Мистецтво кохання [Публій Овідій Назон] (fb2) читать онлайн
- Мистецтво кохання (пер. Андрій Олександрович Содомора) 327 Кб скачать: (fb2) читать: (полностью) - (постранично) - Публій Овідій Назон
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
[Оглавление]
Публій Овідій Назон «Мистецтво кохання»
Книга перша
1 Хто з-поміж римлян ще й досі не чув про мистецтво кохання,
2 Хай, прочитавши цей твір, буде в коханні митцем.
3 Що ж бо вітрило, весло, як судном не керує мистецтво?
4 Що скакуни запальні? Що без мистецтва Амур?
5 Автомедонт по-мистецькому вмів колісницею править,
6 Тіфій з умінням тонким вів гемонійське судно.
7 Я — за наставника з волі Венери в хлопчини Амура,
8 Я на любовних стежках — Тіфій і Автомедонт.
9 Буйної вдачі Амур: неохоче мені він кориться,
10 Добре, що то лиш хлоп'я: можна ще вдачу ліпить.
11 Гри на кіфарі Ахілла в свій час научав син Філіри —
12 М'якнув од гомону струн дух вихованця жорсткий.
13 Хто ворогів незчисленних жахав, а деколи й друзів, —
14 Сам перед старцем колись сивоголовим тремтів.
15 Ту, що її потім Гектор відчув, — непоборну долоню
16 Він під тростину хльостку сам же не раз підставляв.
17 Учень Хірона — Пелід, мій — Амур, як свавільні обидва,
18 Так і богині сини — парость Еака й Амур.
19 Та чи тяжкого ярма не вдягають на шию бикові?
20 Та чи вудил не гризе навіть породистий кінь?
21 Тож і мені піддається Амур, хоч разить мене в груди
22 Стрілами з лука свого, палить жорстоким огнем.
23 Хай він дошкульніше б'є, хай вогнем усе глибше діймає:
24 Більшої рани завдасть — краще помщуся йому.
25 Та не від Феба (не буду брехать) перейняв я те вміння,
26 Не запозичив його з лету небесних птахів,
27 Не научали мене, пастуха на Аскрійській долині,
28 Кліо і вісім її розумом славних сестриць —
29 Досвід цю книгу живив; довіряйте ж їй: викладу віршем
30 Правду всю. Правді моїй, ненько Амура, сприяй!
31 Одаль, пов'язки тонкі, соромливих ознако, тримайтесь!
32 Одаль — хто білість ноги довгим одінням окрив!
33 Я про кохання співаю легке, про дозволені втіхи —
34 Квіти, що потай рвемо, — не про злочинну жагу.
35 Спершу, коли вже ти став, новобранець, під прапор Венери,
36 Пильно розглянься довкіл, що захопило б тебе.
37 Друга турбота твоя — щоб обранка й тебе покохала,
38 Третя — аби ця любов не на хвилину була.
39 Ось про що йдеться тут, ось де суперництва нашого поле —
40 Вправно по ньому скеруй колеса біг до мети.
41 Поки ще можеш ти взяти розгін, попустивши повіддя,
42 Вибери саме таку, що до вподоби тобі.
43 З неба, однак, не впаде вона — добре шукай, котрій скажеш:
44 "Ти лиш одна з багатьох зачарувала мене!"
45 Таж і мисливець на лань не будь-де розставляє тенета —
46 Знає, в якому з ярів підстерегти кабана,
47 Знає кущі птахолов, а рибалка досвідчений — місце,
48 Де, лиш закине гачок, риба одразу клює.
49 Так от і ти, що шукаєш когось для тривкого кохання,
50 Спершу завваж ті місця, де найгустіше дівчат.
51 Щоб однайти їх, не треба, повір, напинати вітрила,
52 Ніг на дорогах курних не доведеться збивать.
53 Хоч Андромеду Персей від засмаглих привіз собі індів,
54 Хоч і фрігієць Паріс викрав лаконську жону:
55 Стільки й таких тобі Рим дасть дівчат, що з подивом скажеш:
56 "Цілого світу краса, видно, розквітнула тут!"
57 Скільки зернин на Гаргарській горі, виногрон — у Метімні,
58 Риб — у морській глибині, птаства — між листям дерев,
59 На небосхилі — зірок, стільки й цвіту дівочого в Римі, —
60 Як не сказати, що тут — мати Енея живе?
61 Юні тобі до смаку, що лишень повноліття сягають, —
62 Щонаймиліше дівча тут же побачиш в юрбі.
63 Інших, що вже на порі, полюбляєш — і ними рясніє;
64 Врешті, в очах заряхтить од розмаїття того.
65 Може, до старших охочіший ти (у них досвіду більше) —
66 Що ж, і з таких не одну — сотні зустрінеш у нас.
67 Лиш завітай під Помпеєву тінь у ті дні, як одчує
68 Дотики сонця палкі в небі Геракловий Лев,
69 Чи під склепіння, де мати, примноживши синову щедрість,
70 Мармуром дальніх країв пишно прибрала палац.
71 Портика не омини, що звела його Лівія, давши
72 Й назву йому; він цвіте барвами давніх митців:
73 Ось п'ятдесят Данаїд, щоб убити братів своїх, стали,
74 Тут же — сам батько Данай, грізно підняв він меча.
75 Дня не проґав, коли ллє над Адонісом сльози Венера,
76 Й сьомого — світлого дня для іудеїв усіх.
77 Шану складай і телиці мемфійській в одінні лляному:
78 Тим, що Юпітер їй дав, інших вона збагатить.
79 Місце Амура — це ще й судова (хто повірив би?) площа:
80 Й тут серед гаму, бува, запломеніє любов.
81 Де Аппіада, що при мармуровому храмі Венери
82 В небо дзвінким джерелом, росяним струменем б'є,
83 Права знавець не один потрапляв у тенета богині:
84 Інших людей захищав — сам вберегтися не вмів.
85 Найкрасномовніший там мов німіє, бо замість чужої —
86 Власну справу тепер мусить, сердега, вести.
87 От і сміється над ним із сусіднього храму Венера:
88 З гордого опікуна — скромний зробився прохач.
89 Та найудатнішим будеш ловцем у півкруглім театрі:
90 Матимеш здобич таку, що й не наснилась тобі.
91 Не для потіхи лише — для любові чимало тут гідних,
92 Буде забавиться з ким, буде кого й полюбить.
93 Як от мурашки снують то сюди, то туди, незліченні,—
94 Кожна поживу несе, в ротику двигає щось;
95 Як ото бджоли над квітом лугів, над ярами, де пахнуть
96 І медуниця, й чебрець, денно роями гудуть,
97 Так на видовища славні спішить пишношатне жіноцтво,
98 Гляну — й вагаюсь не раз, око на кому спинить.
99 І подивитись ідуть, і щоб інші на них подивились:
100 Серед юрби, на виду, спробуй-но цноту шануй!
101 Спокій видовищ ти, Ромуле, перший тоді скаламутив,
102 Як на сабінських дівчат римських пустив юнаків.
103 Мармур там ще не білів, а поміст не рудів од шафрану,
104 Де просто неба сидів, не під наметом, глядач.
105 На Палатіні (там лісу не бракне) наламане гілля
106 В ту, що минула, добу скромним помостом було.
107 Люд не на лавах — на дерні сидів, а кошлате волосся,
108 Щоб не діймала жарінь, зеленню всяк окривав.
109 Очі там кожен пасе на дівчатах: котру б собі взяти? —
110 В грудях тим часом горить непереборна жага.
111 Ось невигадливий спів починає сопілка етруська,
112 Тричі притупнув уже, вчувши її, танцюрист.
113 Люд у долоні вже б'є, хоч невміло, — тоді-то володар
114 Знак, щоб хапали дівчат, нетерпеливим подав.
115 І позривалися з місць юнаки — запальні, галасливі,
116 Й кожен, котру забажав, ту й забирає собі.
117 Як од орлів навсібіч розлітаються тихі голубки,
118 Як од голодних вовків ніжна овечка втіка,
119 Так затремтіли й сабінянки перед нальотом зухвальців:
120 Щойно рум'яні були — страх на лиці забілів.
121 Хоч і на всіх він один — неоднаково кожна боїться:
122 Ця рве волосся, а та — наче без тями сидить.
123 Матінку кличе одна, заніміла від остраху інша,
124 Ця ані слова, ця в плач, та остовпіла, та — в біг.
125 От і ведуть їх, щоб мати жінок собі, схоплених юнок,
126 І не одну з-поміж них навіть сам страх прикрашав.
127 Ту, котра вперта була, брав на руки гарячий здобичник,
128 Міцно тулив до грудей, напоумляючи таю
129 "Що ж ти сльозами лиш очі псуєш? Ким твій батько був завжди
130 Неньці твоїй, тим і я, дівчино, буду тобі".
131 Ромуле, ти, як ніхто, воякам своїм вмів догодити;
132 За нагороду таку згоден і я воювать!
133 Отже, од тих славнозвісних часів велелюдні театри
134 Для миловидих дівчат — наче ті ями-пастки.
135 Варто вчащати тобі й на змагання породистих коней:
136 Цирк, що народом кишить, не розчарує ловця.
137 Тут не потрібно тобі спілкуватися мовою пальців,
138 Погляду, поруху брів не перехоплюють тут.
139 Побіч красуні сідай собі сміло — ніхто не осудить,
140 Боком до неї тулись — слова не скаже ніхто.
141 Хоч не хотіла б — тулитися мусить, бо тісно на лаві,
142 Й та тіснота, пам'ятай, тільки на руку тобі.
143 Далі вже гав не лови — до сусідки словечком озвися,
144 Можна спочатку пустим, тільки б розмова пішла:
145 От, чиї коні, спитай, вдаючи зацікавлення, й тут же
146 Саме за тих, що й вона, ти від душі вболівай.
147 А понесуть по арені богів урочистим походом —
148 Владній Венері тоді якнайгучніше плещи.
149 Може, пилинка якась, покружлявши, сусідці на груди
150 Сяде — ти пальцем чутким зняти її поспіши.
151 Хай і не сяде — зніми все одно: лови будь-який привід,
152 Тільки б засвідчити міг щиру турботу свою.
153 От їй поділ зіслизнув до землі (забруднитися може) —
154 Маєш нагоду: нагнись, щоб підхопити його.
155 Тут же тобі й нагорода за труд: нахилившись, побачиш
156 Ніжку, й за це вже ніяк дівчина не дорікне.
157 Іноді ще й озирнись, чи сусід, що сидить позад неї,
158 Їй у тендітне плече грубо коліном не вперсь.
159 Часто й дрібниця захоплює: не одному прислужилось,
160 Що подущинку м'яку впору і зручно підклав,
161 Що охолоджував помахом віяла милу сусідку,
162 Стільчика їй підставляв, щоб не втомилась нога.
163 Ось яку змогу дає тобі цирк домогтися кохання,
164 Як і арена дзвінка, вкрита кривавим піском.
165 Тут і для сина Венери не раз є гаряча робота:
166 Той, хто на рани дививсь, — рану під серцем відчув:
167 Кинеш слівце чи торкнешся руки, оголошення взявши,
168 А чи поб'єшся в заклад, хто переможе з бійців, —
169 Зойкнеш негадано й сам, як стріла тебе пройме летюча,
170 Був дотепер глядачем — жертвою станеш нараз.
171 Ну, а видовище те, що ним Цезар недавно втішав нас,—
172 Як у бою кораблі перські й афінські зійшлись?
173 В Римі тоді з-над обох побережжів зібралася молодь —
174 Цілий, здавалося, світ місто вмістити змогло.
175 Хто ж у такому гурті не зустріне своєї любові?
176 Ой, багатьох у ті дні мучив прибулець Амур!..
177 Нині, щоб світ підкорить, на край світу рушає наш Цезар:
178 Найнедосяжніший схід нашим тепер назвемо.
179 Парфе, покари чекай! Разом з Крассом полеглі, радійте:
180 Римських клейнодів ясних варвар уже не зганьбить!
181 Месник піднявсь, що вождем від дитинства ще заповідався,
182 Хлопець — війну вже веде, хоч не хлоп'яча то річ.
183 Скільки безсмертному літ, не дошукуйся, хто слабодухий:
184 Цезарям силу не вік — роду високість дає.
185 Хист неземний дозріває скоріше, ніж часу перебіг:
186 Млява років течія — не перешкода йому.
187 Хижих двох зміїв тірінфський герой задушив немовлям ще,
188 Хоч у колисці, а все ж — гідний Юпітера був.
189 Вакх іще й нині юнак, а яким же він був тоді юним,
190 Як переможений край — Індію — тирсом жахав!
191 Мужність, опіка отця воювать тобі, хлопче, поможе
192 Й ворога перемогти — мудрість, опіка отця.
193 Славним початком таким не применшиш великого ймення,
194 Перший з-між хлопців тепер, далі — з-між сивих мужів.
195 Є ще брати в тебе — кривду братів поспіши відомстити,
196 Батько є — стань же твердим захисником його прав!
197 Зброю подав тобі батько вітчизни, твій батько, а ворог
198 Батьком набуте майно хоче собі загребти.
199 Праведна зброя твоя, а в напасника стріли злочинні,
200 Правда, пошана богів — ось де знамено твоє.
201 Силою права подоланий парф; хай подоланий буде
202 Й списом, щоб східні скарби вождь мій для Риму здобув.
203 Благословіте ж похід, батьку Марсе і Цезарю-батьку:
204 Богом один із вас є, другий — ним буде в свій час.
205 Я перемогу віщую тобі, оспівать обіцяю,
206 Скільки снаги та чуття, гучно, звитяжцю, тебе.
207 Будеш загони вести й підбадьорювать їх моїм словом,
208 Тільки б ти серцем своїм слово оте прихистив!
209 Спини парф'ян-втікачів, груди римлян оспівувать буду
210 Й стріли, що мече їх парф, коней звернувши назад.
