КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно
Всего книг - 719493 томов
Объем библиотеки - 1440 Гб.
Всего авторов - 276222
Пользователей - 125347

Последние комментарии

Новое на форуме

Новое в блогах

Впечатления

sewowich про Евтушенко: Отряд (Боевая фантастика)

2medicus: Лучше вспомни, как почти вся Европа с 1939 по 1945 была товарищем по оружию для германского вермахта: шла в Ваффен СС, устраивала холокост, пекла снаряды для Третьего рейха. А с 1933 по 39 и позже англосаксонские корпорации вкладывали в индустрию Третьего рейха, "Форд" и "Дженерал Моторс" ставили там свои заводы. А 17 сентября 1939, когда советские войска вошли в Зап.Белоруссию и Зап.Украину (которые, между прочим, были ранее захвачены Польшей

  подробнее ...

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
medicus про Евтушенко: Отряд (Боевая фантастика)

cit anno:
"Но чтобы смертельные враги — бойцы Рабоче — Крестьянской Красной Армии и солдаты германского вермахта стали товарищами по оружию, должно случиться что — то из ряда вон выходящее"

Как в 39-м, когда они уже были товарищами по оружию?

Рейтинг: 0 ( 2 за, 2 против).
iv4f3dorov про Лопатин: Приказ простой… (Альтернативная история)

Дочитал до строчки:"...а Пиррова победа комбату совсем не требовалась, это плохо отразится в резюме." Афтырь очередной щегол-недоносок с антисоветским говнищем в башке. ДЭбил, в СА у офицеров было личное дело, а резюме у недоносков вроде тебя.

Рейтинг: +3 ( 4 за, 1 против).
medicus про Демина: Не выпускайте чудовищ из шкафа (Детективная фантастика)

Очень. Рублёные. Фразы. По несколько слов. Каждая. Слог от этого выглядит специфическим. Тяжко это читать. Трудно продираться. Устал. На 12% бросил.

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
kiyanyn про Деревянко: Что не так со структурой атомов? (Физика)

Первый признак псевдонаучного бреда на физмат темы - отсутствие формул (или наличие тривиальных, на уровне школьной арифметики) - имеется :)

Отсутствие ссылок на чужие работы - тоже.

Да эти все формальные критерии и ни к чему, и так видно, что автор в физике остановился на уровне учебника 6-7 класса. Даже на советскую "Детскую энциклопедию" не тянет.

Чего их всех так тянет именно в физику? писали б что-то юридически-экономическое

  подробнее ...

Рейтинг: +4 ( 4 за, 0 против).

Злий дух Ямбую [Григорій Фєдосєєв] (fb2) читать постранично, страница - 5


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

озерця. Але провідник упевнено веде караван. Розмірено погойдуючись на олені, шукаючи проходу, Долбачі об'їжджає драговини, петляє по завалах або купинястих болотах; та як би евенк не кривуляв, вибравшись знов у тайгу, він незмінно веде караван на південний схід. Іноді мені здається, що провідник збився з дороги, я крадькома виймаю бусоль, перевіряю напрямок і, соромлячись своїх думок, іду сміливіше слідом за караваном.

Дорогою ані пнів, ані таборів, ані людського сліду, самі болота, болота без кінця-краю… Як вони, трикляті, набридли нам за літо!

Праворуч, біля далекого обрію, показалися лілові сходи гір, ще мало помітні. Це Становий. Ми йдемо до нього під гострим кутом. Іноді з височини бачимо химерні горби його похмурих вершин, що скупчилися під важким шатром осіннього неба. Немовби велетенські голови в снігових папахах, вони громадяться над глибокими ущелинами, де з величезної висоти мчать шумливі потоки; досягши рівнини, вони раптом змовкають, спокійно лягають у звивисті береги і біжать до океану.

Десь отам, біля східного краю хребта, в хаосі вершин — Ямбуй. До нього ще багато днів дороги^ і, коли думаєш про це, хочеться без перепочинку гнати і гнати оленів, поспішати до Євтушенка.

