Месяца 3-4 назад прочел (а вернее прослушал в аудиоверсии) данную книгу - а руки (прокомментировать ее) все никак не доходили)) Ну а вот на выходных, появилось время - за сим, я наконец-таки сподобился это сделать))
С одной стороны - казалось бы вполне «знакомая и местами изьезженная» тема (чуть не сказал - пластинка)) С другой же, именно нюансы порой позволяют отличить очередной «шаблон», от действительно интересной вещи...
В начале
подробнее ...
(терпеливого читателя) ждет некая интрига в стиле фильма «Обратная сторона Луны» (битый жизнью опер и кровавый маньяк, случайная раборка и раз!!! и ты уже в прошлом)). Далее... ОЧЕНЬ ДОЛГАЯ (и местами яб таки сказал немного нудная) инфильтрация героя (который с большим для себя удивлением узнает, что стать рядовым бойцом милиции ему просто не светит — при том что «опыта у него как у дурака махорки»))
Далее начинается (ох как) не простая инфильтрация и поиски выхода «на нужное решение». Параллельно с этим — появляется некий «криминальный Дон» местного разлива (с которым у ГГ разумеется сразу начинаются «терки»))
Вообще-то сразу хочу предупредить — если Вы ищете чего-то «светлого» в стиле «Квинт Лециний» (Королюка) или «Спортсменки, комсомолки» (Арсеньева), то «это Вам не здесь»)) Нет... определенная атмосфера того времени разумеется «имеет место быть», однако (матерая) личность ГГ мгновенно перевешивает все эти «розовые нюни в стиле — снова в школу, УРА товариСчи!!!)) ГГ же «сходу» начинает путь вверх (что впрочем все же не влечет молниеносного взлета как в Поселягинском «Дитё»)), да и описание криминального мира (того времени) преподнесено явно на уровне.
С другой же стороны, именно «данная отмороженность» позволит понравиться именно «настоящим знатокам» милицейской тематики — ее то автор раскрыл почти на отлично)) Правда меня (как и героя данной книги) немного удивила сложность выбора данной профессии (в то время) и все требуемые (к этому) «ингридиенты» (прям конкурс не на должность рядового ПэПса или опера, а вдумчивый отбор на космонавта покорителя Луны)) Впрочем — автору вероятно виднее...
В остальном — каждая новая часть напоминает «дело №» - в котором ГГ (в очередной раз) проявляет себя (приобретая авторитет и статус) решая ту или иную «задачу на повестке дня»
P.S Да и если есть выбор между аудиоверсией и книгой, советую именно аудиоверсию)) Книгу то я прочел дня за 2, а аудиоверсию слушал недели две)) А так и восприятие лучше и плотность изложения... А то прочитал так часть третью (в отсутсвии аудиоверсии на тот момент), а теперь хочу прослушать заново (уже по ней)) Но это все же - субьективно)) Как говорится — кому как))
Вообще-то если честно, то я даже не собирался брать эту книгу... Однако - отсутствие иного выбора и низкая цена (после 3 или 4-го захода в книжный) все таки "сделали свое черное дело" и книга была куплена))
Не собирался же ее брать изначально поскольку (давным давно до этого) после прочтения одной "явно неудавшейся" книги автора, навсегда зарекся это делать... Но потом до меня все-таки дошло что (это все же) не "очередная злободневная" (читай
подробнее ...
политизированная) тема, а просто экскурс по (давным давно напрочь, забытой мной) истории... а чисто исторические книги (у автора) получались всегда отменно. Так что я окончательно решил сделать исключение и купить данную книгу (о чем я впоследствии не пожалел). И да... поначалу мне (конечно) было несколько трудновато различать все эти "Бургундии" (и прочие давным-давно забытые лимитрофы), но потом "процесс все же пошел" и книга затянула не на шутку...
Вообще - пересказывать историю можно по разному. Можно сыпать сухими фактами и заставить читателя дремать (уже) на второй странице... А можно (как автор) излагать все вмолне доступно и весьма интересно. По стилю данных хроник мне это все сдорово напомнило Гумилева, с его "от Руси, до России" (хотя это сравнение все же весьма весьма субьективно)) В общем "окончательный вердикт" таков - если Вы все же "продеретесь сквозь начало и втянетесь", книга обязательно должна Вас порадовать...