211 Ти утікаєш, щоб перемогти, але що ж залишаєш
212 Для переможених? Марс, парфе, покинув тебе.
213 Скоро заблисне той день, як тебе, променистого мужа,
214 Біла, мов сніг, четверня площами Рима промчить.
215 Поперед тебе ітимуть вожді з ланцюгами на шиях —
216 Їм уже втеча стрімка не допоможе тепер.
217 Весело те споглядатиме юнь — наші хлопці й дівчата,
218 В кожного з нас у той день щастям душа забринить.
219 От запитає котрась: "Як вождів тих імення? Які ж то
220 Гори зображені там, ріки, долини які?"
221 Все поясни їй, а ще навіть те, про що й не питала,
222 Хоч би й не знав ти всього — мов про відоме, кажи:
223 "Хто у вінку із тростин, то Евфрат; в кого синяві пасма
224 В'ються по плечах, то це — славний на витоки Тігр.
225 Там он вірмени ідуть; ось — Данаєва донька Персіда;
226 Це — славнозвісне колись місто між перських долин.
227 Цей ось і той он — вожді". Якщо знаєш — назви поіменно,
228 Втім, хоч би навіть не знав, — сам ти їх вдало назви.
229 Та й за бенкетним столом не змарнуй для знайомства нагоди:
230 Не про одне лиш вино думати слід, поки п'єш.
231 Там же й Амур, зарум'янившись густо, до рук своїх ніжних
232 Ріг раз од разу бере, повен п'янкого вина.
233 Тільки-но Вакх йому крильця зросить, — вологою взявшись,
234 Пурхать не може той бог, німо стоїть, та за мить
235 Вже він із крилець вологу ту струшує; хай лиш на серце
236 Крапля комусь упаде — тут же пектиме любов.
237 Духу вино додає, до кохання жагу роздимає,
238 Вихилиш келих до дна — туга покине тебе.
239 Сміх бере гору тоді, до змагання й злидар чує силу,
240 Болі, турботні думки вже не захмарять чола.
241 Рідкісна в нашу добу заполонює душу відвертість,
242 Підступи й хитрощі геть бог правдолюбний жене.
243 Ось коли хлопців серця в свої сіті ловили дівчата:
244 Владна Венера й вино — наче вогонь у вогні.
245 Хай лиш в оману тебе не введе миготлива лампада:
246 Не за вином, не вночі вроду цінити берись.
247 Таж серед білого дня трьом богиням Паріс приглядався,
248 Поки Венері сказав: "Першість тобі віддаю".
249 Ніч усі хиби, всі вади бере під своє покривало,
250 Тож перша-ліпша з дівчат гарною буде вночі.
251 Про самоцвіти, багрець, чи правдиві, лиш день тобі скаже,
252 Як і про постать, лице, чи бездоганні, — лиш день.
253 Ще називати місця, що на здобич жіночу багаті? —
254 Легше піщинки, хоч їм ліку немає, злічить.
255 Мав би ще Байї назвать, узбережжя мережане Байїв,
256 А чи купальні, що в них води сірчані паркі?
257 Зранений в серце, зітхнув не один, покидаючи місто:
258 "От тобі й полікувавсь у славнозвісній воді!"
259 Ось біля Рима, в гайку, розмістилась Діани святиня —
260 В битвах кривавих, мечем, владу вона здобула.
261 Діва, що в цноті живе, що ненавидить стріли Амура,
262 Людям стільком завдала, гнівна, й завдасть іще ран.
263 Досі, нерівноколесу вперед женучи колісницю,
264 Муза вказала тобі щедрі для ловів місця.
265 Зараз я викладу, як ти найкраще б до рук міг прибрати
266 Ту, що вподобав, а це — стрижень повчання мого.
267 Хто б ви й де б не були, зосередьтесь, тямкі до науки,
268 Й до обіцянок моїх вухо прихильно схиліть!
269 Спершу ти ось що гарненько затям: не буває такої,
270 Що не далася б до рук — ти лише сіті розстав.
271 Скорше помовкнуть пташки навесні, серед літа — цикади,
272 Скорше менальський гончак буде тікать од зайців,
273 Ніж гордуватиме ласкою жінка, бо й та, котра з виду —
274 Стійкість одна, в той же час — любощів прагне в душі.
275 Втіх потаємних юнак а чи дівчина рівно жадають,
276 Той — неприховано, ця — глибше ховає жагу.
277 От ухвалили б ми, чоловіки, не спішити з любов'ю —
278 Жінка до нас по любов першою б мусила йти!
279 Мукає — кличе бика на лугу соковитім телиця,
280 Лунко й кобила ірже, тільки-но вгледить коня.
281 В нас не така невгамовна жага, не така вже нагальна,
282 Знає межу чоловік, хоч і пройма його хіть.
283 Чи про Бібліду згадать, що до брата злочинним палала
284 Пломенем і через те духу пустилась в петлі?
285 Мірра ж отця свого, не як дочці подобає, любила —
286 І під корою тепер, стиснена, гріх свій таїть.
287 Слізьми її, що з пахучого дерева скрапують нині,
288 Змащуєм тіло; в сльозі — діви ім'я збереглось.
289 Десь по затишних долах, у підніжжі лісистої Іди
290 Білий-білісінький бик, стада окраса, бродив.
291 Чорна лишень між рогами була в нього плямочка-вада,
292 В іншому — сяяв увесь, мов хто облив молоком.
293 Кноські й кідонські до того бика поривались телиці,
294 Кожна жадала відчуть буйну вагу на собі.
295 Та Пасіфая запрагла з биком пов'язатись любов'ю,
296 Тут же телиці гладкі стали ненависні їй.
297 Знане кажу: навіть Кріт, на якому сто міст гамірливих,
298 Хоч полюбляє брехню, не заперечить мені.
299 Кажуть, своєю ж рукою вона, хоч до того не звикла,
300 Рвала м'які для бика трави і листя дерев.
301 Всюди за стадом ішла й навіть думки не мала про мужа:
302 Той білосніжний рогань гору над Міносом взяв.
303 Що ж зодягатись тобі у прегарне вбрання, Пасіфає?
304 Таж на прикрасах твоїх не розуміється бик.
305 Нащо люстерко здалось, коли йдеш на узгір'я за стадом?
306 Зачіску стільки разів чи не безглуздо мінять?
307 Дзеркалу все ж довіряй: воно скаже, що ти не телиця,
308 Що на дівочім чолі рогів не вгледиш таки.
309 Мінос ще милий тобі — то не треба шукати коханця,
310 Потайки хочеш кохать — то хоч бика не кохай.
311 Де там! У гори, ліси, залишивши володарську спальню,
312 Мчить, мовби гнав її Вакх — буйний Аонії бог.
313 О, як то часто пекла вона заздрісним оком телицю:
314 Чим це, мовляв, ось така вабить обранця мого?
315 Бач, вона все перед ним соковиті витоптує трави —
316 Думає, глупа, що й він з неї не зводить очей.
317 Мовивши, тут же велить ту телицю ні в чому не винну
318 Гнати з лугів на ріллю — під луковидне ярмо
319 Чи на заріз, ніби в жертву богам, щоб суперниці серце
320 Взяти до рук, як лиш їй груди ножем розітнуть.
321 Скільки складала тих жертв і, тримаючи серце в долоні,
322 Криво всміхалась: "Ану — йди, залицяйсь до мого!"
323 То вона хоче Європою буть, то — Іо: ця — в корову
324 Перемінилася; ту — бик віз на спині своїй.
325 Стада вожак дерев'яну корову сприйнявши як справжню,
326 З нею зійшовся-таки; плід — таємницю розкрив.
327 Варто крітянці[1] було не зважати на пристрасть Тієста
328 (О, як нелегко жоні вірною буть одному!) —
329 Коней не стримав би Феб серед неба й назад, до Аврори,
330 Він колісниці б тоді не розвернув на бігу[2].
331 Волос пурпурний в отця свого, Ніса, дочка його вкрала —
332 Й лоном дівочим тепер тисне скажених собак.
333 Марса уникнувши на суходолі, на морі — Нептуна,
334 В рідному домі Атрід жертвою жінки упав.
335 Хто не сплакнув над жагою ефірської діви Креуси?
336 Хто про Медею не чув — матір, убивцю дітей?
337 Фенікс, Амінтора син, невидющі виплакував очі.
338 Рвав Іпполіта живцем коней сполоханих шал.
339 Що ж осліпляєш невинних дітей? На твою божевільну
340 Голову — прийде пора — кара, Фінею, впаде!
341 Вся ця біда — од жінок: їх любовне бажання сильніше
342 Й шалу у ньому завжди більше, ніж в чоловіків.
343 Сумнівів, отже, не май: будь-яка може стати твоєю;
344 Хтозна, чи з-між багатьох мовила б "ні" хоч одна.
345 Хай і відмовить якась, але кожній лестять залицяння,
346 Хоч ошукався — дарма: що та відмова тобі?
347 Чи ошукався, однак? Таж нове залицяння — солодше:
348 Більше сусідське добро нам до душі, ніж своє.
349 Завше-бо й нива чужа урожаєм багатшим рясніє,
350 Завше й чужа череда вим'я повніше несе.
351 Спершу служницю пізнай, що при тій, котру звабити хочеш:
352 Так ти полегшиш собі до господині підхід.
353 Чи до своїх таємниць підпускає служницю, дізнайся,
354 Чи в тій прихованій грі з нею вона заодно.
355 Спробуй, якщо все це так, підкупить, ублагати служницю:
356 Схилиш її на свій бік — легко досягнеш мети.
357 Час підбери (на це — й лікар зважає), коли господиня
358 Без намовляння твого візьме принаду з гачка;
359 Візьме ж охоче тоді, коли солодко, гоже їй буде,
360 Як на врожайній землі — повному сили зерну.
361 Бо, коли туги, ні болю нема — наче ширяться груди,
362 Спритна Венера тоді влесливо входить у них.
363 Поки зажурений був Іліон — ворогам не давався,
364 А звеселивсь — і коня, повного зброї, прийняв.
365 Мить підбери, коли хитра суперниця їй дозолила:
366 Легко за себе тоді зможе помститись вона.
367 Зранку, як зачіску буде вкладать господині служниця,
368 Мовби собі, а не їй скаже впівголос, аби
369 Враженій гніву додать — так вітрило снаги дає веслам —
370 "Кривднику ледь чи б могла кривдою ти відплатить".
371 От і про тебе додасть, переконливих слів приточивши, —
372 Сохне, мовляв, од жаги, розум потьмаривсь йому.
373 Ґав не лови тоді: вляжеться вітер — охляне вітрило,
374 Наче тонесенький лід, тане за мить якусь гнів.
375 Може, подумаєш тут: "Чи не звабити й гарну служницю?" —
376 Це небезпечна, скажу, і непродумана гра,
377 Бо заохотиш не всіх: одна дбатиме про господиню,
378 Інша — про себе: тебе схоче собі зберегти.
379 Править лиш випадок тут. І хоч доля сприяє сміливим,
380 Ще раз і ще раз кажу: на небезпеку не йди!
381 Не стрімчаками вестиму тебе, не до прірви скерую,
382 Ступиш на стежку мою — пастки уникнеш на ній.
383 А причарує таки, як листи буде брати й давати,
384 Тілом, не пильністю лиш, мила служниця тебе —
385 Все ж господиню спочатку здобудь, а її — вже потому:
386 Не від служниці-бо слід розпочинати любов.
387 Добре ще зваж на одне (якщо віриш моєму мистецтву —
388 Ну, а на вітер, затям, слів не пускатиму я):
389 Взявся за діло — доводь до кінця. Служниця не зрадить,
390 Хай лиш відчує сама частку й своєї вини.
391 Птах, чиї крила у клею в'язкім, не зів'ється під небо,
392 Вбіг у тенета кабан — більше в чагар не шугне.
393 Риба, піймавшись на гострий гачок, не гулятиме в морі,
394 Звабив — довершуй свого і переможцем відходь!
395 Отже, не зрадить, кажу, відчуваючи спільну провину,
396 Про господиню ж усе з вуст її знатимеш ти.
397 Лиш не обмовся комусь! Не обмовишся — буде й служниця
398 Радо тобі сповіщать, де лиш яка новина.
399 Знай: помиляється той, хто вважає, що тільки на полі
400 Й морі потрібно ловить пору, догідну для дій:
401 Як не щодня ми зерно довіряємо ниві примхливій,
402 А зеленавій воді — вигнуте дно корабля,
403 Так не щодня на гарненьких дівчат полювання успішне:
404 Часто вдається воно тільки в означений час.
405 Хай це народження день, хай календи, що ними Венера
406 Тут же за Марсовим свій, всміхнений, місяць веде,
407 Хай це той день, коли цирк виставляє не звичні прикраси,
408 А полонених вождів подиву гідні дари, —
409 Діло облиш! Підступає зима, нависають Плеяди,
410 В хвилю пірнути спішать ніжні зірки Козенят.
411 Час одпочинку тоді. Хто довіриться морю в ту пору —
412 Той на уламках судна душу заледве спасе.
413 Краще почни з того дня, многослізного дня, коли кров'ю
414 Римлян, що впали в бою, води алійські взялись.
415 Чи з неробочого, сьомого, дня, що його шанувати
416 Від найдавніших часів звик палестинський гебрей.
417 Добре ти все обміркуй на вродини своєї коханки:
418 Витрати будуть, а це — вісники чорного дня.
419 Як не викручуйся — візьме своє: не забракне їй хисту,
420 Щоб обібрати того, хто умліває з жаги.
421 Прийде до неї торговець-хитрун (таки знає, до кого!),
422 Викладе весь свій товар; ти сидиш поряд, вона —
423 Скаже й тобі вибирать (заодно й твій смак перевірить),
424 Потім пригорне тебе, далі попросить: "Купи!"
425 "Цей подарунок, — додасть, — мені милим буде надовго:
426 Що лиш у мріях було, нині саме йде до рук!"
