Полковник Петро Болбочан: трагедія українського державника [Володимир Степанович Сідак] (fb2) читать постранично, страница - 186

український військовий діяч, генерал-хорунжий Армії УНР, родом з Київщини. Учасник Першої світової війни, поручник російської армії. З 1917 р. — учасник українського військового руху, член Центральної Ради; з лютого 1919 р. начальник штабу отамана М. Григоріїва, згодом — командир Київської групи військ УНР. У 1-му Зимовому поході Армії УНР був начальником Київської стрілецької дивізії і помічником генерала М. Омеляновича-Павленка. Після інтернування військ УНР в Польщі очолив Повстансько-партизанський штаб у Львові, який почав підготовку до 2-го Зимового походу з метою підтримки повстанського руху в Україні проти більшовицької влади. Однак Листопадовий рейд 1921 р. закінчився невдачею і трагедією під с. Базар на Житомирщині, де більшовикам вдалося завдати вирішальної поразки групі Ю. Тютюнника. У 1923 р. ДПУ вдалося заманити Ю. Тютюнника в Україну і 17 червня арештувати. Після низки публічних визнань, в яких різко критикувалася політика Уряду УНР і діяльність С. Петлюри, особливо його зв’язки з Польщею, він був амністований радянською владою. Проте в 1929 р. Ю. Тютюнника заарештували і без суду розстріляли.

(обратно)

553

151. Мєшковський Євген (Мишковський, Мішковський) (1882–1920) — український військовий діяч, генерал-хорунжий Армії УНР. Родом з Полтавщини. Вищу військову освіту отримав в Академії Генштабу в Петербурзі. Учасник Першої світової війни, полковник російської армії. У 1918 р. — начальник оперативного відділу Генштабу Армії УНР, з 10.12.1918 р. — начальник штабу УГА. З 26.2.1919 р. начальник штабу Східного фронту, пізніше Волинської групи та Армії УНР. У 1920 р. — генерал-квартирмейстер Генштабу Армії УНР. Брав участь у радянсько-польській війні. Поранений у бою під Чорним Островом. Похований у Тернополі.

(обратно)

554

152. Загаєвич Микола (7-18.11.1918) — український військовик, сотник, командант 3-ї сотні осадного загону Січових Стрільців, загинув у бою під Мотовилівкою.

(обратно)

555

153. Андрух Іван (1892-28.8.1921) — український військовий і політичний діяч, сотник Січових Стрільців. Один з організаторів «Січей» в Галичині. У роки Першої світової війни — підхорунжий, чотар Легіону Українських Січових Стрільців. У 1916 р. потрапив до російського полону, звідки звільнений у січні 1918 р. Після прибуття до Києва вступив до Куреня Січових Стрільців. Командував стрілецьким піхотним полком, входив до складу командних органів Січових Стрільців — Команди Січових Стрільців та Стрілецької ради. З грудня 1919 р. — в еміграції у Чехо-Словаччині та Австрії. У липні 1920 р. став співзасновником УВО. На початку 1921 р. нелегально повернувся до Києва для створення антибільшовицького підпілля. 17.7.1921 р. заарештований ВУЧК і після нетривалого слідства розстріляний.

(обратно)

556

154. Кущ Віктор (1878–1942) — український військовий діяч, генерал-хорунжий Армії УНР. Родом з Криму. Закінчив Миколаївську академію Генштабу. Полковник російської армії, учасник Першої світової війни. Від 1918 р. в українському війську. За часів Української Держави — начальник штабу 1-ї дивізії 1-го Волинського корпусу. У 1919 р. — начальник організаційного відділу Генерального штабу, з липня 1919 р. — начальник штабу Запорізької групи Армії УНР, згодом очолив розвідувальний відділ штабу Дієвої армії УНР. Очолював штаби 1-го корпусу і 1-ї Північної дивізії, згодом — на посадах генерал-квартирмейстера Діючої армії та начальника мобілізаційного відділення Генерального штабу. Перебуваючи на еміграції в Польщі, брав активну участь в діяльності Українського центрального комітету та Українського військово-історичного товариства у Варшаві, один із засновників військово-наукового журналу «Табор». Помер і похований у Варшаві.

(обратно)

557

38. Курманович Віктор (1876–1945) — український військовий діяч, генерал-чотар Української галицької армії. Народився у с. Вільшанці на Золочівщині (нині — Львівська обл.) у сім’ї священика. У період Першої світової війни командував полком на італійському фронті в складі Австро-Угорської армії. Наприкінці 1918 р. — на початку 1919 р. — командир групи «Північ» та командувач Першого корпусу УГА, в лютому-червні 1919 р. — начальник штабу Начальної команди УГА. З 9.06.1919 р. — головноуповноважений з військових справ і член Ради уповноважених Диктатора 30 УНР-ЗУНР. З липня 1919 р. — заст. Начальника Штабу Головного Отамана. В еміграції жив у Австрії. З 1933 р. — член ОУН, разом із М. Капустянським очолював референтуру з військових справ ПУН в УВО-ОУН у Данцигу. В квітні 1945 р. заарештований у Відні радянською військовою контррозвідкою. Помер в ув’язненні в Одесі.

(обратно)