КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно
Всего книг - 712690 томов
Объем библиотеки - 1401 Гб.
Всего авторов - 274532
Пользователей - 125070

Новое на форуме

Новое в блогах

Впечатления

Влад и мир про Шенгальц: Черные ножи (Альтернативная история)

Читать не интересно. Стиль написания - тягомотина и небывальщина. Как вы представляете 16 летнего пацана за 180, худого, болезненного, с больным сердцем, недоедающего, работающего по 12 часов в цеху по сборке танков, при этом имеющий силы вставать пораньше и заниматься спортом и тренировкой. Тут и здоровый человек сдохнет. Как всегда автор пишет о чём не имеет представление. Я лично общался с рабочим на заводе Свердлова, производившего

  подробнее ...

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
Влад и мир про Владимиров: Ирландец 2 (Альтернативная история)

Написано хорошо. Но сама тема не моя. Становление мафиози! Не люблю ворьё. Вор на воре сидит и вором погоняет и о ворах книжки сочиняет! Любой вор всегда себя считает жертвой обстоятельств, мол не сам, а жизнь такая! А жизнь кругом такая, потому, что сам ты такой! С арифметикой у автора тоже всё печально, как и у ГГ. Простая задачка. Есть игроки, сдающие определённую сумму для участия в игре и получающие определённое количество фишек. Если в

  подробнее ...

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
DXBCKT про Дамиров: Курсант: Назад в СССР (Детективная фантастика)

Месяца 3-4 назад прочел (а вернее прослушал в аудиоверсии) данную книгу - а руки (прокомментировать ее) все никак не доходили)) Ну а вот на выходных, появилось время - за сим, я наконец-таки сподобился это сделать))

С одной стороны - казалось бы вполне «знакомая и местами изьезженная» тема (чуть не сказал - пластинка)) С другой же, именно нюансы порой позволяют отличить очередной «шаблон», от действительно интересной вещи...

В начале

  подробнее ...

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
DXBCKT про Стариков: Геополитика: Как это делается (Политика и дипломатия)

Вообще-то если честно, то я даже не собирался брать эту книгу... Однако - отсутствие иного выбора и низкая цена (после 3 или 4-го захода в книжный) все таки "сделали свое черное дело" и книга была куплена))

Не собирался же ее брать изначально поскольку (давным давно до этого) после прочтения одной "явно неудавшейся" книги автора, навсегда зарекся это делать... Но потом до меня все-таки дошло что (это все же) не "очередная злободневная" (читай

  подробнее ...

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
DXBCKT про Москаленко: Малой. Книга 3 (Боевая фантастика)

Третья часть делает еще более явный уклон в экзотерику и несмотря на все стсндартные шаблоны Eve-вселенной (базы знаний, нейросети и прочие девайсы) все сводится к очередной "ступени самосознания" и общения "в Астралях")) А уж почти каждодневные "глюки-подключения-беседы" с "проснувшейся планетой" (в виде галлюцинации - в образе симпатичной девчонки) так и вообще...))

В общем герою (лишь формально вникающему в разные железки и нейросети)

  подробнее ...

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).

Злий дух Ямбую [Григорій Фєдосєєв] (fb2) читать постранично


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

Григорій Федосєєв ЗЛИЙ ДУХ ЯМБУЮ



Малюнки В. КОЛЕСНИКОВА



Наша мета — прищепити молоді любов і віру до життя. Ми хочемо навчити людей героїзму. Треба, щоб людина зрозуміла, що вона є творцем і господарем світу, що на ній лежить відповідальність за всі нещастя на землі і їй же належить слава за все добре, що є в житті.

М. Горький



1. НАЗАД ДО ЯМБУЮ


На перевалі караван затримався. Каюри почали поправляти в'юки на спинах потомлених оленів. Люди з'юрмилися. Повиймали кисети, закурили. Сонце, немов огняний бубон, повисло над темними падинами, над сталевими вирізами озер, над зубчастими пасмами далекого Станового.

Ще один день дороги до нашого тайгового аеродрому, і прощай, кочове життя, комарі, тиша багнистих боліт!