427 "Грошей, — замнешся, — з собою не взяв я…" — попросять розписку,
428 І дорікнеш сам собі: "Нащо я вчився писать!"
429 Що, коли день уродин, аби тільки приймати дарунки,
430 Двічі й тричі на рік буде вона святкувать?
431 Ще ж і поплаче не раз: десь кульчик, мовляв, загубився —
432 Шкода велика, бо він з каменем був дорогим.
433 Часто ще просить: "Позич". Позичиш — уже не поверне,
434 Отже, на втрати чекай, а про подяку забудь!
435 Хай би я був стоязикий, стоустий — усе ж не зумів би
436 Викласти тут до кінця кляте мистецтво блудниць.
437 Віск на табличці гладкій для початку хай брід тобі вкаже,
438 Воскові спершу довір, що на душі залягло.
439 З лестощів різних почни, з тих слів, що коханцям віддавна
440 Знані, й слізних благань, хто б ти не був, не жалій!
441 Випросив Гектора, сина, Пріам — ублагавши Ахілла;
442 М'якне й розгніваний бог, чуючи просьбу палку,
443 Про обіцянки тоді не забудь: обіцянка — не шкодить,
444 Нею ж усякого ти можеш зробить багачем.
445 Той, хто повірив хоч раз, не покине надії, богині:
446 Хоч і брехлива, та все ж годі без неї прожить.
447 От подарунок даси, а тебе — ще й покинути можуть,
448 Бо ж домоглася свого, втрата вже їй не страшна.
449 А не даси — їй надія шептатиме: "Ще ж подарує…"
450 Так рільника з дня на день дурить безплідна рілля.
451 Так і завзятий у кості гравець, аби лиш не програти,
452 Все програє, а рука тягнеться знову до гри.
453 Перша турбота твоя — поєднатися без подарунку:
454 Щоб не даватись дарма — буде твоєю всякчас.
455 От і пошли їй листа, що в мереживі слів найніжніших, —
456 Перший він слід прокладе, настрій розвідає там.
457 Таж підманув колись лист — на яблуці напис — Кідіппу:
458 Лиш прочитала його — тут же піймалась у сіть.
459 Нум до науки, о римське юнацтво! Й не тільки для того,
460 Щоб за підсудних тремких гарно стояти в суді:
461 Як простолюддя, хмурного суддю і сенат щонайвищий —
462 Схилиш ти й дівчину так словом ученим своїм.
463 Не похваляйся, проте. Не спіши з красномовством до часу,
464 В мову свою навмання пишних речей не вплітай.
465 Хто б то, крім дурня хіба, до дівчини вчено звертався?
466 Скільки разів через лист діло все йшло нанівець!
467 Так, як говориш, пиши, щоб довіра була, та ласкаво —
468 Начеб ти бесіду вів, начеб у вічі дививсь.
469 Раптом не прийме листа, відішле його, не прочитавши, —
470 Ще прочитає колись, кроку назад не роби.
471 З часом же бик до ярма, до повільного плуга звикає,
472 З часом кориться вузді ще не об'їжджений кінь.
473 Перстень, залізне кільце од постійного тоншає вжитку,
474 Сам же окрайцем стає, краючи землю, леміш.
475 Камінь, хоч він і твердий, вода, хоч яка вона плинна, —
476 Брилу камінну, проте, сточує плинна вода.
477 Ти й Пенелопу саму — постарайся лишень — переможеш,
478 Трою, за рік чи за два, — візьмеш ти, візьмеш-таки!
479 А прочитавши, одвіту не дасть — до одвіту не силуй:
480 Тільки б читала твої сповнені ласки слова.
481 Що прочитає, на те як не нині, то завтра відпише:
482 З часом, по крокові крок, стане близькою тобі.
483 Спершу — чого не бува? — ти гіркого листа прочитаєш:
484 Марні зусилля, мовляв; більше, прошу, не турбуй.
485 Просить, а думає так: "Налягатиме ще — поступлюся".
486 Тож осягнеш ти свого, лиш наполегливий будь.
487 Може, на лектиці кралю твою, що лягла собі навзнак,
488 Слуги нестимуть; її — мов ненароком зустрінь,
489 Слово до неї промов, та не прямо кажи — манівцями:
490 Так ти в оману введеш вухо злобливе чиєсь.
491 Може, сама на прогулянку вийде під портик розлогий —
492 З нею дозвілля й своє не забувай розділить.
493 То трохи спереду йди, то, відставши, — дещо позаду;
494 Часом приспішуй ходу, часом поволі ступай.
495 Можеш на відстані пари колон, для поваги, триматись,
496 Можеш пліч-о-пліч іти — жодного сорому тут.
497 Сяде в театрі, всім очі милуючи, — сядь побіч неї:
498 Буде на чому й тобі гарно попасти свій зір.
499 Тільки частіш поглядай, досхочу подивляй її вроду,
500 Мову веди звіддаля — знаками, порухом брів.
501 Щедро тому, хто зображує дівчину, бий у долоні,
502 Хто за коханця — тому ще запальніше плещи.
503 Стане — за нею вставай; сидить — не схоплюйся з місця,
504 Бо відтепер не тобі час твій належить, а їй.
505 Не кучеряв лиш волосся свого розігрітим залізом,
506 Каменем звітрених скель заросту ніг не стирай.
507 Хай цим займаються ті, хто звеличує матір Кібелу
508 На верескливо гучнім, як у фрігійців, ладу.
509 Врода недбала — окраса мужів. Чи не викрав із Кріту
510 Міноса доньку Тесей, хоч кучерявий не був?
511 Чепуруном Гіпполіт не ходив, а сподобався Федрі,
512 В лісі б Адонісу жить — рани ж богині завдав.
513 Зваблює хай чистота й засмаглість на Марсовім полі,
514 Тога нехай на тобі гарно, рівненько лежить.
515 Зуби — щоб чисті були, язика щоб ніде не кололи,
516 Хай не гуляє нога в надто широкім взутті.
517 Хай не стирчить навсібіч абияк підтяте волосся:
518 Чуб свій і заріст лиця вмілій руці довіряй.
519 Також про нігті подбай, щоб не довгі були та без бруду,
520 З ніздрі, як часом бува, щоб волосок не стремів.
521 Подих аби неприємним не був, коли рота розтулиш,
522 Запах провідці отар, цапа, з під пахв щоб не чувсь.
523 Інше — то справа манірних дівчат або тих серед хлопців,
524 Хто не обранку (ганьба!) — хлопця очима пасе.
525 Втім, уже Вакх закликає співця! Він сприяє коханцям,
526 Радий вогневі, що ним сам же колись пломенів.
527 Наче причинна, бродила піском, їй незнаним, крітянка —
528 Дією, куснем землі, що серед пінявих хвиль.
529 Як покладалась до сну, так і вибігла: в туніці вільній,
530 Боса; волосся густе злотом по плечах пливло.
531 В безгомінь моря, до хвиль: "Жорстокий Тесею!" — гукала,
532 Сльози дощем по лицю (чи заслужила?) лились.
533 Кликала й плакала враз — пасувало одне їй і друге:
534 Сліз найрясніші струмки вроди не збавили їй.
535 Знов себе в груди б'є найніжніші — "Утік, — лементує, —
536 Зрадник лукавий, утік! Що ж мені бідній робить?..
537 Що ж мені, — плаче, — робить?.." Аж тут задзвеніли кімвали,
538 Бубни озвались лункі з-під невсипущих долонь.
539 З остраху падає ниць, на півслові жалі перервавши,
540 Зблідла вона на лиці — крові й краплинки нема.
541 Ось і менади вже тут, на плечах розпустивши волосся,
542 Ось і сатири в'юнкі, Вакха провісники, тут;
543 Ось і підпилий Силен на ослі, що прогнувся під старцем,—
544 Хоч і підпилий, проте вправно за гриву вхопивсь.
545 Та, поки ловить менад, а вони — з ним забаву заводять,
546 Поки, невдаха-їздець, ослика прутом шмага,
547 Раптом не втримавсь-таки — стрімголов через вуха ослячі
548 Гепнув, сатири ж йому: "Батьку, вставай же, вставай!"
549 Поки те діється, Вакх на обвитій плющем колісниці
550 Тиграми править; в руках — віжки дзвенять золоті.
551 Дівчині — голос, рум'янець пропав, про Тесея забула,
552 Тричі хотіла тікать — тричі в'язав її страх.
553 Кинуло в дрож її; колос легкий так од вітру здригнеться,
554 А на грузьких мокляках — очеретина суха.
555 Бог же: "Це я, — проказав, — захисник твій вірніший. Не бійся!
556 Станеш, крітянко, мені, Вакхові, ти за жону!
557 Дар мій весільний — небо — візьми: кораблів заблукалих
558 Будеш сузір'ям новим, ночі оздоба, вести".
559 Мовивши те, зістрибнув, щоб вона не лякалася тигрів,
560 Із колісниці; нога глибоко вгрузла в пісок
561 Діву обнявши, повіз (чи могла опиратись?) на небо:
562 Що лиш на думку спливе — легко богам осягти.
563 Ті — Гіменею хвалу вже виспівують, Вакхові — інші,
564 Так з нареченою бог на небесах поєднавсь.
565 Тож, коли Вакха дари виграватимуть перед тобою,
566 А коли трапиться ще й гарна сусідка тобі —
567 Спершу до святощів ночі звернись, до Ніктелія-батька,
568 Щоб од вина не було шкоди твоїй голові.
569 Далі — багато чого, хоч не навпрост, їй можна сказати:
570 Що не домовиш їй ти — в думці домовить сама.
571 Потім черкни щось вином, хай стіл лестить замість тебе,
572 Хай вона знає, над ким влада її відтепер.
573 В очі — очима дивись, хай жагу твою бачить, бо часто,
574 Хоч і німують уста, мову обличчя веде.
575 Келих, що з нього вона надпила, поспіши перейняти
576 Й де ще тепло її губ — там його й ти пригуби,
577 Візьме шматочок якийсь — туди ж сягнувши рукою,
578 Пальцями пальців її мов ненароком торкнись.
579 Ще постарайсь, щоб її чоловік тебе теж уподобав:
580 Дружба ця їй і тобі стане в пригоді не раз.
581 Випаде жереб тобі за вином — відступи йому жереб,
582 Він хай бере твій вінець, хай покерує питтям.
583 Чи дорівняв тобі, чи не дотягся — віддай йому першість,
584 Слово прихильне своє кинуть йому не вагайсь.
585 Певний це, втоптаний шлях — по-мистецькому друга вдавати,
586 Втоптаний, певний, а все ж — ковзко й на ньому бува.
587 Так управитель не раз перевищує міру належну:
588 Більше на себе бере, ніж доручалось йому.
589 Ну, а тепер — щодо міри в питті, вона ж — очевидна:
590 Хай не підводять тебе ні голова, ні нога.
591 Надто сварок уникай, бо ж вино спонукає до сварки,
592 Руки, до бійки швидкі, стримуй, попивши вина.
593 Впав колись Еврітіон через те, що напивсь по-дурному, —
594 В колі гостей, за вином, дотеп доречний, не гнів.
595 Як голосистий — співай, як проворний — берися до танцю, —
596 Дар од природи на те, аби подобатись ним.
597 Справжнє сп'яніння — біда, а вдаване — то допомога, —
598 Хай заплітається твій, хоч і не п'яний, язик:
599 Може, зухваліше зробиш ти щось чи скажеш — не страшно:
600 Всяк зрозуміє тебе — вже напідпитку, мовляв.
601 Їй побажай гараздів і тому, хто втішається нею,
602 Подумки ж — лиха йому, всяких болячок назич.
603 Потім, як гості почнуть галасливо вставати з-за столу,
604 Саме при тій метушні гарну нагоду лови:
605 В гурт увіпхавшись, дістанешся легко до кралі своєї —
606 Пальцями стану торкнись, ногу — ногою відчуй.
607 Тут і зізнатись пора. Одначе не мнись по-селянськи —
608 Доля й Венера стоять лиш за хоробрих людей.
609 Про красномовність не стану тобі настанов подавати:
610 Досить тобі забажать, — мова сама попливе.
611 Вміло коханця вдавай, говори їй про зранене серце,
612 Щоб переконливим буть — весь на те хист поклади.
613 Втім, це неважко, бо кожній здається, що гідна любові, —
614 Хай препогана, усе ж вірить у вроду свою.
615 Та не один, хто вдавав, любов'ю проймавсь мимоволі:
616 Спершу зображував пал, потім направду палав.
617 Будьте ж, дівчата, ласкаві до тих, хто вдає, що кохає:
618 Та, котра грою була, — справжньою стане любов!
619 Словом лестивим, юначе, пора її серце здобути:
620 Плин гомінкого струмка й кручу підмиє не раз.
621 Личко, волосся хвалить не лінуйсь і тонюсінькі пальці,
622 Мовби хто виточив їх, і невеличку стопу.
623 Саме така похвала й для цнотливої — медом на душу:
624 Дівчина ж понад усе дбає про вроду свою!
625 Сором ще й досі хіба не пече і Юнону, й Палладу,
626 Що у фрігійських лісах віддано першість не їм?
627 Хвалиш — то всі свої барви показує птиця Юнони,
628 Будеш без слів подивлять — не виставлятиме їх.
629 Любить женавіть рисак біговий, коли часом по шиї
630 Злегка поплещеш або ж гриву розчешеш йому.
631 На обіцянки, гляди, не скупись: це чудова принада,
632 Свідками ж різних богів, щоб довіряла, бери!
633 Що присягають закохані, з того й Юпітер сміється, —
634 Хай із присяг тих, мовляв, гру собі роблять вітри!
635 Він, було, й Стіксом підземним колись присягався Юноні,
636 Тож потурає всім тим, хто з нього приклад бере.
637 Вигода є від богів, а є вигода — віра хай буде, —
638 На вікодавній олтар і узливаймо, й кадім!