И конечно (кто-то здесь) обязательно начнет "нудный бубнеж" про: "жонглирование фактами" и почти детективный стиль подачи материала... Но на то и нужна такая подача - ибо как еще заинтересовать "в подобных веСчах", не "узколобую профессуру" (сыпящую датами и ссылками на научные труды очередного "заслуженного и всепризнанного..."), а простого и нескушенного читателя (по типу меня) который что-то документальное читает от раз к разу, да и то "по большим праздникам"?)) За сим и откланиваюсь (блин вот же прицепилось))
P.s самое забавное что читая "походу пьесы" (параллельно) совсем другую веСчь (уже художественного плана, а именно цикл "Аз есмь Софья") как ни странно - смог разобраться в данной (географии) эпохи, как раз с помощью книги тов.Старикова))
Третья часть делает еще более явный уклон в экзотерику и несмотря на все стсндартные шаблоны Eve-вселенной (базы знаний, нейросети и прочие девайсы) все сводится к очередной "ступени самосознания" и общения "в Астралях")) А уж почти каждодневные "глюки-подключения-беседы" с "проснувшейся планетой" (в виде галлюцинации - в образе симпатичной девчонки) так и вообще...))
В общем герою (лишь формально вникающему в разные железки и нейросети)
подробнее ...
клянувшемуся (в частях предыдущих) "учиться и учиться" (по заветам тов.Ленина) приходится по факту проходить совсем другое обучение (в стиле "...приветствую тебя мой юный падаван")) и срочно "шхериться" в иной реальности - ибо количество внеземных интересантов ("внезапно понаехавших" на планету) превысило все разумные пределы))
В финале же (терпеливого читателя) ждет очередная локация и новая трактовка (старой) задачи "выжить любой ценой")).
P.s к некоторым минусам (как я уже выше писал) можно отнести некоторую нестандартность сюжета (по сравнению с типовыми шаблонами жанра) и весь этот "экзотеричный" (почти Головачевский) экзорцизм))
Плюс, "к минусам" пожалуй стоит отнести так же и некоторую тормознутость героя (истерящего по поводу и без), что порой начинает несколько раздражать... Как (субьективный) итог - часть следующую я отложил (пока в голове не уляжется предыдущая)) и пошел "за'ценить" кое-что другое ...
В принципе хорошая РПГ. Читается хорошо.Есть много нелогичности в механике условий, заданных самим же автором. Ну например: Зачем наделять мечи с поглощением душ и забыть об этом. Как у игрока вообще можно отнять душу, если после перерождении он снова с душой в своём теле игрока. Я так и не понял как ГГ не набирал опыта занимаясь ремеслом, особенно когда служба якобы только за репутацию закончилась и групповое перераспределение опыта
подробнее ...
уже не работает. Во всех РПГ распределяется опыт за убийство, но не личный опыт от других действий.ГГ автора видимо имеет выключатель набора опыта. Таких минусов много, как и детских глупостей ГГ. Имя Земную богиню мог бы и не брать с потолка. Да и богине Землян явно наплевать на захват планеты чужими игроками. В общем минусов много. Если автор поправит своё произведение, оно бы было бы намного лучше.
відчиняючи дверцята. — Але сучасні машини значно досконаліші. Вони простіші, надійніші, безпечніші в експлуатації.
Хетуей скептично кивав головою.
— Вони остогидли мені. Завжди одна модель, один стиль, один колір. Це страшенно гнітить. — Він провів брудним пальцем по вітровому склу. — У вас знову нова, докторе? А де ж стара — ви взяли її всього три місяці тому?
— Я здав її за рахунок нової, — відповів Френклін, запускаючи двигун. — Якщо маєш гроші, то міняти автомобілі дуже вигідно. Нема чого чекати, поки машина розвалиться. Так треба робити й з іншими речами — телевізорами, пральними машинами, холодильниками. Але ж ви ніколи не стикалися з такою проблемою.
Хетуей ніяк не зреагував на іронічний тон Френкліна. Спершись ліктем на автомобіль, він сказав:
— Непогана ідея, докторе. Я маю час поміркувати над нею, бо ж не працюю дванадцять годин на день заради того, щоб купувати речі, і я дуже зайнятий, щоб чекати, поки вони застаріють.
