В целом средненько, я бы даже сказал скучная жвачка. ГГ отпрыск изгнанной мамки-целицельницы, у которого осталось куча влиятельных дедушек бабушек из великих семей. И вот он там и крутится вертится - зарабатывает себе репу среди дворянства. Особого негатива к нему нет. Сюжет логичен, мир проработан, герои выглядят живыми. Но тем не менее скучненько как то. Из 10 я бы поставил 5 баллов и рекомендовал почитать что то более энергичное.
Прочитал первую книгу и часть второй. Скукота, для меня ничего интересно. 90% текста - разбор интриг, написанных по детски. ГГ практически ничему не учится и непонятно, что хочет, так как вовсе не человек, а высший демон, всё что надо достаёт по "щучьему велению". Я лично вообще не понимаю, зачем высшему демону нужны люди и зачем им открывать свои тайны. Живётся ему лучше в нечеловеческом мире. С этой точки зрения весь сюжет - туповат от
подробнее ...
начала до конца, так как ГГ стремится всеми силами, что бы ему прищемили яйца и посадили в клетку. Глупостей в книге тоже выше крыши, так как писать не о чем. Например ГГ продаёт плохенький меч демонов, но который якобы лучше на порядок мечей людей, так как им можно убить демона и тут же не в первый раз покупает меч людей. Спрашивается на хрена ему нужны железки, не могущие убить демонов? Тут же рассказывается, что поисковики собирают демонический метал, так как из него можно изготовить оружие против демонов. Однако почему то самый сильный поисковый отряд вооружён простым железом, который в поединке с полудеманом не может поцарапать противника. В общем автор пишет полную чушь, лишь бы что ли бо писать, не заботясь о смысле написанного. Сплошная лапша и противоречия уже написанному.
стереотипів, а також чуток — і тих, що виникали стихійно, і свідомо спровокованих.
Відомо, що гітлерівські правителі Німеччини, як тільки прийшли до влади, розпочали геноцид євреїв. Відразу ж їх позбавили громадянських прав. «Кришталева ніч» 9-10 листопада 1938 р. започаткувала організовані владою погроми, масові вбивства і ув'язнення в концтаборах. Особливо жорстоким стало масове винищення єврейського населення в окупованих Німеччиною країнах Східної Європи. Механізм фабрики смерті, організованої гітлерівською державою, Є. Наконечний показав на прикладі Львова.
В центрі уваги будинок на вул. Клепарівській 5, біля перехрестя цієї вулиці з Городоцькою і Янівською (тепер Шевченка). Багато хто з ностальгією згадує рідне село, де провів дитячі роки. Для Євгена Наконечного — рідним є будинок, невелика кам'яниця, така, яких у Львові було найбільше. Всі, хто там мешкали, зналися між собою, особливо приятелювали діти, що виростали на одному подвір'ї. Книжку починає присвята пам'яті сусідів майбутнього історика, його однолітків, їхніх батьків і кревних. Першою названа Іда Штарк, яка спонукала Євгена описати після війни трагедію львівського єврейства, другою — Ася Валах, вбивство якої стало першою особистою трагедією для майбутнього автора, третім — його найближчий приятель дитячих років Йосале Валах. А далі ще дев'ятнадцять типово єврейських імен і прізвищ. Про одних з них на дальших сторінках написано порівняно докладно, про інших зовсім мало, але всі вони — люди зі своїми рисами, з власними щоденними клопотами, планами, надіями. Всіх їх поглинуло полум'я Катастрофи, всі стали майже одночасно — в другій половині 1942 і другій половині 1943 р. — жертвами геноциду. Разом з ними загинули близько 6 мільйонів євреїв, лише у Львові — понад 170 тисяч чоловіків, жінок і дітей, як корінних львів'ян (таких була більшість), так і втікачів з інших міст і тих, кого гітлерівці привезли до львівського ґетто з навколишніх містечок. Те, що львівський історик описує Катастрофу крізь призму індивідуальних доль, надає його розповіді людський вимір, допомагає відчути, в яких кошмарних умовах прожили нещасні жертви геноциду свої останні місяці перед обличчям неминучої смерті.
Катастрофа, яку в Ізраїлі називають мовою іврит «Шоа», є основною темою книги, вона домінує у всіх розділах. В той же час, — і це цілком природно, — трагічні події років війни висвітлюються на тлі замальовок повсякденного життя окупованого міста. Чіпка пам'ять підлітка врятувала від забуття багато подробиць, не зафіксованих у документах та інших спогадах. Цілком закопомірно, розповідь починається з перших днів Другої світової війни. Приєднання Львова до УРСР переважна більшість поляків вважали окупацією, натомість певна частина українців і багато євреїв сприйняли Червону Армію як визволительку з-під польської окупації. Однак і ті, хто спершу вітали нову владу, незабаром розчарувалися. Є. Наконечний згадує, що масові арешти й депортації, а згодом й розстріли, відкрили добу масового терору, знущання над гідністю людей. Гітлерівська пропаганда доклала дуже багато зусиль, щоб приписати саме євреям жахливі вбивства у львівських тюрмах, вчинені енкаведистами напередодні відходу Червоної Армії з міста. Незважаючи на це, не вдався план спровокувати масові погроми і знищити євреїв руками місцевого населення. Погроми на початку липня були обмеженими і влаштували їх декласовані елементи, яких львів'яни називали «люмпенами», «шумовинням». Співвідношення серед них поляків і українців було приблизно таким, як співвідношення польського й українського населення в місті, отже, в цій соціальній групі були переважною більшістю польськомовні.[1] Є. Наконечний нагадує, що саме львівське «шумовиння» відповідальне і за погром євреїв Львова, що стався 22 листопада 1918 р., як тільки українські військові були витіснені польським військом зі Львова. До цього можна було б додати, що в погромній акції, як встановила офіційна комісія, діяльну участь взяли також військові. Сучасний вроцлавський українофобський часопис «Semper fidelis» трактує погром як продовження боїв, «оскільки багато євреїв воювало на боці українців».[2] Насправді, як добре відомо, під час польсько-української війни 1918-1919 рр. єврейське населення проголосило нейтралітет і саме за це йому відомстили погромники.
Злісним наклепом є найменування погромів початку липня 1941 р. «днями Петлюри» — мовляв, це була помста євреям за вбивство головного отамана УHP Симона Петлюри Шварцбартом. Насправді, Петлюра був вбитий 25 травня 1926 р., а не в липні, а Шварцбарт діяв не сам, а з ініціативи Кремля.[3]
Погром влітку 1941 р. запланований і спровокований нацистами, був прологом до тотального геноциду. Суцільне знищення єврейського населення Львова розпочалося навесні 1942 р., коли євреїв зігнали в ґетто. Звідтіля їх вивозили до табору смерті в Белжці[4] і на місце
Последние комментарии
1 день 2 часов назад
1 день 2 часов назад
1 день 3 часов назад
1 день 15 часов назад
1 день 15 часов назад
1 день 15 часов назад