639 Не в безтурботті боги, не в солодкому сні пробувають, —
640 От ви й по правді живіть: над усіма — божество.
641 Ввірене вам — поверніть, договори вшановуйте чесно,
642 Серця — обман, а руки — хай не забруднює кров.
643 Маєте розум — жартуйте з дівчат: покарання не буде!
644 Вірність ганебніша тут (як не дивуйсь!), ніж обман.
645 Зваблюйте звабниць, бо це назагал — безбожне поріддя, —
646 В сіті, призначені вам, хай потрапляють самі!
647 Кажуть, в Єгипті колись дощів живодайних забракло —
648 Дев'ять років підряд сонце палило поля.
649 До Бусіріда прийшов тоді Трасій: "Юпітера, — мовив, —
650 Може власкавить лише мужа захожого кров".
651 "Що ж, — на те Бусірід, — будеш першим даром для нього, —
652 Спраглій землі єгиптян воду, захожий, даси!"
653 Так Фаларід, було, в міднім бикові засмажив Перілла:
654 В череві твору свого смажився сам же творець.
655 Та й по заслузі обом! Винахіднику смертної муки
656 Звідати винахід свій — це справедливість сама.
657 Тож віроломній нехай віроломством відміряно буде,
658 Приклад лихий подала — цим же хай сплатить тобі.
659 Важить немало й сльоза, розворушиш і кремінь сльозами,
660 Зможеш — хай лиця твої вогкими будуть од сліз.
661 А як не зможеш (не все ж, коли треба, сплакнути вдається) —
662 В очі собі крадькома спробуй хлюпнути води.
663 Що, проте, з лестощів тих, не присмачених ще й поцілунком?
664 Не поцілує тебе — все-таки сам поцілуй!
665 Може, пручатись почне, може, вилає ще, а насправді,
666 Хоч і пручатись почне — хоче, щоб ти переміг.
667 Тільки ж не грубо зривай з її ніжних губ поцілунки,
668 Щоб не жалілась вона — от неотеса, мовляв!
669 Хто ж поцілунок забрав, а віночка не смів їй забрати —
670 Втратити вартий і те, що перепало йому.
671 Після цілунку хіба ж то не крок до здійснення мрії?
672 Кроку того не зробить — тупість, не цнота, повір!
673 Кажеш, насильство? Хай так, але ж воно миле дівчатам:
674 Що так їх вабить, на те начебто з примусу йдуть.
675 Силою схилиш до втіх — усяка зрадіє тій силі;
676 Навіть зухвалість ота — гарний даруночок їй.
677 А не торкнешся, хоч міг, — удаватиме радість обличчям,
678 Серцем до тебе, однак, — певен я, — чутиме жаль.
679 Силою Фебу взяли, та й сестра її звідала силу, —
680 Й не нарікали на тих, хто перемогу здобув.
681 Річ усім знана, а все ж не зайве про те нагадати,
682 Як із Гемонії муж взяв Лікомеда дочку.
683 Вже пастухові-судді горезвісну дала нагороду
684 Перша з-між трьох, що зійшлись побіля Іди богинь.
685 Вже із далеких країв прибула до Пріама невіста —
686 Впевнено в Трої самій грецька осіла жона.
687 Вслід за ображеним мужем тоді поклялось усе військо
688 Еллінів: біль одного спільною справою став.
689 Сам же Ахілл (був би сором, якби то не з волі Фетіди!)
690 Одягом довгим ховав стать чоловічу свою.
691 Чим, Еакіде, ти руки зайняв? У мистецтві Паллади,
692 Не у прядінні, шукай слави гучної собі!
693 Що тобі кошики ті? До щита в тебе здатна лівиця,
694 В правій, що нею вкладеш Гектора, — вовни клубок?
695 Нум веретено одкинь, що намотує нитку марудну, —
696 Списом тобі потрясать, що з Пеліонських гаїв.
697 З Деїдамією в спальні одній випадково лишившись,
698 Пристрасті не вгамував — сам себе видав Ахілл.
699 Силою (вірити слід) була тут же подолана діва,
700 Потай жадала й сама, щоб подолали її.
701 "Не покидай!" — зупиняла Ахілла, що йти поривався,
702 Вже ж бо не прядку в руці — грізне оружжя тримав.
703 Де ж те насильство тепер? Чому так ласкаво вмовляєш,
704 Деїдаміє, того, хто тебе силою взяв?
705 Так-бо вже є воно: жінка соромиться діло почати, —
706 Як же їй мило зате згодом оддатись йому!
707 Декотрі з чоловіків, шанувальники власної вроди,
708 Ждуть, поки жінка сама кине їм перше слівце.
709 Ні! Чоловік підійти має першим, йому слід просити,
710 Їй — доброзичливо те, що попрохали, сприйнять.
711 Щоб піддалась, попроси: над усе прохання їй милі;
712 Як закохавсь, розкажи, далі — бажання розкрий.
713 Таж героїнь стародавніх благать не цуравсь і Юпітер,
714 Першою жодна з красунь до Громовержця не йшла.
715 Може, відчуєш до тих умовлянь твоїх нехіть у неї —
716 Стримайсь на деякий час, щезни їй з-перед очей.
717 Вабить — що в руки не йде; викликає відразу — що липне:
718 Менше набриднеш ти їй — більше захоче тебе.
719 Значить, у хіті своїй зізнавайсь не одразу й не завжди:
720 З дружби, мов з зав'язі цвіт, хай визріває любов.
721 Я помічав: неприступна — шовковою з часом робилась,
722 Хто шанувальником був — потім коханцем ставав.
723 Блідість лиця мореплавця не красить: в одкритому морі
724 Сонце й солона вода смалять його день у день.
725 Блідістю б не хизувавсь і рільник, що веде просто неба
726 Рало й мотикою б'є — спушує скибу важку;
727 Й ти, хто Паллади вінок у змаганні пітнім добуває,
728 Блідістю тіла свого тільки б огиду будив, —
729 Хто закохавсь — той блідий; коханця прикрашує блідість,
730 Дурень хай бачить у ній явної слабості знак!
731 Був же блідий Оріон, як за Сідою[3] бігав лісами,
732 Дафніс[4] рум'яним не був — горду наяду кохав.
733 Має і худість вагу: про твій стан вона свідчить; і ще ось:
734 Голову вкрити плащем ти не вважай за ганьбу.
735 Й неспані ночі — добро: від безсоння стрункішає тіло
736 Й від невідступних страждань, свідків твоєї жаги.
737 Щоб домогтися свого, нещасливця вдавай, аби кожен
738 Мовив, зустрівши тебе: "Видно, таки закохавсь".
739 Що тут казать? Із неправдою правда змішалася нині:
740 Дружба — один тільки звук; вірність — одна лиш мана.
741 Ти полюбив? Перед другом, гляди, не вихвалюй обранки:
742 Радо повірить тобі, радо й підмінить тебе.
743 "Так, але ж Актора внук не поквапивсь на ложе Ахілла,
744 Федри, що в цноті жила, все ж не торкнувсь Пірітой?
745 А Герміону Пілад не інакше любив, як Палладу —
746 Феб, як сестрицю свою — два Діоскури-брати".
747 Хто б сподівався на це — краще яблук на тамариску
748 Хай сподівається він, меду — на хвилях ріки!
749 Милим є тільки порок; на умі — лиш своя насолода:
750 Ближньому більше допік — більшої втіхи зазнав.
751 Отже, не ворога (от дожились!) слід боятись коханцю —
752 Вірних, кажу, уникай, щоб у безпеці ти був.
753 Родича, брата свого бережись, наймилішого друга:
754 Вся ця громадка тобі справжнього страху завдасть.
755 Щоб закінчити, додам: щодо вдачі дівчата бувають
756 Різні; до сотень сердець сотні підходів шукай.
757 Вдатна й земля не повсюдно на все: тут родить оливки,
758 Там — виноградну лозу, ще десь — добірні жита.
759 Скільки облич — стільки вдач є на світі; розумний зуміє,
760 Хоч незліченні вони, пристосуватись до них,
761 Наче Протей: то ставав кабаном він, то левом, то раптом —
762 Деревом, то серед хвиль — хвилею легко гойдавсь.
763 Так от і рибу по-різному ловлять: гачок тут підходить,
764 Там — лише остень, а там — тягнуть об'ємисту сіть.
765 Різного віку жінок ти по-різному, отже, приваблюй:
766 Пастку досвідчена лань здалеку спостереже.
767 Серед невчених — умом не хизуйсь, між цнотливих — зухвальством,
768 Бо перестануть вони, бідні, й собі довірять.
769 От і буває, що ту, котра чесного хлопця боїться,
770 Хутко в обійми свої явний негідник бере.
771 Частку роботи зробив я; лишається ще якась частка,
772 Якір метнувши, спочин матиме мій корабель.
Книга друга
1 "Гейя, Пеане!" — гукніть — і ще раз: "Гейя, Пеане!"
2 Здобич, яку я ловив, — ось вона в сітях моїх.
3 Зеленню пальми хай радий коханець вінчає ті вірші:
4 Що йому з Аскри співець? Що сивочолий Гомер?
5 Був таким гість, син Пріама, коли з войовничих Аміклів
6 Звабою викрав жону й світле вітрило підняв.
7 Був таким той, хто тебе на чужинницьку взяв колісницю,
8 Гіпподаміє, й повіз — боєм добуту жону.
9 Що ж ти, юначе, спішиш? Корабель твій — ще серед моря,
10 Гавань, куди я пливу, ще далеченько відсіль.
11 Милу здобув ти мистецтвом моїм, та цього недостатньо:
12 Вчив я ловити, а ще — здобич зумій зберегти.
13 Штука впіймати, та втримати спіймане — штука не менша:
14 Там випадковість, а тут — вміння в пригоді стає.
15 Нині й мені, як було, з своїм сином сприяй, Кітереє!
16 Нині — й ти, Ерато солодкойменна, сприяй!
17 Бо про велике почну: в який спосіб затримать Амура —
18 Хлопця, що пурхає все, світом широким ґуля.
19 Він-бо проворний: два крильця постійно готові до лету —
20 Важко сповільнити їх, дати їм міру якусь.
21 Щоб чужоземець не втік, всі шляхи перекрив колись Мінос,—
22 Той не для ніг, а для крил стежку зухвалу знайшов.
23 Сховок Дедал спорудив, де ховався півбик-півмужчина,
24 Чи півмужчина-півбик — втіхи злочинної плід.
25 "Годі вже, — мовив митець, — мене стримувать тут, справедливий
26 Міносе! Прахом лягти в батьківську землю дозволь.
27 Хоч на вітчизні своїй проживати спокійно не міг я,
28 Долею гнаний у світ, — дай хоч померти у ній!
29 Старця не варто жаліть? Пожалій хоч Ікара, хлопчину;
30 Може, хлопчини не жаль — старця тоді пожалій!"
31 Мовив таке. Та й ще б не одне міг по праву сказати —
32 Владар усе ж не давав дозволу на поворот.
33 Щойно відчув те прохач: "Ось тепер, Дедале, — промовив, —
34 Доля для хисту твого гарну поживу дає.
35 Мінос посів суходіл, він посів і моря доокола,
36 Тож ні по морю звідсіль, ні по землі не втекти.
37 Небо відкрите зате! Небесну торкнімо дорогу!
38 Вибач, владико богів, що на високе ступлю.
39 Та не збираюсь діткнуть я порогів твоїх зоресяйних —
40 Хочу з неволі втекти — й іншого шляху нема.
41 Стіксом дорога б вела — я тривожив би Стіксову хвилю!
42 Мушу природі людській дати спромогу нову".
43 Часто біда розворушує хист: чи колись помишляв хто,
44 Що на повітряну путь може людина ступить?
45 Крила — весла птахів — укладає з пір'їн ряд до ряду,
46 Нитка по нитці, з-під рук витвір виходить легкий.
47 Воском, що зм'як на вогні, прикріпляє внизу ті пір'їни —
48 От уже й хвалить митця вмілості дивної плід.
49 Радий тій праці й Ікар: забавляється пір'ям та воском —
50 Де йому знати, що це — снасть для хлоп'ячих плечей!
51 Батько ж йому: "Ось човни, що домчать нас обох на вітчизну,
52 Сину мій! Тільки на них можемо з Кріту втекти.
53 Мінос усе перекрив, але він над повітрям не владний, —
54 Щоб у повітря ступить — ось тобі винахід мій.
55 Лиш оминай Калісто й мечоносця цурайсь, Оріона,
56 Що по небесній стезі вслід за Боотом пливе.
57 Взявши ті крила, тримайся мене, я летітиму перший,
58 Будеш триматись мене — буде безпечний твій лет.
59 Бо, чи заблизько до сонця ми мчатимем через ефірні
60 Далі, — розтопиться віск: він нетривкий при жарі;
61 Чи понад морем самим будем крилами низько махати —
62 Вогкими стануть вони, зрошені сплесками хвиль.
63 Линь поміж двох тих стихій! Та й вітру лякайся, мій сину:
64 Подув лови ходовий, в напрямі тому й лети".
65 Мовивши, крила чіпляє йому, ними рухать навчає —
66 Так ото й птаха пташат щойно оперених вчить.
67 Далі й собі до плечей свій твір приладнавши, несміло
68 Тілом подався вперед, наче по линві ступив.
69 Та перед тим як злетіть, ще нагнувся до сина з цілунком —
70 І по старечій щоці збігла невтримна сльоза.
71 Пагорб був, нижчий од гір, та від поля рівнинного вищий —
72 Звідси вони й почали втечу злощасну свою.
73 Рухає крилами сам, позирає на синові крила
74 Батько і дбає про те, щоб неперервним був лет.
75 Ось уже й вабить дорога нова, вже й острах забувши,
76 Гордий умінням новим лине стрімкіше Ікар.
77 Тут їх угледів якийсь риболов, а вгледівши, миттю
78 Кинув рибальство й з руки випустив вудку тремку.
