ПАНІ БЕТЕРСТ [Радьярд Кіплінг] (fb2) читать постранично, страница - 3

безлюдний острів. Ми обійшли його за день і повернулися до нашого човна, що лежав на березі. Цілий день юнга Нівен водив нас по колу, шукаючи ферму свого дядька! Він сказав, що його дядько був змушений за законом землі віддати нам ферму!

- Не гарячкуйте, Пріч. Ми повірили, - сказав Пайкрофт.

- Він читав книжки. Він зробив це лише для того, щоб втекти на берег і щоб про нього заговорили. День і ніч - восьмеро з нас - слідували за юнгою Нівеном навколо безлюдного острова у Ванкуверському архіпелазі! А потім за нами прийшов пікет, і ми виглядали, як зграя ідіотів!

- І що ви за це отримали? - запитав Хупер.

- Сильний грім з безперервними блискавками протягом двох годин. Після цього - снігові шквали, розбурхане море і холодну, несприятливу погоду до кінця подорожі, - сказав Пайкрофт. - Це було лише те, чого ми очікували, але те, що ми відчували - запевняю вас, пане Хупер, навіть у моряка може бути розбите серце - коли нам казали, що ми здібні моряки і багатообіцяючі морські піхотинці, ввели в оману юнгу Нівена. Так, ми, бідолахи, що прагнули стати землеробами, ввели його в оману! Він, звичайно ж, обвів нас навколо пальця і легко відбувся.

- За винятком того, що ми дали йому в кают-компанії, коли вийшли з камер. Чув що-небудь про нього останнім часом, Пай?

- Здається, він боцман сигнальників* на флоті Каналу... пан Л. Л. Нівен.

- А Енсті помер від лихоманки в Беніні, - замислився Прічард. - Що сталося з Муном? Про Плювалку ми знаємо.

- Мун... Мун! Де я востаннє був...? Ах, так, коли я був на «Палладіумі». Я зустрів Квіглі на станції Банкрена*. Він розповів мені що Мун втік, коли шлюп «Астрілд» плавав у південних морях три роки тому. Він завжди подавав ознаки мормонастирського* жебрака. Так, він вислизнув непомітно, і вони не мали часу ганятися за ним по островах, навіть якщо штурман був не гірший за нього.

- А хіба не так? - спитав Хупер.

- Не так. За словами Квіглі, «Астрілд» витратив половину свого завдання, тиняючись по мілині, як черепаха, а іншу половину - висиджуючи черепашачі яйця на верхівках численних рифів. Коли корабель пришвартувався в Сіднеї, його мідна обшивка виглядала так, наче прання тітки Марії на мотузці, а середні шпангоути були тріснуті. Командир клявся, що це зробили на верфі, перетягуючи порожню посудину на стапель. Вони роблять дивні речі в морі, пане Хупер.

- А! Я не платник податків, - сказав Хупер і відкоркував свіжу пляшку.

Сержант здавався людиною, якій було важко перевести розмову на іншу тему.

- Як воно все повертається? - сказав він. - Мун мав прослужити шістнадцять років, перш ніж втекти.

- Туди беруть у будь-якому віці. Погляньте на... та ви знаєте, - сказав Пайкрофт.

- На кого? - запитав я.

- Військовий, якому залишилося півтора року до пенсії, - це та людина, про яку ви думаєте, - сказав Прічард. - Ім'я мічмана починається на «В», чи не так?

- Але, в певному сенсі, ми не можемо сказати, що він дійсно дезертирував, - припустив Пайкрофт.

- О ні, - сказав Прічард. - Це була лише постійна відсутність у глибині країни без відпустки. Ось і все.

- В середині країни? - запитав Хупер. - Вони розповсюдили його опис?

- Навіщо? - вкрай неввічливо запитав Прічард.

- Тому що дезертири подібні колонам на війні. Вони, бачте, не відходять від колії. Я знав хлопця, якого спіймали в Солсбері*, коли він намагався потрапити до Ньяси. Мені сказали, але я, звісно, не знав, що на флотилії на озері Ньяса не ставлять запитань. Я чув, що там є квартирмейстер з «Пе - Ес»*, який повноправно командує збройним катером.

- Як ви гадаєте, Клац відправився туди? - запитав Прічард.

- Гадки не маю. Його відправили до Блумфонтейну, щоб він забрав боєприпаси, які залишилися у форті. Ми знаємо, що він забрав їх і прослідив завантаження у вагони. Після цього Клаца більше не було - ні тоді, ні потім. Чотири місяці тому це з'ясувалося, і таким чином casus belli* залишається на даний момент, - сказав Пайкрофт.

- Які у нього були прикмети? - перепитав Хупер.

- А Залізниця отримає потім винагороду за їх повернення? - запитав Прічард.

- Якби отримувала, гадаєте, я б про це говорив? - сердито відповів Хупер.

- Ви виглядали таким зацікавленим, - сказав Прічард з тою самою різкістю.

- Чому його звали Клац? - запитав я, щоб заповнити невелику незручну паузу в розмові.

Двоє чоловіків дуже пильно дивилися один на одного.

- Через підйомник для боєприпасів, який зірвався, - відповів Пайкрофт. - І вибив йому нижні чотири зуби з лівого борту, чи не так, Пріче? Замінники, які він купив, не були, так би мовити, до краю закручені. Коли він говорив швидко, вони зазвичай трохи піднімалися на станині. Тому і «Клац». [А його ім’я Номер Один – Вікері.]* Вони називали його «вищою людиною», тобто того, кого ми називали довжелезним*, чорнявим, шляхетно-розмовляючим,