Минає перший день подорожі. За низькими горбами призахідне сонце кривавить тьмяну рівнину. Палають хмари, тайга кутається в мутну синяву надвечір'я. Йдемо в цілковитій тиші, тільки шелест опалого листя чути під важкою ходою оленів.

Попереду спуск. За спуском провідник оглянув, чи добре лежать на спинах тварин в'юки, і перевів караван через струмок, який потонув у густих заростях чорної смородини. По той бік Долбачі зупинився, закурив, але, глянувши на пригасле сонце, знову скочив на учага і погнав караван до ночівлі.

Ми з Павлом не вдержалися від спокуси, трохи відстали і, забравшись у пахучі зарості смородини, рвали жменями важкі грона стиглих ягід, з насолодою набиваючи охлялі за день шлунки.

Нараз попереду і трохи осторонь від сліду каравану несміливо, уривчасто загавкав Загря.

— Ведмідь! Їй-бо, ведмідь! — крикнув Павло.

Долбачі похапцем прив'язує до модрини оленів, висмикує з в'юка берданку, заряджає і біжить на гавкіт. Я з карабіном — за ним.

Чути, як тріщить гілляччя, за вільховими кущами загойдалося верхів'я модрини.

Долбачі свариться на мене пальцем: мовляв, звір близько, обережніше. А сам по-рисячому, нечутно обходить вільшняк, прикладає ложе берданки до плеча, визирає з-за чагарника і несподівано безвільно опускає рушницю.

На модрині, заввишки з телеграфний стовп, майже на вершечку, припавши до останньої гілки, тремтить переляканий хлопчик років шести.

Як він попав сюди? Звідки взявся? Незбагненно! Адже на сотні кілометрів навкруги цілковите безлюддя, непролазні болота, глушина. Та й узагалі тут людям нема чого робити.

Хлопчисько напружено стежить за нами зверху і, здається, ось-ось не по-людському загарчить або скрикне заклично, а то й погрозливо. Волосся у нього скуйовджене, в очах ворожість.

Його кругле і майже плоске обличчя аж до вух вимазане соком буяхів і від цього видається зовсім синім. Одежа на ньому чудернацька. Попелясто-сіра — видно, він давно вже її не знімає — сорочка, — завелика і спадає з вузеньких плечей. Заправлена вона в пошиті з лосини штанці, з яких хлопчак давно виріс. Ноги босі.

— Долбачі, спитай у нього, як він попав сюди? — нарешті озвався я, подолавши заціпеніння.

Провідник знизав плечима і щось крикнув хлопчикові по-евенкійськи. Того наче струмом прошило: він стрепенувся, міцніше обхопив рученятами вершину і завмер, не зводячи з нас неспокійного, гострого погляду.

— Не хоче говорити, дуже злякався, — пояснює провідник.

Ми повільно підходимо до модрини. Хлопчик, пойнятий страхом, намагається вилізти ще вище, ноги його ковзають по стовбуру дерева, не знаходячи опори; він поспішає, вершечок модрини гнеться, от-от зламається. Долбачі кричить йому, але хлопчисько ніби не чує, ніякі вмовляння на нього не впливають — лізе далі. Ми швиденько відступаємо, бо він справді впаде і розіб'ється.

З протилежного боку галявини долинає шарудіння опалого листя під чиєюсь квапливою ходою. Загря кидається туди; незабаром біля переліска розсуваються кущі і в просвіті з'являється рогатий учаг, а на ньому жінка. По тому, як у оленя роздуваються боки, можна здогадатися, що він пробіг немало кілометрів.

Жінку, здається, не здивувала зустріч з нами. Кинувши тільки короткий погляд на галявину, вона відразу побачила на дереві хлопчика, і тривога зникла з її втомленого обличчя.

Не зупиняючи оленя, жінка скочила на землю і легко, ніби не торкаючись землі, підійшла до модрини. Ми й не помітили, як хлопчисько опинився біля неї і, ховаючись у широченній материній спідниці, все ще дико скоса поглядав на нас. Жінка підтягла ближче до себе учага, потім затиснула голову хлопчика між ногами і, щось промовляючи, почала шмагати його ременем по сідниці. Хлопець приймав кару як належне.

Я підбіг до