79 Самос ліворуч лишивсь, а далі — Наксос і Парос,
80 Й Делос — край, що його клароський бог полюбив.
81 З правого боку — Лебінт і лісами поросла Калімна,
82 Й Астіпалея, де скрізь — щедрі на рибу ставки.
83 От і полинув Ікар (молоде — нерозважне звичайно)
84 Вище — позаду лишив батька, провідця свого.
85 Слабнуть вузли і м'яким стає віск, адже ближче до бога,
86 Помахом рук своїх — крил — вітру не ловить уже.
87 Зляканий, глянув з висот: під ним — лиш море безкрає,
88 Й так він жахнувся, що день видався ніччю йому.
89 Воску вже мов не було; не крилом б'є повітря — руками,
90 Марно: прозорість довкіл — де ж тут опору знайти?
91 Впав. Та ще скрикнути встиг: "Ось я падаю, батьку, я гину!.."
92 Скрикував ще, та слова стихли в зеленій воді.
93 Батько нещасний (а втім, вже й не батько!) — "Ікаре, — гукає, —
94 Де, під сузір'ям яким, любий Ікаре, летиш?..
95 Де ти, Ікаре мій, де?.." Аж пір'я угледів на хвилі…
96 Тіло довірив землі, морю — ім'я залишив.
97 Мінос людини не зміг, що оперлась на крила, спинити,
98 Я ж зупинити берусь бога крилатого лет!
99 Хибить, хто сліпо піддавсь ворожбі гемонійській, хто гулі
100 Зрізує з лоба лошат — як приворотне дання.
101 Щоб не влягалась жага — не поможе ні зілля Медеї,
102 Ні заклинання-пісні марсів-чарівників.
103 Кірка з Уліссом була б, а Медея — з Ясоном, та бачиш:
104 Пристрасть — чаруй не чаруй — з часом пригасне сама.
105 Марно й дівчат частувать зеленавим любовним напоєм:
106 Шкодить душі той напій, розум затьмарює він.
107 Геть же всі темні діла! Щоб любили — любов випромінюй!
108 Врода, постава струнка — вір мені, це ще не все.
109 Хоч би Ніреєм ти був, що Гомер його вславив, хоч Гілом,
110 Що при джерельній воді викрали німфи його, —
111 Щоб і любов вберегти, й одинцем не лишитись неждано,
112 Вроду свою поєднай з гарним набутком душі.
113 Врода — минуще добро: з перебігом літ — убуває,
114 Кожен-бо день, кожна мить мов надгризають її.
115 Глянь на фіалку дрібну, на лілею — вони ж одцвітають,
116 Глянь на троянду: був цвіт, потім — одні колючки.
117 Так і волосся твоє сивиною візьметься, юначе,
118 Й зморшки глибокі ось-ось зорють обличчя твоє.
119 Душу спіши збагатить, щось тривкіше, зміцни нею вроду,
120 З нами-бо тільки душа йде до кінця, до межі.
121 Красне письменство вивчай, відшліфовуй, витончуй ним розум
122 І неодмінно двома мовами оволодій.
123 Гарним не був Лаертід, але вмів говорити прегарно —
124 І покохали його німфи дві, діви морські.
125 Скільки разів Каліпсо, як Улісс поспішав, сумувала —
126 "Нині, — казала, — дарма спінювать хвилю веслом".
127 Як вони Трою взяли, просить знов його й знов розказати,
128 Й розповідь щораз нову він про це ж саме веде.
129 Стали край моря, було, й про фракійського владаря долю,
130 Долю криваву, жахну німфі схотілось почуть.
131 Прутом легеньким Улісс (у руці випадково мав прута)
132 Що їй цікавим було, те на піску й зобразив.
133 "Троя, — мовив, — ось тут (накреслив мури високі),
134 Тут — Сімоент, а ось це — табір мій. Поле було
135 (Прутом обвів); от його й окропили ми кров'ю Долона,
136 Що гемонійських узявсь викрасти коней вночі.
137 Реза фракійського тут був намет, а по цій от дорозі
138 Коней, що їх уночі викрали, я повернув".
139 Креслив іще не одне, та тут хвиля на берег набігла —
140 Й Трої, і Реза-вождя, й табору — мов не було.
141 "Хочеш, — богиня тоді, — довіритись хвилі, що змила —
142 Ти й ворухнутись не встиг — стільки великих імен?"
143 Отже, хто б ти не був, з осторогою стався до вроди,
144 Дбай про щось більше, ніж те, чим утішається зір.
145 Ласка, і вправна, й тонка, — лиш вона володіє серцями,
146 Строгість — хіба до злоби й воєн дикунських веде.
147 Хто б то любив коршака, що постійно готовий до бою?
148 Хто б то до вовка горнувсь, що на овець зазіха?
149 В сильця ж не ловимо ми ластівок, бо то ніжне створіння,
150 Мирно під крівлями веж птах хаонійський живе.
151 Геть же колючі сварки, язиків поєдинки дошкульні!
152 Милою мовою слід ніжну живити любов.
153 Сварка — мужів од жінок, а жінок — від мужів одганяє,
154 Тут ані ті, ані ці не зостаються в боргу.
155 Втім, це жінкам до лиця, бо сварливість — посаг жіночий,
156 Подруга ж, любка, нехай чує лиш ніжні слова.
157 Таж не закон приписав вам в одній обніматись постелі,
158 Ні! Не закон, а любов є володаркою тут!
159 Ласку з собою принось, обіцянками слух зачаровуй,
160 Щоб, лиш побачить тебе, сяяла з щастя вона.
161 Не для багатих, однак, за наставника я у любові:
162 Можеш за втіху платить — зайве мистецтво моє.
163 Де вже там вчити того, хто дарунками сипле довкола!
164 Тут відступаємо ми, марне змагання з таким.
165 Хист мій для вбогих, бо й сам, хоч убогий, а вмів я любити:
166 Не подарунками, ні — вабив словами красунь.
167 Бідному ж гарячкувати не слід, лихословить тим паче,
168 Стерпіти мусить таке, чим би обуривсь багач.
169 Якось, розгніваний, збурив я зачіску в любки своєї —
170 Скільки-то днів я згубив через поквапливий гнів!
171 Якось я туніку їй розірвав (не відчув, не помітив
172 Як, та сказала вона) — й щедро те відшкодував.
173 Тож помилок свого вчителя вам повторяти не раджу,
174 А засторогою — те, що я за них заплатив.
175 З парфом хай будуть бої, а з любкою, спраглою ласки, —
176 Мир, і забави, й все те, в чому — причина жаги.
177 Може, не надто м'яка, хоч і любиш, не ніжна до тебе —
178 Будь витривалий, терпи: зм'якне небавом, ще й як!
179 Гілку, щоб лук з неї був, треба легко, обачно згинати:
180 Спробуєш силу на ній — тут же зламаєш її.
181 Море з обачністю перепливеш; підкорити не зможеш
182 Річки, якщо навмання будеш гребти, проти хвиль.
183 Ласкою тигра служити привчиш, нумідійського лева,
184 З часом навикне і бик плуга ріллею тягти.
185 Ось Аталанту візьми нонакрійську — сама непокірність,
186 А піддалася таки: муж наполегливий був.
187 Десь під наметом дерев свою долю і гордість дівочу
188 Міланіон у сльозах, кажуть, не раз проклинав.
189 Сіті зрадливі не раз, їй покірний, двигав на шиї,
190 Ратищем гострим не раз диких він клав кабанів.
191 З лука поцілив у нього Гілей, та прикрішої рани,
192 Глибшої рани не той — інший завдав йому лук.
193 Я ж на Менальські хребти не велю тобі збройним спинатись,
194 Ні під вагою тенет потом спливати, ані
195 Стріли грудьми зустрічать — моє обережне мистецтво
196 Інших наказів тобі, окрім м'яких, не дає.
197 Дибки стає — відступай: відступаючи, ти переможеш;
198 Тільки виконуй усе, що б не жадала вона.
199 Ганить — за нею й ти гань, а схвалює — схвалюй за нею;
200 Каже, що так, кажи "так"; "ні" — тоді й ти кажи "ні";
201 Смішно їй — ти підсміхнись, а сплакне — на сльозу спроможися
202 Їй лиш одній визначать вираз обличчя твого!
203 От вона кісточку гральну метне — промахнися навмисне,
204 А промахнеться вона — виграть їй дай все одно.
205 В довгі кості йде гра — щоб їй програвать не траплялось,
206 "Псів" ти частіш викидай, щоб вигравала вона.
207 Ну, а в "розбійники" гра розпочнеться — ти так зроби хід свій,
208 Щоб над твоїм вояком ворог взяв гору скоріш.
209 Сам окриття з гілочок не соромся над нею тримати,
210 Сам, куди йтиме, в юрбі вправно їй шлях прокладай.
211 Стільчика їй не вагайся підкласти до ложа й сандалі
212 З ніжки тендітної знять чи підв'язати їх знов.
213 Може, тремтітимеш сам, та велительці ручки раз по раз
214 Ти біля серця свого власним теплом зігрівай.
215 І за ганьбу не вважай (хоч це дійсно ганьба, та приємна)
216 Дзеркало, хоч ти й не раб, як чепуриться, тримать.
217 Той, хто потвор поборов, що їх мачуха слать не встигала,
218 Хто небосхил підпирав, потім — на небо ступив,
219 Між іонійських дівчат із кошиком плетеним, кажуть,
220 Зайнятий вовною був — нитку снував, як вони.
221 Бачиш, як ревно служив своїй владарці велет тірінфський,
222 Не завагайся ж і ти взяти його за зразок!
223 Скаже на форум прийти — завчасно на форум з'явися,
224 Якнайскоріше приходь, якнайпізніше відходь!
225 А кудись інде звелить — поспішай, усі справи одклавши,
226 Хоч і юрба на шляху — ти не затримуйсь, біжи!
227 Буде вночі, досхочу нагостившись, вертати додому —
228 За супровідника будь, хай лиш гукне, за раба.
229 Ну, а покличе з села (кохання — не для лінивих!),
230 Ноги на плечі — й туди, як не дістанеш візка.
231 Що там надворі — дарма: чи то спека, чи інеєм зранку
232 Шлях забілів — не барись, гаяти часу не смій!
233 В любощах — як на війні: недолугий — хай відступає!
234 Наші клейноди не тим, хто боязкий, берегти.
235 Ночі без сну, холоди, і страждання, й дороги далекі,
236 Й труднощі — все тут у цих, хоч і м'яких, таборах!
237 Мокнути будеш не раз, як дощі надсилатиме небо,
238 Просто на голій землі, мерзнучи, будеш лежать.
239 Кажуть, що й Кінтій, як був пастухом у ферейця Адмета,
240 Спав у хатині низькій. Хто б гордувати посмів
241 Тим, що промінному богові личило?.. Хочеш, щоб довго
242 Любка з тобою була, — значить, позбудься пихи!
243 А не дозволять іти по безпечній, по рівній дорозі
244 І перед носом тобі брязнуть замком — не біда:
245 Отвором крівля стоїть: зісковзнувши з тієї крутизни,
246 Нишком до любки пролізь через високе вікно.
247 Втішиш її: через мене життям — запишається — важив,
248 Чим очевидний даси доказ кохання свого.
249 Часто, Леандре, ти міг не побачити діви своєї,
250 Все ж, аби знала твій дух, перепливав Геллеспонт.
251 Не посоромся й служниць, котра там до любки найближча,
252 Чи її вірних рабів хитро схилить на свій бік.
253 З кожним вітайсь на ім'я (від того тебе не убуде),
254 Кожному руку подай, кожному чемно вклонись.
255 Ще пам'ятай: в день Фортуни рабові, коли він попросить,
256 Ти подарунок якийсь (не зубожієш!) зроби.
257 Не обійди і служниць у той день, коли в одязі вільних
258 Римські рабині, було, галлів в оману ввели.
259 Врешті, всю челядь своєю зроби; особливо важливі
260 Дверник і той, певна річ, хто перед спальнею спить.
261 Щодо красуні, то й тут я тобі не велю витрачатись:
262 Досить дрібнички, але — вміло, доречно даруй.
263 От зарясніє врожай, від плодів повгинаються віти —
264 Хай їй хлопчина подасть кошик дарунків сільських:
265 Щойно, мовляв, із села, хоч ти на Священній дорозі,
266 Серед міської юрби все це для неї придбав.
267 Хай винограду подасть чи каштанів, що їх Амарілла
268 Так полюбляла колись (нині, бач, тонші смаки!).
269 Можна, скажімо, дрозда чи віночок їй гарний послати:
270 Доказ, що любка твоя — в тебе весь час на умі.
271 Зваблюють так ще й самотніх, на жаль, у надії на спадок —
272 Проклятий будь, хто дари першим звернув на лихе!
273 Маю повчати тебе, аби й вірші ти слав їй солодкі?
274 Тільки (біди не втаїш!) пісня не в шані тепер.
275 Пісню похвалять, а все ж озираються за подарунком:
276 Успіхи матиме й пень, тільки б маєтним він був.
277 Нині направду в нас вік золотий: до посад щонайвищих
278 Золото шлях прокладе, золотом купиш любов.
279 Хоч би в оточенні муз завітав сюди сам ти, Гомере, —
280 Як завітаєш ні з чим — вкажуть на двері тобі.
281 Втім, і розумних дівчат є громадка, та вкрай нечисленна;
282 Інші, хоч розуму брак, хочуть розумними буть.
283 Тих як і цих своїм віршем хвали, але зваж на свій голос:
284 Що б там на ум не спливло — солодко, ніжно читай.
285 Тож або цим, або тим за даруночок, може, послужать
286 Вірші любовні твої — ночі безсонної плід.
287 Що ж учинити б ти сам захотів, уважав за корисне, —
288 Ти постарайсь, щоб цього й любка жадала твоя.
