ПАНІ БЕТЕРСТ [Радьярд Кіплінг] (fb2) читать постранично, страница - 9

- Я нічого не міг зробити, окрім як поховати їх. Бачте, була невелика гроза в тику, і вони обидва стали мертві, як камінь, і чорні, як вугілля. Ось чим вони стали насправді - вугіллям. Вони розвалилися на шматки, коли ми намагалися їх зрушити. Чоловік, який стояв, мав вставні зуби. Я бачив, як вони блищали на тлі чорного. Він теж розвалився на шматки, як і його товариш, що сидів навпочіпки і дивився на нього, обидва мокрі під дощем. Обидва згоріли дотла, бачте. І - ось що змусило мене запитати щойно про прикмети - зі вставними зубами на руках і грудях мав татуювання - корону і обплутаний якір* з написом над ним «M.В.».

- Я бачив це, - швидко відповів Пайкрофт. - Такими вони і були.

- Але ж він був весь, як вугілля? - здригнувся Прічард.

- Знаєте, як стають білими написи на спаленому листі? Так от, це було саме так. Ми поховали їх у тику, а я зберіг... Але він був вашим другом, джентльмени, бачте.

Пан Хупер витягнув руку з кишені жилета... порожню.

Прічард на мить закрив обличчя руками, наче дитина, що затуляє себе від потворності.

- І думати тільки про неї в Хауракі! - пробурмотів він, - зі стрічкою для волосся на моєму пиві. «Адо», - сказала вона своїй племінниці... О, Боже мій!

«Літнього дня, під час жимолості цвітіння

Коли вся Природа, здавалось, відпочивала,

Під альтанкою, серед квітів пашіння,

Сиділа дівчина, з тим кого найбільше кохала...»,

- співали учасники пікніка, чекаючи на свій потяг у Гленгаріфі.

- Ну, не знаю, як ви до цього ставитеся, - сказав Пайкрофт, - але змушений споглядати те обличчя п'ять вечорів поспіль, я схильний допити те, що залишилося від пива, і подякувати Богу, що він мертвий!

КОМЕНТАРІ

Перша публікація «Пані Бетерст» відбулася в англійському журналі «Windsor Magazine» у вересні 1904 року. Тоді ж оповідання було надруковано і в американському журналі «Metropolitan Magazinе» з ілюстраціями Джорджа Гіббса, представлені у цьому перекладі. У цьому ж таки році у листопаді оповідання було представлене у збірці «Прямування і Відкриття» (Traffics and Discoveries) тепер з епіграфом – уривком із драми і з 133-ма відмінностями від журнальних варіантів.

Одним із персонажів «Пані Бетерст» знову став старшина Військового Флоту Пайкрофт, який вже був героєм кількох оповідань.

В одному з листів у кінці лютого 1904 року Кіплін(г) писав:

«Я написав дві історії Пайкрофта: одна — чистий фарс, а інша — остання досить примарна трагедія. Її розповідає Пайкрофт у гальмівному вагоні охоронців на узбережжі біля Саймонтауна. Мене це радує. Це швидко зникло – те, що лежало в мене у потилиці протягом років. «Пані Бетерст» — його проста й приваблива назва».

А в спогадах «Дещо про себе» (Something of Myself) Кіплін(г) розповів:

«Все, що я забрав із собою з чарівного міста Окленд (1891 рік), - це обличчя і голос жінки, яка продавала мені пиво в маленькому готелі. Вони залишалися в моїй підсвідомості до тих пір, поки десять років потому, в місцевому потягу в передмісті Кейптауна, я не почув, як старшина з Саймонстауна розповідав попутнику про жінку з Нової Зеландії, яка «ніколи не соромилася допомогти кульгавій качці або наступити ногою на скорпіона». Тоді - точно так само, як видалення ключової колоди в дерев'яному заторі запускає всю купу, - ці слова дали мені ключ до голосу і обличчя в Окленді, і історія під назвою «Пані Бетерст» прослизнула в моїй свідомості, плавно і впорядковано, як плаваюча деревина по річці з високими берегами».

Від часу публікації і по сьогодні оповідання є найбільш обговорюваним і коментованим твором Кіплін(г)а. Коментатори припускають, що «Пані Бетерст» є текстурним багатошаровим твором. Редактор оповідання Елестер Вілсон зауважує:

«Це цілком слушна точка зору, але я припускаю, досить спрощено, що, коли все сказано і зроблено, історія розповідає про руйнівний вплив, яку пристрасть може мати на двох людей. У цьому випадку йдеться про вплив жінки на чоловіка, і хоча Кіплінг не використовує слово «закоханість» (можливо, цього слова не було у лексиконі Пайкрофта), очевидно, що пані Бетерст справила такий вплив на Вікері. Зрештою, сама того не усвідомлюючи, вона є причиною загибелі Вікері. (І на це натякає епіграф.) Вище ми бачили, що сам Кіплінг описував це як трагедію».

«З «Іреніуса» Лайдена». Містифікація Кіплінга, начебто це уривок з п’єси часів перших Стюартів. Тих самих персонажів письменник вводить у свою незакінчену п’єсу «Вартування Гау», уривок з якої він розмістив як додаток до оповідання «Окопна Мадонна». Звісно, і ніякого драматурга Лайдена не існувало.

«...виловлює в живоплотах блазня». Фортуні набридає знищувати королів на тронах, і кидається за селюками і блазнями, щоб також знищити їх. Думка про те, що низькі за походженням знаходяться в живоплотах уздовж доріг,