Він помахав рукою, дивлячись, як Френклін виводить машину зі стоянки, і раптом гукнув у клубки вихлопів:
— Докторе, їдьте з заплющеними очима!
Дорогою додому Френклін суворо дотримувався правила їхати першим, найповільнішим з чотирьох рядів автостради. Як завжди після розмови з Хетуеєм, він чомусь почував себе пригніченим. Підсвідомо Френклін заздрив незалежному Хетуею. Того не турбували ані некомфортабельне помешкання, що містилося під тінню ревучої шосейної розв’язки, ані сварлива жінка та хвора дитина, ні безконечні сутички з власником будинку та кредитором. Хетуей був платоспроможний і міг протистояти будь-якому втручанню суспільства, якби тільки не його маніакальні фантазії, як ця остання про рекламні випромінювачі.
Можливість діяти за власним розсудом, навіть, у якійсь мірі, нелогічно — є справжнім критерієм свободи. І альтернативою до цього була відносна свобода Френкліна, що раз і назавжди запрограмувала його життя на безліч невідкладних справ — три позики під будинок, обов’язкові відвідування коктейлів, приватні консультації, що займали мало не всю суботу і забезпечували комфортність його дому, одяг та відпустку. І, певно, йому належав тільки той час, коли він їхав на роботу і з роботи.
Та дороги, кінець кінцем, були чудові. Звичайно, існуючому суспільству можна було багато чого закинути, але тільки не автостради — воно знало, як їх будувати. Восьми-, десяти-, дванадцятирядні експрес-шосе оплели усю країну, то здіймаючись над землею, то пірнаючи до велетенських автопарків у центрі міст, розгалужуючись на потужні приміські артерії з багатокілометровими паркінгами навколо торговельних центрів. Дороги, магістралі та автопарки займали понад третину всієї країни, а поблизу міст це співвідношення було ще більшим. Старі міста були оточені широкорядними шляховими розв’язками, що за формою нагадували кленове листя, та естакадами, але й це не допомагало від заторів.
Десять миль до його дому фактично дорівнювалися двадцяти п’яти і забирали удвічі більше часу, ніж це було до будівництва експрес-шосе, причому додаткові милі наїжджалися якраз на трьох велетенських листоподібних розв’язках. Нові міста розросталися за рахунок мотелів, кафе та автосалонів, що будувались обабіч основних автошляхів. За ними, крізь ліс електричних реклам та дороговказів, ледь проглядалися, розтікаючись у всі боки, райони бараків.
Машини пролітали повз нього, поспішаючи до передмістя. Заспокоївшись повільною їздою, Френклін вирішив перебратися на швидкісніший ряд. Коли він переходив з 40 до 50 миль на годину, різкий, пронизливий звук вирвався з-під коліс, заторохтіли передній і задній мости автомашини. Для додержання порядку на автостраді її поверхня була вкрита гумовими плитками з зазорами, що збільшувалися або зменшувалися зі зміною ряду, шини чітко реагували на перехід з 40 до 50, 60, 70 миль на годину відповідним неприємним звуком. їзда на проміжній швидкості була нервово виснажлива для водія і руйнівна для машини.
Коли плитки зношувалися, їх замінювали іншими, з покриттям, поверхня якого відповідала протекторам шин останнього випуску, тому регулярні заміни шин були необхідні для всіх автомобілів, що підвищувало безпечність та ефективність експрес-шосе і сприяло зростанню річних прибутків автопромисловості. Більшість автомашин гинули в аваріях, та це тільки віталося. Адже великий товарообіг призвів до зниження цін і до частих замін автомоделей, що в свою чергу гарантувало справність транспорту.
За чверть милі до першої шляхової розв’язки рух почав уповільнюватися, великий поліцейський дороговказ повідомляв, що “Дорогу перекрито” і “Швидкість 10 миль на годину”. Френклін спробував перейти на попередній ряд, але машини тулилися бампер до бампера. Автомобіль вібрував усім корпусом, вкрай нервуючи свого водія, який зціпив зуби і ледь стримувався, щоб не натиснути на клаксон. Інші водії були менш терплячі, і гуркіт двигунів зливався з виттям клаксонів. Плата за
Последние комментарии
9 часов 22 секунд назад
13 часов 8 минут назад
13 часов 25 минут назад
13 часов 46 минут назад
16 часов 27 минут назад
23 часов 51 минут назад