289 Схочеш звільнити раба — зроби так, щоб до любки твоєї
290 Спершу звернувся той раб: "Хочу на волю!" — благав.
291 Схочеш скарати, але передумаєш, — хай за цю ласку
292 Знов-таки любка твоя буде у тебе в боргу.
293 Користь тобі, слава — їй; нічого не втратиш від того,
294 Що над тобою вона матиме владу всякчас.
295 Дбаєш, щоб довго була при тобі, — хай гадає, що тільки
296 В неї задивлений ти — найяскравішу з красунь.
297 Пурпур із Тіру на ній — раз у раз ним захоплюйся; з Косу —
298 Коським захоплюйся теж "Як він тобі до лиця!"
299 В золоті вся — "Твоя врода цінніша від золота", — скажеш;
300 Вовняне буде на ній — вовняне теж похвали.
301 В туніці стане тонкій — "Ти проймаєш вогнем мене!" — скрикни.
302 "Не простудися лишень", — боязко потім додай.
303 В проділ розчешеться — проділ хвали; гарячим накрутить
304 Хвильок по всій голові — з захвату рота розкрий.
305 Голос і рухи її подивляй — як співає, танцює:
306 "Жаль, що так швидко, — зітхни, — пісеньці й танцю кінець!"
307 Любощі, втіхи сприймай, наче дійство якесь, шанобливо —
308 Й, вір мені, з любкою ніч солодко ти проведеш.
309 Хоч би й Медузу саму перевершила норовом диким, —
310 Буде з коханцем своїм ніжна, солодша за мед.
311 Тільки б наверх не спливло, що вдавано все це говориш:
312 Вираз обличчя й слова мусять співзвучними буть.
313 Хитрість лиш та, що прихована, корисна; викрита — сором:
314 Вже (й по заслузі!) ніхто більш не повірить тобі.
315 Часто під осінь, коли підчервонює рік найгарніший
316 Гроно дозріле, важке соком пурпурним, коли
317 То холоднеча пригнічує нас, то розморює спека,
318 І від таких перемін тіло якесь не своє, —
319 Хай твоїй любці не вадить ніщо, та коли при негоді
320 Змушена буде й вона, слабість одчувши, лягти, —
321 Саме тоді виявляй свою шану, свій потяг до неї,
322 Саме тоді засівай щедрого вжинку зерно!
323 Не знеохоться бува, коли довго хворітиме любка:
324 Що лиш дозволить вона — все власноручно роби.
325 Плач твій хай бачить вона; цілуватиме — не відвертайся,
326 Хай свої губи сухі змочить твоїми слізьми.
327 Часто (все вголос) обіти складай і при кожній нагоді
328 Сни їй розказуй свої: гарні знамення, мовляв.
329 Кликни служницю стару: в тремтливій правиці принісши
330 Сірку і яйця, вона ліжко очистить, покій.
331 Кожна з дрібниць тих — це доказ приємний твого піклування:
332 Так не один зміг дійти до заповітних таблиць.
333 Лиш не докуч їй, гляди, бо й ласці, з якою до хворих
334 Ставимось ми повсякчас, міра властива якась.
335 Їсти їй не борони, до гіркого напою не змушуй —
336 Тут твій суперник уже хай докладає зусиль.
337 Вітер од берега ген одігнав тебе в море безкрає —
338 Парус нового тепер — вільного подуву жде.
339 Спершу любов ще хистка, поступово вбивається в силу,
340 Гарно її підживляй — з часом зміцніє вона.
341 Чи не боїшся бика? А телятком він був — його пестив.
342 Ліг ти під тінь, де, було, гнулась тоненька лоза.
343 Так і ріка — це спочатку струмок, який в себе вбирає
344 Води нові все й нові — власне тому, що пливе.
345 Хай твоя подруга звикне до тебе, бо звичка — всесильна,
346 Лиш, поки звикне, гляди, сам не піддайся нудьзі!
347 Хай вона бачить постійно тебе, нехай чує постійно,
348 День ще надворі чи ніч — очі намулюй ти їй.
349 Щойно лиш з'явиться певність якась, що тебе їй забракне,
350 Що засумує, коли раптом від'їдеш кудись, —
351 Перепочити їй дай: відпочивши, щедрішає поле,
352 Зсушена сонцем земля більше поглине дощу.
353 Демофоонта, коли був при ній, не так сильно Філліда
354 Прагнула, аніж тоді, як на вітчизну відплив.
355 Будучи в мандрах, Улісс розпікав Пенелопу жагою,
356 За Філакідом зійшла й Лаодамія в Аїд.
357 Лиш не надовго відходь: журба розвівається з часом —
358 Давню, далеку любов хутко замінить нова.
359 Не повертавсь Менелай — ув обіймах любовника-гостя,
360 Щоб не тремтіти вночі, грілась Єлена колись.
361 Що, Менелаю, на тебе найшло? Ти від'їхав, а дома
362 (Верх божевілля!) удвох гостя й жону залишив!
363 Ти голубиць боязких коршаку довіряєш, безумче,
364 Повну кошару овець — вовкові, жителю гір!
365 Не звинувачуй, однак, ні її, ані гостя: вчинив він
366 Те, що й ти б учинив, що учинив би будь-хто.
367 Винен ти сам, адже дав їм і час для перелюбу й місце —
368 Чи випадало б жоні не скористатися тим?
369 Справді-бо: мужа нема, зате гість є побіч люб'язний,
370 Врешті, страшно самій в спальні порожній лежать!
371 Що б там Атрід не казав, я знімаю з Єлени провину:
372 Не змарнувала, кажу, мужа свого доброти.
373 Все ж ні кабан, коли іклом своїм блискавично вкладає
374 Зграю мисливських собак, гнівом таким не кипить,
375 Ані левиця, коли молоком своїх діток годує,
376 Ані змія, на яку хтось ненароком ступив, —
377 Як паленіє жона, підстерігши блудницю на ложі
378 Мужа: обличчя її — лютості образ живий.
379 Що їй вогонь, що їй меч? Усяку пристойність забувши,
380 Рине, немовби сам Вакх рогом ударив її.
381 Зраду подружню і ложа ганьбу відомстила на власних
382 Дітях, невинних синах, грізна Колхіди дочка.
383 Ластівка — другий зразок материнської люті сліпої:
384 Носить на грудях своїх крові синівської знак.
385 Ось що руйнує любов, хоч яка була б сильна, доладна,
386 Тим-то на злочин такий, хто обережний, не йде.
387 Втім (хай боронять боги!) не велю тобі буть однолюбом:
388 Навіть поважній жоні не спромогтись на таке!
389 Бавтесь, лише свій переступ трактуйте як витівку скромну,
390 Меду лизнути вдалось — не похваляйтеся цим.
391 Не обдаровуй одну, раз про це може інша дізнатись,
392 Не об тій самій порі ти на спіткання ходи.
393 Щоб не застукала ревна тебе десь у закутку знанім,
394 Місце нове кожен раз любці своїй визначай.
395 Що написав їй — уважно проглянь: жінки-бо здебільша
396 Вміють читати ще й те, що за рядками стоїть.
397 Рану відчувши, за кривду — кривдою платить Венера:
398 Що допікало самій — іншого те вже пече.
399 Поки одній лиш був вірний Атрід, то й вона залишалась
400 Вірною; схибив Атрід — блуд передався жоні.
401 З болем почула, що Хріс, хоча лавр мав і стрічку священну,
402 Все ж не домігся того, щоб одпустили дочку.
403 І про твої, полонянко Лірнеська, страждання почула,
404 Й про сороміцьке — все те, що відтягало війну.
405 Втім, про це чула лишень, а бачила — доньку Пріама
406 (Хто переміг, той — ганьба! — здобиччю здобичі став).
407 Сина Тієста тоді допустила до серця й до ложа —
408 Так ось помстилась вона за неприхований блуд.
409 Що приховаєш як слід, а назовні воно таки вийде —
410 Хоч очевидним було б — ти заперечуй геть все.
411 І не підлещуйсь тоді, ані не принижуйся надто:
412 Все це — ознаки душі, що манівцями пішла.
413 От лиш снаги не жалій, бо мир — у жагучих обіймах,
414 Тільки вони, пам'ятай, ревнощам край докладуть.
415 Дехто порадить чабер або ще якесь зілля шкідливе
416 Пити, та всім цим, кажу, тільки затруїш себе.
417 Перцю не змішуй також із насінням жалкої кропиви,
418 Цвіту ромашки в вині теж не настоюй дарма.
419 Та, що затінений Ерік посіла, не хоче, щоб так ось
420 Грубо схиляти когось до щонайтонших утіх.
421 Ну, а часник із Мегар Алкатоєвих — можна вживати
422 Й з наших городців траву, що розворушує хіть,
423 Яйця, ще й мед (лиш гіметський), а потім — сосен колючих,
424 Мовби горішки, плоди, що на краєчках гілок
425 Та чи тобі, Ерато, — ти ж учена — вдаватись до чарів?
426 Тож на вторований шлях біг колісниці зверну.
427 Ти, кого щойно я вчив, як невірність свою приховати,
428 Зараз навчись, як її явною маєш робить.
429 Не легковажність це, ні! Й корабель не одним і тим самим
430 Вітром, щоб порту сягти, повнить вітрила свої.
431 Дме то фракійський Борей, то під Евром плисти випадає,
432 Іноді Нот налетить, іноді — теплий Зефір.
433 А на візницю поглянь: то попустить віжки, то вміло
434 Коней, що чвалом ішли, ними вгамовує він.
435 Серед жінок є такі, що й вірність їм наша набридне:
436 Щоб не зів'яла любов, мусить суперниця буть.
437 Мов знемагає душа, коли все йде аж надто щасливо,—
438 Втіхи ж нелегко бува в межах розумних тримать.
439 Навіть вогонь, коли виб'ється з сил, поспішає сховатись:
440 Де щойно жар палахтів — попіл біліє тремкий.
441 Сірку наблизиш, однак, — і знову зринає пригасле
442 Полум'я, знову довкіл ясністю повнить усе.
443 Так от і наша душа: коли спокій — немов пліснявіє,
444 Щоб не зотліла любов, зрушуй її гостряком.
445 Любка всякчас хай за тебе тремтить; охолоне — розпалюй,
446 Хай — лише привід даси — з ревнощів блідне вона.
447 Тричі, безліч разів щасливим є той, через кого
448 Сльози струмками не раз краля ображена ллє!
449 Лиш про невірність твою (воліла б оглухнуть!) почує —
450 Никне, безмовна, бліда, мовби підтяв її серп.
451 Хай я частіш буду тим, кому рве вона в шалі волосся,
452 Тим, кому нігтем вона ранить юнацьку щоку!
453 Тим, що на нього крізь сльози позиркує; врешті — без кого,
454 Хоч би хотіла прожить, жити б однак не змогла.
455 "Ну, а чи довго, — спитаєш, — їй дутись на мене?" — Недовго:
456 Хай лиш затягнеться гнів — надто вже сильним стає.
457 Шия, що біла, мов сніг, за обіймами вже затужила,
458 Б'ється в риданнях, а ти — ніжно її приголуб.
459 Поки ще плаче — цілуй, втішай, поки плаче, любов'ю!
460 Вернеться мир! Тільки так можна приборкати гнів.
461 Буде впиратись, відверто ворожою видасться — тут же
462 Запропонуй їй союз (ліжка!) — й піддасться вона.
463 Злагода тут ясночола живе собі, зброю відклавши,
464 Ласка народжена тут, де вибачають за все.
465 Чубились щойно — вже дзьобик до дзьобика труть голубочки,
466 Тихо воркують собі: вслухатись — ніжність одна!
467 Спершу безладним був світ — усе в одній купі лежало:
468 Зорі, моря, суходіл — не розрізнялись іще.
469 Потім над землями небо знялось, суходіл оточили
470 Води; що вкупі було — стало собою тепер.
471 Повнити стала ліси звірина, а пернаті — повітря,
472 Ви ж у прозору глибінь, риби лускаті, пішли.
473 Люди, їх первісний рід, у полях, іще диких, блукали,
474 Міць, не розтрачену ще, чули в кремезних тілах.
475 Ліс був житлом для них, трави — поживою, постіллю — листя,
476 Довго не знали гурта — кожен ходив одинцем.
477 Кажуть, їх грубі серця від солодкої хіті зм'якшились:
478 Жінка й при ній чоловік разом на ложе лягли.
479 Що їм робить, без наставника знали: Венера звершила
480 Ще без мистецтва в той час діло солодке своє.
481 Птаха до птахи летить; із ким собі втіхи шукати,
482 З ким поєднатилюбов, знає і риба в воді;
483 Сарна за оленем йде; змія до змії підповзає;
484 Лащиться сука до пса, поки не зчепиться з ним.
485 Рада вівця барану, під биком розкошує корова,
486 Цапа, дарма, що смердить, хоче кирпата коза.
487 Шал розпікає кобил: не зважають на відстань розлогу,
488 Хай там ріка на шляху — мчать вони до жеребців.
489 Отже, розгніваній дай і ти сильнодіючий засіб —
490 Він — і лише тільки він! — тут же полегшує біль;
491 І не зрівняються з ним Махаонові ліки: той засіб,
492 Хай ти пішов манівцем, — зробить невинним тебе.
493 Поки таке я снував, Аполлон, що з'явився раптово,
494 Ліри своєї струну золотосяйну торкнув;
495 Гілка лаврова — в руці, на священних кучерях бога —
496 Лавр; перед зором моїм став боговитий співець.
497 Далі до мене: "Наставнику, — мовить, — легкої любові,
498 Швидше до храму мого гурт своїх учнів веди:
499 Є там, на різні лади геть усюди прославлений в світі
500 Напис, веління таке: "Сам себе спершу пізнай!"
501 Той, хто спізнає себе, тільки той буде з глуздом любити
502 І до своєї снаги діла шукати собі.
