Очередной безграмотный технологически автор, у которого капитан милиции в XI веке ухитряется воспроизвести револьвер, казнозарядное ружье, патрон, и даже нарезную артиллерию...
Трусливая Европа, которая воевать не умеет etc etc...
Вобщем, стандартный набор российского патриота :)
Интересно другое... Всегда читерство основано на использовании технологий, в свое время разработанных именно этой самой жуткой Европой. Это не смущает? :)
До прочтения данного произведения я относился скептически к подобным жанрам, особенно 18+. Но я был действительно приятно удивлён и две недели не мог оторваться от чтения. Наконец дочитав, решил написать отзыв. Чем больше думаю об этом, тем труднее выбрать точную оценку. Книга мне безумно понравилась, и я без угрызения совести могу сказать, что обязательно её перечитаю в будущем. Однако некоторые моменты испортили общее
подробнее ...
впечатление.
Первые две книги, даже третья, развивались хорошо и не спеша, держа интригу. Но потом что-то случилось: автор как будто пытался закончить как можно скорее, игнорируя многие моменты, что привело к множеству вопросов и недопониманий. Как Аксель выжил? Почему отступил Хондар и что с ним теперь? Как обстоят дела в Империи после победы, ведь один из главных членов Тайной Стражи оказался предателем? Что мешало Сикху сразу избавиться от Акселя, как только тот лишился части души? Что двигало Августом, что такого произошло между им и владыкой Грехов? Второстепенных вопросов у меня ещё больше. Несмотря на крутой сюжет и мир, многое написано словно на скорую руку и слишком скомкано.
Например, в Эльфийском лесу явно были недовольны браком, и однажды даже было покушение на ГГ. Почему попытки не продолжались, ведь Аксель действительно приносил много проблем эльфам, особенно после смерти их бога? Или встреча в нижнем мире с богом демонов, который сказал, что их встреча не последняя. Но в конце Аксель становится смертным и лишается своей силы, и они уже точно не встретятся. Почему были выкинуты Лилиш и Шальда? Если первую убили, то вторая жила в поместье и была действительно полезной, но что с ней по итогу случилось, не ясно.
Короче говоря, слишком много недосказанностей. Многие интересные арки начались, но такое чувство, что автору становилось лень их продолжать до логического конца. Самый яркий пример — бизнес Акселя в лице корабельной верфи. Он встретился в темнице с отцом одного из своих гвардейцев, поговорили о контракте, и на этом всё закончилось. А дальше что?
Теперь к другим вещам, которые подпортили впечатление. Эмоции всех девушек, боевые заклинания, эротика — почему всё это одинаковое? Каждая девушка "прикусывает губу", "мурлыкает". Эти слова повторяются слишком часто. Заклинания тоже разочаровали, они не менялись и застыли на уровне первого года обучения в академии. Аксель ничего не умеет, кроме воздушных стен и чёрных сфер. А про бедняжку Тирру вообще молчу: всё, что она могла — это создавать огненные шары. Где разнообразие? С эротикой всё точно так же. Местами она была в тему и действительно добавляла шарма, но иногда хотелось пропустить эти сцены, потому что они вставлялись в неподходящие моменты и были абсолютно одинаковыми.
Почему Акселя почти всегда окружают только девушки? И большая часть его гвардии — тоже девушки. Спасибо, что хоть Корал был, но его арка тоже не до конца раскрыта. Можно было бы много чего увлекательного с ним сделать, ведь он получился интересным персонажем.
Я мог бы написать ещё много чего, но боюсь, что отзыв выйдет слишком длинным. Единственное, что хочется добавить в конце, это про суккубу Тирру. В начале она была просто прелесть, умная, сильная, ценная единица в отряде. Но под конец она стала беспомощной обузой и вызывала раздражение, ведя себя как ребёнок. В начале за ней такого не наблюдалось, что обидно, ведь как персонаж она мне больше всех нравилась.
В общем, автору есть куда расти и стремиться. Потенциал хороший, и надеюсь, что когда-то будет продолжение этой увлекательной истории, которое расставит все точки над "и".
[34] Між 13 і 15 серпня Польське командування надіслало Наддніпрянській армії безкоштовно цінний презент – транспорт вогнеприпасу, сповістивши про це через юз В.Тютюнника.
(обратно)
57
[35] За героїчні бої під Вапняркою, надзвичайну стійкість та витривалість 3-ї дивізії, їй надається назву «Залізної».
