Загадки (fb2) читать постранично, страница - 5

Маленьке, сіреньке, по полях літає, уночі співає.

306. Які ноги заввишки,

Такий ніс завдовжки,

Хату на хаті має,

Жабам рахунок знає.

307. Що то за птах, що в чужі гнізда свої яйця кладе?

308. Хати не будую,

Не мажу, не квітчу.

На гілці ночую,

Людям роки лічу,

Ранньою весною Люблю прилітати.

Що за птиця, чого стою —

Легко відгадати.

309. Дитина ще не народилась, а вже на виховання віддана.

310. Сам вечірньої години Заховався в кущ калини,—

Та на дудочку одну

Грає пісню чарівну.

311. В мене є великий хист,

Я співаю, як артист.

Спів мій радісний усюди Дуже люблять слухать люди.

312. Маленький, сіренький по гаях літає, уночі співає.

313. Біла латка, чорна латка по березі скаче.

314. Маленький коник за морем буває, спереді шильце, ззаду вильце, на грудях біла хусточка.

315. Швидко скрізь цей птах літає, Безліч мошок поїдає,

За вікном гніздо будує,

Тільки в нас він не зимує.

316. Шило-мотовило попід небесами ходило, по-німецьки говорило, потурецьки закидало і погоду віщувало.

317. Біле як сніг, чорне як жук, вертиться як біс і повертає в ліс.

318. Так не раз було в нас часом:

В димнику коптилось м’ясо, Прокоптилось — скільки хтіло, Ізнялось та й полетіло.

319. Маленький, сіренький на

соняшник сів, Надзьобався добре й далі полетів.

320. Маленький хлопчик у сірій свитинці по дворах стрибає, крихти збирає.

321. Не людина, а живе в хатці.

322. У садочку понад тином Я зробив йому хатину,

Він навколо обдививсь,

Засміявсь і оселивсь.

323. В’ється, стука молоток,

Поправляє нам садок.

324. Вірно людям я служу, Їм дерева стережу,

Дзьоб міцний і гострий маю, Шкідників ним здобуваю.

325. В болоті плаче, а з болота не вилазить.

326. Живе в лісі, ухкає, як розбійник; люди його бояться, а він—людей.

327. Тільки сонце припече, воно зразу оживе.

328. Вдень сліпа, а вночі зряча, мишей ловить, а не кіт.

329. Маленьке сотворіннє велику

злість має:

Кого укусить, само умирає.

330. Уночі гуляє, а вдень спочиває, Має круглі очі, бачить серед ночі.

331. Сімсот солов’ят на одній подушці сидять.

332. Зимою спить, літом бринить. Понад води, понад сади літає, солодку росу збирає.

333. Хто лугами гуляє і в кожну дірку ніс свій встромляє?

334. У тісній хатині плетуть бабусі хустину.

335. Повен пень черешень, та ніяк їх вибрати.

336. Коло вуха завірюха, а у вусі ярмарок.

337. Вийшов на гірку, відчинив

комірку;

Коли б не пан Димінський, то собаки б заїли.

338. Лізу по залізу;

Приліз на підгірку,

Отворив комірку,

Мене покусали,

Рани поробили,

Пси повилітали,

Крові не пустили.

339. Голос тонкий, ніс довгий, хто його уб'є, той свою кров проллє.

340. Ввечері влітку над нами літає і в сурмоньку грає, з нас він червоную кров випиває.

341. Між людьми як пташка в’ється, У людей і їсть, і п’є;

Ходить старець, просить, гнеться, А у неї всюди є.

342. Рогатий, а не бик, шість ніг без копит.

343. Розгостився ткач в куточку,

Тче сіточку на смерточку Рідній сестрі, близькій свасі, Бідній мусі і комасі.

344. Сидить в куточку і тче сорочку.

345. Пряла пряха і напряла,

Оснувала і зоткала.

В хату сваха причвалала,

Хвать тканину, та й порвала!

Починай же, пряхо, знову Прясти пряжу ту чудову.

346. Летить — виє,

Сіло — землю риє.

Чорне тіло, чорний вус,

Ніби справжній сажотрус.

347. Що над нами вверх ногами?

348. Панич-доманич у куточку сидить, Пісеньки з своєї нірки все одної

цвірчить.

349. Уночі літає, вогнем миготить, а диму немає.

350. Ой за лісом, за горою червоний прапор сяє.

351. Він і гріє, і пече,

І, як зайчик, грається,

Схочеш взять його — втече І мерщій сховається.

352. Ні електрика, ні гас,—

Світить всюди в нічний час.

353. Ти йдеш туди, де бачиш воду; А там води немає зроду.

354. Ми збираєм його пашею,

А воно нам платить кашею.

355. Є рослина в нас така.

Що від неї кінь скака.

356. Перший склад — із пляшки

ллється;

Другий — з хмар до нас несеться; Разом — можна відгадати,

Як на півдні пошукати.

357. Не літак, а шумить, не птах, а летить, не шило, а коле.

358. Дуже товсті ноги маю, Ледве їх