КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно
Всего книг - 712813 томов
Объем библиотеки - 1401 Гб.
Всего авторов - 274561
Пользователей - 125078

Новое на форуме

Новое в блогах

Впечатления

Влад и мир про Шенгальц: Черные ножи (Альтернативная история)

Читать не интересно. Стиль написания - тягомотина и небывальщина. Как вы представляете 16 летнего пацана за 180, худого, болезненного, с больным сердцем, недоедающего, работающего по 12 часов в цеху по сборке танков, при этом имеющий силы вставать пораньше и заниматься спортом и тренировкой. Тут и здоровый человек сдохнет. Как всегда автор пишет о чём не имеет представление. Я лично общался с рабочим на заводе Свердлова, производившего

  подробнее ...

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
Влад и мир про Владимиров: Ирландец 2 (Альтернативная история)

Написано хорошо. Но сама тема не моя. Становление мафиози! Не люблю ворьё. Вор на воре сидит и вором погоняет и о ворах книжки сочиняет! Любой вор всегда себя считает жертвой обстоятельств, мол не сам, а жизнь такая! А жизнь кругом такая, потому, что сам ты такой! С арифметикой у автора тоже всё печально, как и у ГГ. Простая задачка. Есть игроки, сдающие определённую сумму для участия в игре и получающие определённое количество фишек. Если в

  подробнее ...

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
DXBCKT про Дамиров: Курсант: Назад в СССР (Детективная фантастика)

Месяца 3-4 назад прочел (а вернее прослушал в аудиоверсии) данную книгу - а руки (прокомментировать ее) все никак не доходили)) Ну а вот на выходных, появилось время - за сим, я наконец-таки сподобился это сделать))

С одной стороны - казалось бы вполне «знакомая и местами изьезженная» тема (чуть не сказал - пластинка)) С другой же, именно нюансы порой позволяют отличить очередной «шаблон», от действительно интересной вещи...

В начале

  подробнее ...

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
DXBCKT про Стариков: Геополитика: Как это делается (Политика и дипломатия)

Вообще-то если честно, то я даже не собирался брать эту книгу... Однако - отсутствие иного выбора и низкая цена (после 3 или 4-го захода в книжный) все таки "сделали свое черное дело" и книга была куплена))

Не собирался же ее брать изначально поскольку (давным давно до этого) после прочтения одной "явно неудавшейся" книги автора, навсегда зарекся это делать... Но потом до меня все-таки дошло что (это все же) не "очередная злободневная" (читай

  подробнее ...

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
DXBCKT про Москаленко: Малой. Книга 3 (Боевая фантастика)

Третья часть делает еще более явный уклон в экзотерику и несмотря на все стсндартные шаблоны Eve-вселенной (базы знаний, нейросети и прочие девайсы) все сводится к очередной "ступени самосознания" и общения "в Астралях")) А уж почти каждодневные "глюки-подключения-беседы" с "проснувшейся планетой" (в виде галлюцинации - в образе симпатичной девчонки) так и вообще...))

В общем герою (лишь формально вникающему в разные железки и нейросети)

  подробнее ...

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).

Пригоди. Подорожі. Фантастика - 86 [Василь Іванина] (fb2) читать постранично


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]


Пригоди. Подорожі. Фантастика - 86




Рецензент В. І. Положій, кандидат філологічних наук

Упорядник О. К. Тесленко

Художнє оформлення О. Г. Дмитрієва


ПРИГОДИ

Василь Іванина УСМІШКА СКІФСЬКОЇ ЦАРИЦІ Нарис

— Наш музей називають золотою коморою республіки. Ви побачите унікальну колекцію коштовностей, створених стародавніми митцями. Але не всі знають, що це неповторне зібрання ювелірних шедеврів звершило, як писала газета “Известия”, “золоту одіссею” в роки Великої Вітчизняної війни…

Такі слова лунають інколи перед екскурсією в Музеї історичних коштовностей УРСР. А донедавна можна було зустріти в залах музею й невисокого сивого чоловіка, який в перші найважчі місяці Великої Вітчизняної врятував для народу неоціненні історичні реліквії.