Який мандрівник не знає почуття радості, коли, закінчивши роботу, досхочу наковтавшися хвойного повітря, присмаченого димком од багать, стоптавши по звіриних стежках не одну пару чобіт, повертається в тісний людський світ, під надійний дах. І, згадавши домівку, раптом захоче не коло багаття, а іншим теплом зігріти загрубілу в довгих походах душу.

Ми покидаємо центральну частину Алданського нагір'я, де довго робили дослідження і де ще й далі працюють геодезисти. Цей горбистий край на. півдні урізують хребти Становий і Джугджур, а на півночі він сягає в безмежжя. Пейзаж його суворий, клімат дуже негостинний — зима тут володарка; і куди б ти не пішов, на тебе скрізь чигає самотність, жахлива самотність!

Цей край ніколи не вабив до себе людей, не збуджував цікавості дослідника, лишався осторонь цивілізації. Тільки евенк, дикий кочівник, волелюбець, знайшов тут собі захисток і проклав стежку в глиб мовчазних, безлюдних просторів.

І ось я востаннє дивлюся з височини на суворе нагір’я. Далеко розкинулася горбкувата земля, вкрита трясовиною, чахлими модринами, більмастими озерами. Аж от нарешті ми вирвалися з цього тривалого полону! Але я чогось не радію, мені чогось сумно, ніби я покидаю рідні місця. Раптом усе навкруги стало для мене надзвичайно дороге: і це сіре, вицвіле небо, і лисі пагорки, і застиглі у вічному поклоні ялини, і голодний беркут… Мабуть, через те, що все тут діставалося важко. Мине трохи часу, і там, серед міської метушні, в колі друзів, я тужитиму за тобою, сумний краю, і, може, колись повернуся до тебе…

— Прощай, нагір'я! — кричу я, окидаючи його довгим поглядом.


Ночувати зупинилися біля шумливого струмка, на дні залісеного розпадку. Ми йшли одним мішаним караваном, але табори ставили окремо. У кожному підрозділі — астрономів, рекогносцирувальників, спостерігачів — свої порядки, свої звички, вироблені в довгих мандрах по тайзі. Ті, хто провів усе літо в лісі, напнули намети в затінку під ялинами. У них найбільше і найжаркіше багаття. Спостерігачі, які прожили на вершинах гір, звикли до простору, до відкритого обрію, звикли бачити над собою велике шатро неба. Їм тісно під склепінням густих крон, вони поставили двосхилі «чуми» на середині галявини. У них, на кам'яних вершинах, завжди не вистачало дров, вони тягали їх туди на своїй спині, і їхня найголовніша заповідь — ощадливе ставлення до вогню. Вони й тут, у лісі варили свою немудрячу вечерю на маленькому багатті», підкидаючи в нього дрібний сушняк.

Я ночував з рекогносцирувальниками — невтомними тайговими бродягами. Вони не знають нудьги. Ох і хлопці! Жарти та примовки, і боронь боже попасти їм на язик! Ліс, гори, болота — все лишило свій відбиток і на їхній зовнішності, і на побуті. Їхній табір упізнаєш одразу. Посуд, збруя, одяг акуратно розвішані на кілочках, забитих у стовбури товстих дерев; вантаж по-хазяйському складено гіркою, вкрито брезентом. Сплять вони звичайно біля вогню. І недаремно рекогносцирувальникам усі заздрять. Щоправда, одежа на них, як у всіх нас, латана, з слідами вогню, чоботи доживають останні дні. Та скільки життєрадісності в кожному з цих тайгових мандрівців! А який досвід! Риск, труднощі — їхні постійні супутники.

Коли на галявину лягла прохолода і густий ліловий присмерк пізнього вечора оповив тайгу, до нас прийшли товариші з сусідніх таборів. Вони неквапливо сідали круг багаття і мовчки стежили, як вогонь пожирав головешки, як під купами розплавленого, вугілля спалахувало й погасало синє полум'я, ніби кожен з них бачив у цій синяві якесь знамення. В їхній мовчанці відчувалася неприхована радість повернення. У своїх думках вони витали десь далеко-далеко від багать, від корячкуватих модрин, від комариного гуду. І здавалося, немає сили, яка примусила б їх повернути назад, розстатися з думкою про близьке побачення з рідними.

У заснулому осінньому лісі побрязкували калатальця на шиях оленів, яких пустили пастися, у непорушному повітрі шастали вирячкуваті сови.

До мене вайлувато