503 Видався вродою хтось — то нехай скористається нею,
504 Шкіра шовкова — як спить, хай не ховає плеча.
505 Хто ж до розмови меткий, тому зовсім не треба мовчати,
506 Гарно співаєш — співай, п'єш собі гарно — то пий!
507 Лиш, коли бесіда йде, не хизуйся своїм красномовством,
508 Лиш, коли бракне ума, віршів своїх не читай!"
509 Так от повчає нас Феб, тож повчімось у вчителя — Феба:
510 Що то була б за пиха — віри не йняти богам!
511 Ну, а по суті: хто вміло кохатиме — той переможе,
512 Той із мистецтва мого все почерпне, що хотів.
513 Що прийняла — не всякчас повертає сторицею нива,
514 Суднам хистким не всякчас подув сприяє в путі.
515 Тим, хто кохає, не часто щастить, не щастить — найчастіше,
516 Слід готуватися їм до нелегкого життя.
517 Скільки зайців на Афонській горі, скільки бджіл є на Гиблі[5],
518 Скільки на сизім гіллі, милім Палладі, плодів,
519 Скільки в скойок у ріні, вважай — стільки горя в любові:
520 Стріли, що зранюють нас, вістрям умочені в жовч.
521 "Дома нема її", — збрешуть тобі — хоч ти любку, можливо,
522 Вгледиш, та вір, що нема, власному зору — не вір!
523 Двері зачинять вночі, дарма, що впустить обіцяли, —
524 Стерпіти мусиш і це — просто на землю лягай!
525 Може, й служниця-брехунка гукне, ще й пихато: "А хто це
526 Тут під ногами у нас, наче колода, лежить?" —
527 Ніжно до грубої служки звернись, до дверей самих, врешті,
528 Знявши вінок із чола, — ружами їх ушануй!
529 Схоче впустити — ввійди; не захоче — йти геть доведеться:
530 Чемний не стане, затям, надокучати комусь.
531 "Що за настира такий!" Ти ж не хочеш од неї почути
532 Слів цих. Не вік же вона в настрої буде лихім!
533 І не вважай за ганьбу її лайку, поличник від неї;
534 Щастям для себе вважай ніжки її цілувать!
535 Що я, однак, про дрібне? До високого дух мене кличе,
536 Тож про високе почну — пильно вслухайтесь усі!
537 За небезпечне берусь. Але що таке без небезпеки
538 Мужність? В науці тонкій шляху легкого нема.
539 Знехтуй суперником — і переможеш; в мистецтві самого
540 Батька богів, повторю, ти перемоги сягнеш.
541 Ні, то не смертний говорить тобі, а дуб, що в Додоні:
542 Це з-між моїх настанов найголовніша, повір.
543 Іншим моргає? Дарма! Шле листи? Не читай. Не запитуй,
544 Звідки прийшла чи куди, причепурившись, іде.
545 Навіть законній жоні чоловік дозволяє подібне,
546 Надто як ти на наш бік, сне найсолодший, стаєш.
547 В цьому мистецтві (не стану брехать) не дійшов я вершини —
548 Сам я в науці своїй (що тут поробиш?) слабкий.
549 Чи при мені моїй дівчині хтось подавати б міг знаки,
550 Я ж, дивлячись на таке, гнівові волі б не дав?
551 От чоловік, було, поцілував її — і, пам'ятаю,
552 Їй дорікав я за це — груба, нестримна любов!
553 Ось що мені заважало не раз! Більше розуму в того,
554 Хто не цікавиться тим, ходять до неї чи ні.
555 Краще не знать взагалі: що приховує — хай буде в тіні,
556 Бо, як зізнається раз, — не червонітиме вже.
557 Тож не спішіть, юнаки, ваших любок ловить на гарячім:
558 Хай попустують собі й вірять, що ми — лопухи!
559 Спіймані люблять палкіш: коли блудять однаково двоє,
560 Значить, завзято вони йтимуть своїм манівцем.
561 Оповідь є, що не сходить із уст усіх жителів неба,
562 Як хитромудро Вулкан Марса й Венеру впіймав.
563 Марс, коли розум йому засліпила Венера жагою,
564 З грізного бога війни раптом коханцем зробивсь.
565 Тут же й сама (бо хто б міг ласкавістю з нею рівнятись?)
566 Войовникові без слів, без дорікань піддалась.
567 Як же то, кажуть, вона насміхалась, пустунка, над мужем:
568 Грубі долоні (коваль!), ще й на додачу — кривий!
569 Часто при Марсові, наче Вулкан, жартома шкутильгала —
570 Врода й грайливість ота вкупі так личили їй!
571 Близькість свою лиш спочатку вони в таємниці тримали,
572 Тільки спочатку їх блуд ще зарум'янитись міг.
573 Сонце викрило їх (чи б міг одурити хтось Сонце?) —
574 Й тут же побачив Вулкан, що виробляє жона.
575 Приклад невдалий ти, Світоче, дав: таж вона за мовчанку
576 Гарний дарунок тобі — лиш попросив би — дала!
577 Ну, а тим часом Вулкан і над ложем і довкола нього
578 Сіті розставив тонкі — годі їх спостерегти —
579 Й ніби на Лемнос подавсь. А закохані — хутко до ложа,
580 Як умовлялись, та вмить — голі, вже в сітях цупких.
581 Свідків скликає Вулкан… А було там на що подивитись!
582 Кажуть, Венера ледь-ледь втримати сльози могла.
583 Ні то лиця затулить, ні частин соромітних прикрити:
584 Й пальцями їм ворухнуть сіті тонкі не дали.
585 Хтось із присутніх на жарт: "Раз тобі, наймогутніший Марсе,
586 Пута ті надто важкі — радо тебе підміню!"
587 Лиш на твоє, Моревладче, прохання Вулкан змилостививсь —
588 Марс до фракійців чкурнув, та — подалася на Паф.
589 Цим одного ти, Вулкане, домігся: раніше кохались
590 Нишком, а в наші часи? Сорому — мов не було!
591 Втім, ти за голову, кажуть, не раз після того хапався:
592 Що наробило, мовляв, кляте моє ремесло!
593 Й ви не чиніте того! Спіймавшись, Венера не зичить
594 Іншим такої ж біди — голими в сіті лежать.
595 Отже, не став на суперника пастки і не перехоплюй
596 Писаних нишком листів, тих, що вістують любов.
597 Хай перехоплюють чоловіки, якщо зайде потреба, —
598 Ті, хто робитиме це правом вогню і води.
599 Тут, уже вкотре кажу, про дозволені втіхи йде мова —
600 Не для поважних жінок вірші грайливі сную!
601 Хто про Церерин обряд перед людом розводитись стане?
602 Хто розголосить пісні самофракійськйх жерців?
603 То не найвища з чеснот — язика за зубами тримати,
604 Хиба найбільша зате — про таємницю плескать.
605 Тож по заслузі Тантал-балакун умліває від спраги,
606 Хоч у воді, й не сягне з гілки рясної плодів!
607 Надто Венера велить її таїнства всім шанувати —
608 Хто язикатий, тому краще до неї не йти!
609 Хоч не у скрині лежить обрядове начиння Венери,
610 Хоч ошалілі жерці лунко в кімвали не б'ють,
611 Все, їй належне, однак, — серед нас, у постійному вжитку,
612 Все — поміж нас, але так, щоб на очах не було.
613 Навіть Венера, скидаючи одяг, відводить лівицю
614 Й, ледь повернувши її, сором приховує свій.
615 Тільки тварина будь-де, просто неба, годить своїй хіті —
616 Дівчина, бачачи це, в землю потуплює зір.
617 Нашим же втіхам годяться і спальня, й зачинені двері,
618 І покривало: не все ж має оголеним буть.
619 Хай вже не темряви — тіні жадаємо, врешті, — півтіні:
620 Все ж не така виднота, як ото в сонячний день.
621 Навіть тоді, коли люд — чи дощі, чи спекота — під крівлю
622 Ще не ховавсь, коли дуб їжу давав й окриття, —
623 Десь у печерах, дібровах єдналися, не просто неба, —
624 Про соромливість, ще й як, дбав, кажу, первісний люд!
625 Нині ж забави нічні — це для нас наче славні діяння,
626 Дорого платимо ми, щоб на хвалу заслужить.
627 Оком дівчаток пасеш. А для чого? Аби похвалитись
628 Першому-ліпшому: "Глянь: цю я також обіймав!"
629 Тільки б на кожному кроці ти міг показувать пальцем,
630 Тільки б неславу пустить, тільки підняти б на глум.
631 Все це дрібниці! Набреше, бува, з чого сам би сміявся:
632 Всеньке жіноцтво, мовляв, сам перепробував я!
633 Всіх не торкнеться, це так, та зачепить ім'я — і неслава
634 Навіть на цноті самій темне тавро покладе.
635 Йди й запирай тепер, стороже клятий, ворота дубові,
636 Двері міцні зачиняй хоч і на сотню замків —
637 Що з тих старань, як чутки розпускає брехливий коханець —
638 Хоче, щоб вірили в те, в чому насправді програв.
639 Ми ж хіба зронимо скромне слівце про свій успіх любовний,
640 А щодо втіх, то на них — мовчанки вірна печать.
641 Перша засада — не бачити в подрузі вади якоїсь:
642 Тут не один привітав короткозорість свою.
643 Чи дорікав крилоногий герой Андромеді за те, що
644 Личко її чарівне надто вже смагле було?
645 Ще Андромаху візьми: зависокою всім видавалась —
646 Гектор її лиш один просто стрункою вважав.
647 Щось тобі прикре? Стерпи: стане милим. Докучливе? Згладить
648 Час: лиш спочатку любов, пильна, завважує все.
649 Поки із стовбуром ще не з'єдналась прищеплена гілка,
650 Навіть легкий вітерець може її відламать.
651 Та незабаром вона й буревію опертися зможе,
652 Й дереву свіжу снагу, з ним поєднавшися, дасть.
653 Так день при дневі меншає вад у любки твоєї:
654 Що неприємним було — згодом не є вже таким.
655 Запах бичачої шкіри, скажімо, гидкий на початку,
656 Всоте понюхай її — запаху наче й нема.
657 Вадам ще й назвами можна зарадити: в дівчини шкіра —
658 Мов іллірійська смола — буде "смаглявка" тобі;
659 Зиза — Венера; котра світлоока — буде Мінерва;
660 Висохлу, ледве живу — зграбною тут же назви;
661 Звинною — надто низьку; повненькою — добру товстуху:
662 Що кожній ваді близьке, тим і приховуй її.
663 Не дізнавайся про вік, не питай, при якому родилась
664 Консулі: хай цьому лік цензор суворий веде.
665 Надто — коли відцвіла, коли весни її — вже позаду
666 Й по волоскові щодня сивінь вискубує вже.
667 Є в цьому віці, навіть у старшому, чар свій, юначе:
668 Ця нива жниво дає, цю — засівати пора.
669 Поки снага молода — підставляйте труднощам плечі:
670 Кроком нечутним ось-ось старість надсуне хмурна.
671 Тож або море — веслом, або ниву крайте залізом,
672 Чи до гартованих рук зброю жорстоку беріть,
673 Чи своє тіло, і міць, і труди віддавайте обранкам:
674 Діло це теж бойове, здобич і тут чимала!
675 В старших кмітливості більше, завваж; до неї додай ще
676 Досвід, а він лиш один робить з людини митця!
677 Навіть перебіг років чепурінням вони сповільняють —
678 Хочуть і в віці бабусь юними бути на вид.
679 Лиш забажай — і на сотні ладів тебе стануть кохати,
680 Вигадці їхній, повір, заздрити може й маляр!
681 Щоб насолоди сягнуть, не треба таким заохоти:
682 Тут як йому, так і їй рівна слугує жага.
683 Гидко й лягати, коли лиш один розкошує в постелі
684 (Ось чому рідше вдаюсь до хлопчаків по любов).
685 Що то за жінка, яка лиш тому віддається, що — жінка,
686 В думці ж навіть тоді вовну завзято пряде.
687 Втіху давати з обов'язку? Ні, не для мене ця втіха!
688 Будь ти хоч кралею з краль — ласки не треба мені!
689 Слухати любо зате, як вона зізнається в розкошах,
690 Як поспішать не дає — хоче продовжити їх.
691 Хочу жагою потьмарені очі велительки бачить —
692 Як, переможена, все ж млосно пручається ще.
693 Втіхи ті — не для зелених ще (так повеліла природа):
694 Можна їх звідать лише після семи п'ятиріч.
695 Квапишся — пий молоде, а мені — що за консулів давніх
696 В амфори влите було — п'яного дайте вина!
697 Тільки розлогий платан — окриття від пекучого Феба,
698 Та, що молодша, трава — надто шорстка для стопи.
699 Чи Герміоні б ти, а не Єлені надав перевагу?
700 Горгу б хіба подивляв більше, ніж матір її?
701 Тож дочекавшись утіх, що дарує нам пізня Венера,
702 Будеш, повір, смакувать щонайсолодші плоди!
703 Втім, нашу парочку вже прийняло втаємничене ложе:
704 Музо, не входьмо туди! Перед дверми зупинись!
705 Наймилозвучніша мова сама там без тебе пливтиме
706 І бездіяльною там ліва не буде рука:
707 Знатимуть пальці, за що їм узятись на ніжних частинах
708 Тіла, куди тайкома стріли пускає Амур.
709 Із Андромахою так забавлявсь найхоробріший Гектор —
710 Не на одній лиш війні користь од нього була.
711 Так — із лірнеською бранкою велет Ахілл, як по битві,
712 Втомлений, ложе м'яке тілом могутнім гнітив.
713 Пестив тебе, Брісеїдо, руками, що кров'ю фрігійців
714 Часто багрились, і ти не відтручала тих рук!
715 Може, й сама грайливо тяглась до них, нездоланних,
716 Як лиш до любощів хіть заполонила тебе.