За вікном сіяла в’їдлива осіння мжичка. Пожовкле листя, що всипало бруківку, намокло й шамотіло під ногами. Приземкуватий чоловік з потертою текою, міцно затиснутою під пахвою, ступав сторожко, обережно, щоб не впасти.

Обіпершись ліктями на підвіконня, Бондар дивився крізь заплакану від дощу шибку вслід чоловікові. І секунди ті видавалися Бондареві неймовірно довгими, наче розтяглися на години. Щойно цей молодик, недбало вмостившись у старому, пошарпаному кріслі, чвиркав через губу байдужі слова. У Бондаря боляче стискалося серце, хотілося на повен голос крикнути: “Як ви смієте?!” Але стримався, не крикнув, а лиш втупився в письмовий стіл. Тепер розумів: таки добре вчинив, що не погарячкував, зопалу від образи й безвиході не нарубав дров.

А втім, чому той прискіпливий і педантичний ревізор з Наркомату фінансів повинен вірити Бондарю: справді ж не вистачає тридцяти грамів золота. Куди воно могло зникнути? Згідно з документами має бути стільки — і ні на крихту менше!

Іван Васильович затарабанив пальцями по столу. Що ж, доведеться мати справу із слідчими органами.

Він вийшов з-за столу, що осиротіло стояв посеред кімнати, повільно закрокував від вікна до дверей. І вкотре вже за останні місяці подумки повернувся до тих незабутніх, гарячих, червневих днів 1941-го…

Спекота стояла нестерпна, навіть у затінку не було порятунку: лоб зросило потом, сорочка прилипла до спини. Єдиний сховок — у тіні, під дахом. Та хто тепер сидить удома, в квартирі, склавши руки. Ніколи ніжитись: війна… Люди поспішають, лаштуються хто куди: чоловіки до військкоматів, жінки й діти поспіхом виїжджають з Києва.

Усі ці дні, що з 22 червня закрутилися в круговерті війни, Бондар завчасно добирався до музею і гарячково впрягався в роботу. Поспішав, бо розумів: війна. А треба встигнути так багато! Вже й так половина працівників музею одягла військову форму: одні, мобілізовані, пішли в діючу армію, інші записалися в робітничі батальйони народного ополчення.

Тим, хто одягнув військову форму, легше: вони знають, що на них чекає. А от що робити йому, музейному працівникові?! Усі дні Бондаря мучила думка: як бути з експонатами, німими свідками історії народу? Ворог уперто рветься до Києва, і їх треба рятувати. Відтоді як Бондар, розбуджений в передранковій імлі тривожним гулом літаків і бомбовими вибухами, збагнув, що почалася війна, в його серці поселилася тривога за майбутнє музею. Протягом десятків років до Києво-Печерського музейного містечка звозилися унікальні експонати, нетлінні шедеври стародавнього ремесла та мистецтва. Тепер їх треба вберегти від фашистів.

Дивна річ, ще місяць тому по дорозі на роботу він мріяв, щоб хоч зранку попрацювати якусь годину-другу, побути на самоті. Але мрія лишалася недосяжною, і Бондар лиш розпачливо розводив руками: нічого не вдієш. Справді, двері кабінету не зачинялися — до директора заходили, втискувалися, вривалися. Хто по що — по пораду, допомогу, підтримку. То було раніше. Які ж усі ті клопоти далекі й примарні…

Останніми днями його запевняли, що Червона Армія от-от зламає хребта Гітлеру та його ордам, що не варто впадати у відчай, що… І так хотілося вірити, але на денці душі бринів сумнів: такі настрої зараз недоречні, а може, й шкідливі. Могутній і смертельно небезпечний чорний смерч сунув із заходу. Так швидко фашистів не здолати. Йде війна не на життя, а на смерть.

Іван Васильович ще вчора телефонував до республіканського управління музеями і просив поради й допомоги: час подумати про те, коли і як згортати експозиції історичного музею. Що не кажи, а ворог уже біля Києва…

Як і раніш, йому відповідали непевно, із незрозумілими натяками, від чого на душі ставало ще неспокійніше. На прощання сказали: мовляв, питання треба вивчити, узгодити, і порекомендували зв’язатися наступного дня.

І він зв’язувався протягом десяти днів…

Скоса поглядаючи