The Russia Conundrum - Mikhail Khodorkovsky-ua [Mikhail Khodorkovsky-ua] (fb2) читать постранично, страница - 5

це означає потрапити до в’язниці. Це дало нам обом статус у боротьбі за свободу і демократію. Сучасні технології роблять цю боротьбу дуже публічною. Викриття Навального про розкрадання Путіним державних коштів на будівництво свого екстравагантного палацу на березі Чорного моря було переглянуто в інтернеті понад 100 мільйонів разів. Соціальні мережі допомогли координувати демонстрації проти ув’язнення Навального по всій Росії, а не лише в Москві та Санкт-Петербурзі; сотні тисяч учасників заявили, що вперше в житті відчули мотивацію до протесту проти Кремля. Це переважно молоді люди, і їхній протест пов’язаний не лише з Навальним, але й з несправедливістю, яка пронизує путінську Росію.

Невдоволення путінським режимом досягло нових висот. Ми перебуваємо в історичному моменті, який пропонує шанс на краще майбутнє. Якщо він буде відкинутий, проблеми, які розділяють Схід і Захід, вкоріняться і не підлягатимуть вирішенню. Постраждає безпека не лише Росії, але й Атлантичного альянсу, а глобальний мир опиниться під загрозою. Чоловіки і жінки доброї волі з обох сторін повинні об’єднатися зараз, щоб не допустити цього. Далі я спробую показати, як це можна зробити.

*ЧАСТИНА ПЕРША

ВЕЛИКИЙ ЕКСПЕРИМЕНТ

Ранні роки: образ зі школи

*Розділ 1

НАДІЇ ТА СПОДІВАННЯ

Я виріс на вулиці Космонавтів на північному сході Москви, де правили бал молодіжні банди та дрібні злочинці. Там відбувалися вуличні бійки, і часом було страшно. Я рано вирішив, що не хочу жити в страху, не хочу нескінченного стресу від життя з зовнішніми силами, які можуть знущатися над тобою. Для хуліганів відповідь була простою: Я тренувався в бойових мистецтвах, накачував м’язи і відмовлявся піддаватися на їхні погрози. Але в радянському суспільстві були й інші сили, які також були спрямовані на те, щоб змусити людей підкоритися, і їм було важче протистояти.

У дитинстві в 1960-тисяча дев’ятсот сімдесятих роках, як і більшість радянських людей, я вірив у партію. Комунізм був нашим всесвітом; він був тут, щоб залишитися, і ми навіть не думали, що можуть бути інші способи робити речі. Так само, як і діти: батьки, друзі, вчителі - те, що вони кажуть, є фактом, і здебільшого ти приймаєш це без жодних сумнівів. Звичайно, ми трохи підсміювалися, коли наш лідер Леонід Брежнєв виступав по телевізору, бурмочучи і спотикаючись, або нагороджуючи себе черговою медаллю. Це було смішно. Але, можливо, так було скрізь? Я не бачив зв’язку між нашою системою і порожніми полицями в магазинах. Я навіть не знав, що магазини можуть бути переповнені.

Коли я озираюся назад, то думаю, чи не був я занадто наївним, занадто засліпленим, щоб ясно бачити. Я розумів, що багато речей були неправильними, і я, звичайно, знав, що країною керує багато огидних людей, але я не робив загальних висновків з цих окремих фактів. Можливо, я не дуже багато думав.

Я міг би протестувати. У той час були дисиденти, правозахисники, які вказували на несправедливість нашого суспільства, але вони не справляли на нас особливого враження. Держава контролювала всі джерела інформації, а інтернету тоді ще не було. У ті роки людина повинна була прийти до рішення протестувати з власного незалежного мислення, з власних джерел інформації. Якщо у вас не було цього спонтанного особистого переконання, важко було зрозуміти, про що говорили дисиденти. Більшість людей - і я в тому числі - звикли до світу, в якому ми виросли, і ми були схильні приймати ту реальність, до якої звикли.

Я був хорошим студентом. Я отримував гарні оцінки та заохочення від системи, тому, гадаю, це змусило мене двічі подумати про те, щоб виступити проти неї. Я спеціалізувався на хімії і отримав місце в Московському хіміко-технологічному інституті ім. Менделєєва, який був гарним місцем для навчання. Я закінчив його з відзнакою у 1986 році, у переломний час в історії Росії. Михайло Горбачов керував Радянською Комуністичною партією трохи більше року, і він почав розхитувати речі, які не розхитувалися дуже, дуже довго.

Моїми першими роботами з 15 років, коли я ще був студентом, були робота двірником, потім теслею і, нарешті, нічна зміна в московському хлібозаводі. Але я також обіймав іншу посаду. У 1986 році я став заступником секретаря з організаційних питань комітету Всесоюзного Ленінського комсомолу в Хіміко-технологічному інституті. Чому? Ну, перш за все тому, що це дозволило мені вступити на Всесоюзний заочний юридичний факультет. Але, чесно кажучи, це був також важливий кредит довіри для таких людей, як я, які прагнули просунутися у світі. Комсомольський молодіжний рух був невід’ємною частиною радянського суспільства; він давав молодим людям, які приєднувалися до нього, схвалення і приводив їх до контакту з важливими людьми, які мали вплив у різних сферах.

Мої обов’язки в основному