Двір срібного полум'я [Сара Дж Маас] (pdf) читать постранично

Королівство срібного полумʼя
Сара Маас
Чорна крижана вода кусала її за тремтливі п'яти. Це
був не зимовий холод і навіть не опік, який отримуєш,
схопившись за крижану брилу, а щось набагато
холодніше і глибше. То був холод пекла – справжнього
пекла. Справжнього пекла, бо на кам'яній підлозі лежала
Елайна, над якою схилився рудоволосий одноокий
феєць. Тому що з-під мокрого і брудного золотистокаштанового волосся сестри стирчали гострі вуха, а від її
білої шкіри виходило сяйво безсмертя.
Справжнє пекло, гірше, ніж чорнильно-чорні глибини,
що починалися за кілька дюймів від її ступнів.
– Засуньте її з головою, - з кам'яним обличчям наказав
фейський король. на неї теж чекає цей Котел. Нинішній
бій вона програє.
І ніхто не прийде їй на допомогу: ні ридаюча Фейра, ні
колишній коханий Фейри – з кляпом у роті, ні новий
обранець молодшої сестри.
Не допоможе їй і Кассіан – понівечений та поранений.
Цей воїн і зараз намагався піднятися на тремтячих руках і
дотягнутися до неї.
Все це зробив правитель Сонного королівства. Він так
вчинив із Елайною. З Кассіаном.
І з нею самою.
Крижана вода кусала її за п'яти.
Це був отруйний поцілунок. Кожен дюйм її тіла
відчайдушно чинив опір вічній смерті.
Її все одно засунуть у Котел, але вона чинитиме опір до
останнього. Примарні кігті води хапали її за кісточки і
тягли вниз. Вона вигнулась, висмикнувши руку з руки
стражника.
Палець Нести Аркерон – всього один палець – вказав
на правителя Сонного королевства.
Жест, що обіцяє смерть. Вона обрала свою мету.
Руки стражників штовхнули її в кігті води.

Перш ніж вода зімкнулась над нею, Неста побачила
страх в очах короля і засміялася.
"На початку
І врешті
Була лише темрява,
І більше нічого".
Вона поринула в море, яке не мало ні берегів, ні
горизонту, ні поверхні. Холоду не було.
Навпаки, вона відчула печіння.
Безсмертя не несло безтурботної вічної молодості.
Воно дихало вогнем. Невидимі молотки стукали по її
тендітних кістках, перетворюючи їх на ковану сталь. Там,
де вона знаходилася, не було нічого, крім темряви,
нестерпного болю та сили…
Вони за це заплатять. Все без винятку.
Починаючи з Котла.
І розплата почнеться прямо зараз.
Вона роздирала пітьму кігтями та зубами.
Рвала, розсікала, кромсала. І темна вічність навколо неї
здригнулася. Відсахнулася. Затремтіла.
Вона сміялася, відчуваючи слабину пітьми.
Сміялася ротом, сповненим первозданної сили, яку
зуміла урвати і проковтнути; сміялася, відчуваючи, як
набрала повні жмені вічності, щоб наповнити серце і
жили.
Котел відбивався, мов пташка під котячою лапою. Вона
не збиралася відступати.
Вона забере у нього все, що він відібрав у неї та
Елайни.
Огорнуті чорною вічністю, Неста і Котел сплелися
докупи, пропалюючи темряву, наче новонароджена зірка.
Частина перша
Учениця
1
Стоячи в похмурому коридорі, Кассіан підніс кулак до
зелених дверей і завмер.

Він давно втратив рахунок поваленим ворогам. Він
втратив рахунок битв, коли стояв на полі битви по коліно
в крові, продовжуючи завдавати удари. Траплялося, за
зроблений ним вибір досвідчені воїни розплачувалися
життям. Він встиг побувати і полководцем, і простим
солдатом, а часом і ассасіном. І ось тепер, стоячи перед
цими дверима, він опустив кулак.
Йому не вистачало рішучості.
Будинок, куди він потрапив, знаходився на північному
березі Сидри. Будівля потребувала фарбування. І в нових
підлогах, якщо врахувати, як відчайдушно рипіли
мостини у нього під ногами, коли він піднімався сходами.
Але всередині хоч би було чисто. За мірками Веларісу,
будинок вважався нікчемним, але в місті, де були відсутні
трущоби, це мало що говорило. Кассіану доводилося
бачити місця набагато гірше, а в деяких із цих місць
навіть жити.
І все ж таки він не розумів, чому Неста влаштувалася
тут. Інша справа її відмова жити в Будинку вітру: від міста
далеко, а літати і робити переброс вона не вміла. Хочеш
звідти вийти – будь ласка, спустися по десяти тисячах
сходинок, пам'ятаючи, що потім доведеться тупотіти
вгору. Але навіщо сидіти в цій дірі, коли міський будинок
стоїть порожнім? З того часу, як Фейра і Різ перебралися
в просторий особняк на березі річки, їхній міський
будинок став притулком для друзів, яким потрібно
тимчасове житло або хотілося пожити у Веларисі. Кассіан
точно знав, що Фейра пропонувала Несті кімнату в
новому будинку, але та відмовилася.
Він похмуро розглядав фарбу, що облупилася, на
дверях. Зсередини не долинало жодного звуку. Щілина
між дверима і підлогою була настільки широкою, що туди
проліз би навіть найжирніший щур.
Може, йому пощастило і Нести просто немає вдома?
Спить під стійкою якогось брудного питного закладу, куди
забрела вчора ввечері. Втім, це везінням не назвеш; у

такому разі йому доведеться розшукувати Несту по
кабаках.
Кассіан знову підняв руку, і його