(обратно)
58
[36] Генштабу полковник Євген Васильович Мішківський працює на відповідальних посадах, в Українській армії ще з 1911 року. Він брав діяльну участь в організації Галицької армії і в керуванні нею під Львовом, на посаді Шефа Штабу НК ГА. Далі його було призначено Начальником Штабу Східнього фронту в Наддніпрянській армії. Полк. Мішківський справжній богатир тілом і духом, людина нестримної енергії, великої працездатності й лицарськоі вдачі. Надмір енергії навіть трохи шкодив йому. За всяку працю Євген Васильович хапався сам; правда, все кипіло в його руках, але підлеглі призвичаювалися покладатися на свого начальника і, коли він відходив від праці, то справи гальмувалися. Цей вельми хоробрий старшина був смертельно поранений ворожим стрілом в героїчній сутичці під Чорним Островом в 1920 році. Українська армія через його смерть зазнала тяжкої втрати.
(обратно)
59
[37] Від Жмеринки (осередку скупчення резерв) до бойових частин 3-ї дивізії більше, ніж 110 верст.
(обратно)
60
[38] Для координації акцій полк.Удовиченка і Київської групи було наказано 3-й дивізії рушити вперед тоді, коли в Брацлав увійдуть частини Київської групи.
(обратно)
61
[39] 11-та Галицька бригада і 3-тя Дивізія складають Вапнярську групу під керуванням полк. Удовиченка.
(обратно)
62
[40] На допомогу повстанцям надіслано панцерний потяг.
(обратно)
63
[41] Склад відділу Зеленого: 3-4 тис. люду, 400 кіннотчиків, 6 гармат і величезний обоз. Набоїв обмаль (про Зеленого див. чч. І-ІІ «Походу»).
(обратно)
64
[42] Все ж Вапнярська група надійно прикривала напрямок Вапнярка-Жмеринка, лише треба було зміцнити її і відповідвим маневром своїх резерв допомогти їй.
(обратно)
65
[42] Вся південна група 14-ї армії, загубивши зв'язок із штабом армії, підпорядкувалася штабові 12-ї армії.
(обратно)
66
[44] Про цю ситуацію було представниками Штабу Наддніпрянської армії докладно поінформовано майора французького генштабу Сегане, який прибув 13.VІІІ. до Кам'янця. Майор у Жмеринці мав побачення з С.В.Петлюрою.
(обратно)
67
[45] Большевики відверто висловлювали цей погляд при своєму відвороті і обіцяли населенню швидко повернутися на Україну.
(обратно)
68
[46] Треба зазначити, що от. Божко засів із своїм бунчуковим курінем в «бест» у районі с. Митьки, погрожуючи звідти «фланговим ударом» Штабові Наддніпрянської армії, який 20.VІІІ. переїхав до Жмеринки. Утворився мов би новий бойовий напрямок. Нарешті, батька Божка 25-го було заарештовано в Жмеринці. Він у сутичці, що виникла під час арештування, втратив одно око.
(обратно)
69
[47] Тут ними висаджено в повітря 5 панцерних потягів і спалено багато майна.
(обратно)
70
[48] Операції Південної большевицької групи остільки цікаві, що автор сподівається випустити в світ спеціяльно для військових, окремий дослід марш-маневру червоних від Одеси до Коростеня.
(обратно)
71
[49] Крім того, на жаль, НК ГА не допомогла Наддніпрянській армії колійовим табором, якого вона захопила велику кількість.
(обратно)
[51] На жаль, ген. Денікін, замісць опертися на міцну підтримку Української армії, та стягнувши всі сили докупи, марширувати через Орел на Москву, повзяв безглузде стратегічне рішення: «забезпечувати лівий фланг Добрармії війною з Україною». Тим зруйнував і наш фронт, і свій переможний похід. Теж маршал Пілсудський волів ліпше мати сусідом слабу червону Москву (як він думав), ніж незалежну Україну і національну Росію. Тому поляки на большевицькому фронті тримаються вичікуючи. (Кутчеба «Виправа Київська в 1920 р.») В дальшому Пілсудський листується з Ф.Дзєржінським, який почасти спричинився до підписання зрадливого для України польсько-Ризького миру в 1921 році.
(обратно)
Последние комментарии
6 часов 16 минут назад
9 часов 4 минут назад
1 день 19 часов назад
2 дней 4 часов назад
2 дней 9 часов назад
2 дней 11 часов назад