-вселенной (базы знаний, нейросети и прочие девайсы) все сводится к очередной "ступени самосознания" и общения "в Астралях")) А уж почти каждодневные "глюки-подключения-беседы" с "проснувшейся планетой" (в виде галлюцинации - в образе симпатичной девчонки) так и вообще...))

В общем герою (лишь формально вникающему в разные железки и нейросети)

  подробнее ...

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
Влад и мир про Черепанов: Собиратель 4 (Боевая фантастика)

В принципе хорошая РПГ. Читается хорошо.Есть много нелогичности в механике условий, заданных самим же автором. Ну например: Зачем наделять мечи с поглощением душ и забыть об этом. Как у игрока вообще можно отнять душу, если после перерождении он снова с душой в своём теле игрока. Я так и не понял как ГГ не набирал опыта занимаясь ремеслом, особенно когда служба якобы только за репутацию закончилась и групповое перераспределение опыта

  подробнее ...

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
pva2408 про Зайцев: Стратегия одиночки. Книга шестая (Героическое фэнтези)

Добавлены две новые главы

Рейтинг: +2 ( 2 за, 0 против).

Агент СД [Всеволод Зіновійович Нестайко] (fb2) читать постранично, страница - 3


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

Казимирович виявляв явне занепокоєння, весь час оглядався, нервово позирав на годинник.

Любов Іванівна і Олечка більше не говорили нічого. Працювали мовчки.

Тільки після того як Всеволод Казимирович пішов, обстановка в ощадкасі трохи розрядилася.

— Пощастило комусь! — мрійливо усміхнулася Олечка.

— А комусь ні, — зітхнула, але одразу ж усміхнулася Любов Іванівна, тепер уже до наступної клієнтки, підфарбованої бабусі у крислатому капелюшку:

— Здрастуйте, дорога Ангеліно Іванівно! Вибачте, що довелося чекати. Член-кореспондент Стародуб ще вчора замовив велику суму, їде сьогодні до Москви… довелося оформляти.

— Нічого, мені поспішати нікуди. Хай молоді поспішають…

Проте не поспішала, мабуть, лише одна Ангеліна Іванівна. Всі інші кудись поспішали. Майже весь день в ощадкасі була черга, і Любові Іванівні та Олечці ніколи й вгору було глянути, не те що продовжити свою дискусію. Тільки десь годині о п'ятій на кілька хвилин ощадкаси спорожніла, і вони змогли трохи перепочити. І в цей момент двері прочинилися і спершу забіг великий попелястий пудель, а за ним велично впливла дебела пещена дама. Це була дружина члена-кореспондента Всеволода Казимировича Стародуба Ірина Семенівна, «кореспондентша», як її називали поза очі сусіди й знайомі. Була вона ровесницею Любові Іванівни, але виглядала набагато молодшою. Бо дуже дбала про свою зовнішність. Тричі на тиждень ходила до масажиста, двічі до косметички, і це, звичайно, давало наслідки.

— Здрастуйте, Ірино Семенівно, голубонько, — люб'язно привіталася Любов Іванівна. — Ви прекрасно виглядаєте… Як завжди…

— Ах, яке там… Здрастуйте! — вона махнула рукою. — Оце з аеропорту. Проводжала свого.

— Полетів?

— Та! Так не люблю, коли він літає!.. Не довіряю тим літакам. Але він уперся.

— Ну що ж, може, й правильно. Краще не ризикувати. Ніч у поїзді… Хоч і чеки, але такі гроші…

— Які гроші?! — «Кореспондентша» застигла з роззявленим ротом.

Любов Іванівна спохопилася, безпомічно глянула на Олечку, але було вже пізно.

— Він що… зняв з книжки?.. — «Кореспондентша» не договорила, очікувально вп'явшись очима в Любов Іванівну.

— Ой! Ми ж не маємо права… таємниця вкладу… — ледь чутно пролепетала Любов Іванівна.

— Ви що — мене не знаєте?.. Скільки він зняв? — Вона була бліда як стіна.

Любов Іванівна знову подивилася безпорадно на Олечку, шукаючи підтримки. Олечка підняла догори плечики і затрусила з боку в бік головою.

— Скільки? — трагічним голосом повторила «кореспондентша».

— С-сорок тисяч… — не сказала — видихнула Любов Іванівна.

В цю мить двері розчинилися, і до ощадкаси з сміхом увірвалися троє молодих хлопців, певно, студенти.

Далі продовжувати цю розмову було неможливо.

Ірина Семенівна ображено стулила губи і, не попрощавшись, пішла до дверей.

Вона виходила з ощадкаси згорблена, жалюгідна, постаріла на двадцять років.

Пудель вискочив за нею, підібгавши хвоста.

Ощадкаса знаходилась у будинку, де жив з батьками Женя Кисіль.

Розділ III

Невдача. НЛО. Дядько Бориса Івановича.
Капітана Горбатюка у райвідділі не було — поїхав розслідувати розбійний напад на кооперативне кафе, що стався сьогодні вночі.

Хлопці чекали години дві, але марно.

— Він може й до вечора не повернутися, — сказав черговий. — Розбійний напад — це вам не жарти. Детальний огляд місця події, збір речових доказів, опит свідків… Це все вимагає уваги й часу. А у вас щось серйозне? Може, мені доповісте?

— Та ні, вибачте… — зам'явся Женя.

— Нам до капітана. Особисто, — сказав Вітасик.

— Ну дивіться… — хлопцям здалося, що черговий образився. Він був новою людиною у райвідділі, і нічого не знав про дружні стосунки Жені й Вітасика з капітаном Горбатюком.

Почекавши ще трохи, хлопці вийшли на вулицю.

— Взагалі то дохле діло, — сказав Вітасик. — Ну чим може допомогти капітан? Якщо це навіть і рекет, а потерпілий сам не хоче розслідування, що ти зробиш?

— Нічого, — погодився Женя. — Та й не до того тепер. Раз у нього розбійний напад.

— Але ж ми сказали, що подзвонимо. Вона чекає…

— І капітан Попенко у відрядженні… — зітхнув Женя.

— Давай все-таки подзвонимо. І скажемо як є. А то вона подумає, що ми просто не захотіли. Образиться.

Вони зайшли в автоматну будку, набрали номер.

Милочка не образилася.

— Ну що ви, що ви! Не виправдовуйтесь! Коли зможете… тоді й… Спасибі! Ідіть готуйте уроки. А то завтра контрольна з математики. До побачення!

Як це приємно, коли перша красуня в класі, яка ще вчора задирала кирпу і навіть не дивилася у ваш бік, говорить з вами так лагідно й привітно!

— Треба-таки буде їй допомогти, — сказав Женя.

— Авжеж, треба! Та чи зможемо? — невпевнено відповів Вітасик.

— Самі ні, звичайно. А з допомогою Анатолія Петровича та Степана Івановича… — тут Женя замовк, бо раптом побачив, що назустріч їм біжить Шурик Дармовис —