717 Поспіх, повір мені, — тільки завада втіхам любовним:
718 Крок по крокові тут, якнайповільніше йди!
719 Знайдеш місця, що до них дає з радістю жінка торкатись, —
720 От і торкайся до них, соромом тут не в'яжись!
721 Сам же помітиш в очах її мовби вогні перелітні:
722 Так по тремтливій воді сонце, бува, пробіжить.
723 Далі почнуться жалі, воркотіння, зітхання солодкі
724 Й ті, що забаві такій гарно сприяють, слова.
725 Лиш під вітрилом тугим не вихоплюйся ти вперед неї,
726 Поперед тебе й вона поспіхом хай не пливе:
727 Разом ідіть до мети! Впадете водночас у знемозі —
728 То привітайте себе: повною втіха була!
729 Тим і керуйсь, коли час є, коли тобі, мов крадієві,
730 Страх не велить чимскоріш діло вести до кінця.
731 Ну, а коли зволікать небезпечно — до весел візьмися,
732 Чвалом пусти скакуна, хвацько його приострож!
733 Ось і праці кінець! Тож подай мені, вдячне юнацтво,
734 Пальму й чоло увінчай з мирту вінком запашним!
735 Як Подалірій був першим цілителем серед данайців,
736 Як Еакід — кулаком, Нестор — брав мовою верх,
737 Даром пророцтва — Калхант, войовничістю — син Теламона,
738 Віжками — Автомедонт, так я в любові мастак!
739 Шану складіть мені, чоловіки, як співця мене славте,
740 Світом із уст у вуста ймення моє хай летить!
741 Гарну я вклав вам до рук, як Вулкан — Ахіллові зброю:
742 Як володів нею він, так ви й себе покажіть!
743 Хто ж амазонку звоює мечем моїм, хай на трофеях
744 Напис залишить такий: "Учнем Назона я був".
745 Хочуть, однак, послухать мене також ніжні дівчата:
746 Книги наступної зміст — це настанови для них.
Книга третя
1 На амазонок данайцям я зброю дав, зараз озброю,
2 Пентесілає, тебе й тих, що з загону твого.
3 Йдіть рівносильними в бій! Перемогу дарує Діона
4 Й той, хто над світом усім пурхати звик, — її син.
5 Несправедливо було б, якби збройні — на голих рушали,
6 Взяти вам гору, мужі, тільки б ганьбою було.
7 Тут не один дорікне: "Хочеш зміям додати отрути?
8 Хижу вовчицю пустить до безборонних кошар?"
9 Похибки небагатьох не спішіть на всіх перекласти:
10 В кожної вчинки свої, кожну за ними й судіть.
11 Ганить Єлену молодший Атрід, а сестру, Клітемнестру, —
12 Старший; підставу на це мають обидва брати.
13 Через Талая дочку, Еріфілу, нащадок Еклея
14 В темінь Аїда, живий, з кіньми живими спустивсь.
15 Два п'ятиріччя зате Пенелопа чекала на мужа,
16 Поки блукав він, а ще — стільки ж, коли воював.
17 А Філакіда жона? Хіба ж не вона передчасно
18 За чоловіком своїм, кажуть, в могилу зійшла?
19 Й Феретіада дружину згадай: вона впала в обійми
20 Смерті, аби при житті міг залишитися муж
21 "Ось я, візьми, Капанею, мене! Поєднаймося прахом!" —
22 Кинулась, мовивши так, Іфіса донька в огонь.
23 Зрештою, Мужність — це жінка: жіноче ім'я в неї, одяг —
24 От і сприяє жінкам — в тому нема дивини.
25 Втім, у науці своїй я висот аж таких не сягаю,
26 Та й над суденцем моїм — чи не найменше з вітрил.
27 Я — пустотливої втіхи наставник, легкого кохання:
28 Знатимеш, як тобі слід жіночці-любці годить.
29 Жінці перед вогнем, перед стрілами встоять нелегко —
30 Чоловікам той вогонь, стріли ті менше грозять.
31 Часто, власне, вони на обман ідуть, а не дівчата —
32 Тут, хоч як приглядайсь, не запримітиш вини.
33 Вигнав колхідянку зрадник Ясон (не дивився, що — мати!)
34 Й другу в обійми свої підлий узяв Есонід.
35 Ну, а Тесей? Через нього сама, в чужині Аріадна
36 На узбережжі морськім чайок лякалась усе.
37 А запитай, чому Дев'ять доріг, хоч одна лиш дорога, —
38 "Тут за Філлідою гай, — скажуть, — тужив, осипавсь".
39 Гість твій (вершина чеснот!) залишив тобі меч свій, Дідоно,
40 Й смерті причиною став — плата за ласку твою!
41 Що вас згубило? Не вміли любить: бракувало мистецтва —
42 Тільки мистецька любов може тривалою буть.
43 Певно, донині б не знались на тім, та сама Кітерея,
44 Тут об'явившись мені: "Вчи їх, — веліла, — любить!"
45 І додала: "За які ж то провини страждають дівчата?
46 Збройним мужам оддавать їх безоружну юрбу?
47 Дві твої книги зробили умільцями справи своєї
48 Чоловіків, а тепер — зброю жіноцтву подай!
49 Хто Менелая жону в своїх віршах ганьбив, той потому
50 Їй же хвалу проспівав на щасливішій струні.
51 Ніжних дівчаток (якщо тебе знаю направду) не скривдиш —
52 Буде тобі все життя гарна віддяка од них".
53 Мовивши, з мирту листок (прикрашав тоді мирт їй волосся)
54 Й декілька ягід мені, мило всміхнувшись, дала.
55 Їх лиш узяв я — натхнення відчув: заясніло повітря,
56 Легше дихнулося враз, наче позбувсь тягаря.
57 Поки триває той дар, до науки беріться, дівчата —
58 Цноти, законів і прав тут не порушите ви!
59 Нині міркуйте над тим, що й вам загрожує старість —
60 Хай ні хвилина життя марно для вас не майне!
61 Поки ще можна, допоки сприяють літа повносилі —
62 Бавтесь! Рікою пливуть — не почекають! — роки.
63 Хвилі, що ген промайнула за обрій, назад не повернеш,
64 Як і години: втекла — вже не відкличеш її.
65 З віку свого користайсь: він збігає нечутно; до того ж
66 Завтрашнє — все ж не таке, як учорашнє, добро.
67 Де засірів чагарник, там недавно я бачив фіалки,
68 А з того терня колись квіти я рвав для вінка.
69 Прийде той час, коли ти, що тепер одганяєш коханців,
70 Будеш, самотня, стара, в ліжку тремтіти всю ніч.
71 Біля дверей своїх в пору нічну суперечок не вчуєш,
72 А на порозі рясних вранці не знайдеш троянд.
73 О, як то скоро — гай-гай! — вкривається зморшками тіло
74 Й щойно квітуче лице в'яне, безбарвним стає!
75 Сивінь зненацька тобі (те пасмо, мовляв, — од дитинства)
76 Вибілить голову всю, не омине й волоска.
77 Змії зі шкірою враз свою старість скидають із себе,
78 Олені — роги нові, щоб не старіти, беруть,
79 Нам же — онови нема. Не лишайте незірваним квіту:
80 Не зірвете навесні — сумно осиплеться сам!
81 Так і пологи — до старості крок, та й нива втрачає
82 З року на рік, по жнивах, краплю своєї снаги.
83 Не червоній через Ендіміона[6] латмійського, Люно;
84 Зоре світанкова, й ти — через Кефала свого!
85 А Кітерея? (Вона ж — і Гармонії мати, й Енея)
86 Тужить по нинішній день: бачить Адоніса кров.
87 Приклад беріть, умирущі, з богинь — невмирущого роду:
88 Не відмовляйте мужам — хай посмакують утіх!
89 Може, одурять? А втрата яка? Що ваше — те з вами:
90 Тисяча хай почерпне — все буде так, як було.
91 З часом і крицю зітреш; від ужитку потоншає кремінь,
92 Ви ж не лякайтесь тертя: втрата вам тут не грозить!
93 Хто б не дозволив, скажіть, вогонь — од вогню запалити?
94 Хто б у цебрі зберігав безмір морської води?
95 Втім: "Так негоже!" — котрась із жінок дорікне ласунові —
96 Моря не скривдиш, кажу, скільки його не черпай.
97 Не до розпусти хилю вас, однак, — велю не лякатись
98 Втрат, адже ваші дари вільні від будь-яких втрат!
99 Поки ще в гавані я, хай легкий мені подув сприяє:
100 Далі — потужніших сил нам знадобляться вітри.
101 Отже, з плекання почну. Як плекаєш — лоза виноградна
102 Дасть тобі добре вино, нива — пшеницю гінку.
103 Врода є даром богів. Чи багато з вас хвалиться нею?
104 Ні. Бо далеко не всім випав на долю цей дар.
105 Дбайте про вигляд самі. Не поможе й врода недбалій,
106 Хоч би обличчям була рівна Венері самій.
107 Скажеш: давніше не так, як тепер, чепурились дівчата —
108 Й чоловіки — відповім — не чепурились тоді.
109 Що Андромаха колись груботкану сорочку носила —
110 Дива нема: її муж — грубим воякою був.
111 Як прибиралася б ти для Аянта, який прикривався
112 Шкурами з семи биків — вежоподібним щитом?
113 Рим, неотеса колись і простак, — нині золотом сяє:
114 Ставши над світом усім, світу багатства посів.
115 На Капітолій поглянь, на нинішній і — на колишній:
116 Заприсягнешся, що тут править Юпітер новий.
117 Нині сенат — це споруда, високого збору достойна,
118 Ну, а за Тація[7] — хмиз правив за крівлю низьку.
119 Де височать і для Феба й вождів наших пишні будівлі,
120 Чи не паслись в давнину звиклі до плуга воли?
121 Інші хай хвалять той вік! Щодо мене — себе я вітаю
122 З нинішнім: любий мені нинішній спосіб життя!
123 І не тому, що податливе золото з надр добувають,
124 Що кораблями везуть пурпур із дальніх країв,
125 Що навіть гори принижують кайлом, лупаючи мармур,
126 Що від навалених брил синь відступає морська —
127 Ні! Лиш тому, що ми тонші тепер, що предкам, нарешті,
128 Грубість лишили сільську, той невідчепний реп'ях!
129 Тож не обтяжуйте вушок своїх тягарем самоцвітів,
130 Що з зеленавих глибин смаглий індієць дістав,
131 Не виступайте у шатах важких, що золотом ткані:
132 Всі ці принади-пастки часто відстрашують нас.
133 Тонкощі ваблять зате. Не лишайте безладним волосся:
134 Буть йому гарним чи ні — це вже залежить од рук.
135 Зачісок безліч бува. Щоб із них відповідну обрати —
136 Дзеркальце вам, жіночки, першу пораду подасть.
137 Та, що з довгастим лицем, посередині проділ хай робить,
138 Як Лаодамія; їй — гладко чесатись велю.
139 А кругловида — пучком хай на маківці згорне волосся,
140 Щоб, коли врода така, вуха відкриті були.
141 Іншій — хай по раменах воно, як у Феба, спливає,
142 Бога, коли він до рук ліру співучу бере.
143 Декотрі хай його в'яжуть вузлом, як Діана це робить —
144 Та, що по горах-лісах звірів лякливих жене.
145 Цій до лиця, коли вільно по плечах спадає волосся,
146 Тій — треба туго сплести, мовби приборкать його;
147 Ще котрась хай гребінцем черепашим додасть йому блиску,
148 Врешті, в котрої витке — хай собі в'ється воно.
149 Та чи вестимеш ти лік жолудям на розлогому дубі,
150 Бджолам — на Гиблі-горі, а звірині — серед Альп?
151 Так неспромога й мені всі ті зачіски тут описати:
152 З кожним-бо днем постає щось небувале, нове.
153 Часом недбалість удавана вабить: ця зачіска, скажеш, —
154 Ще від учора, вона ж — тільки-но з-під гребінця!
155 Хай випадковим здається мистецтво. В захопленім місті
156 Вгледів Іолу Алкід: "Ось кого, — мовив, — люблю!"
157 Так і тебе взяв, на Кріті покинута діво, на повіз
158 Вакх, а сатири — "Евой!" — дружньо гукали. — "Евой!"
159 О, як турботливо мати-природа красі вашій годить!
160 Скільки-то способів є ваду затерти якусь!
161 Гірше доводиться нам: як Борей восени обриває
162 Листя з дерев, так літа — кучері нам з голови.
163 Жінка свою сивину зафарбовує зіллям германським:
164 Барві підробній, новій заздрити справжня б могла.
165 Жінка — мов пава пливе, на маківці — стогом волосся
166 (Куплене!): гроші й чуже владне зробити твоїм.
167 Та й купувати не сором тепер на виду всього люду —
168 Там, де Муз дев'яти і Геркулеса є храм.
169 Що про одіння скажу? Не варто й тут дивувати
170 Пурпуром з Тіру, ані взористим золотом шат.
171 Що то за шал — цілий статок носить на собі, якщо стільки
172 Значно дешевших довкіл бачимо радісних барв?
173 Ось — наче неба блакить, що без хмар, коли вітер із півдня
174 Теплим крилом затяжних не наганяє дощів;
175 Ось — до тієї подібна, що Фрікса і Геллу зуміла
176 Від навісної Іно порятувати колись;
177 Ось — що наслідує хвилю, та й назва у неї від хвилі:
178 Вірю, німфи морів — саме в такому вбранні;
179 Ось — мов шафран: у накидці такій запрягає богиня,
180 Вся в мерехтливій росі, коней, що світло несуть.
181 Далі — мов з Пафосу мирт, аметист пурпуровий, білява
182 Ружа й крило журавля, що із фракійських полів.
183 Тут — жолуді, Амарілло, твої, тут мигдалі і навіть
184 Віск свій відтінок блідий шатам жіночим дає.
185 Скільки народжує квітів земля, а лоза виноградна —
186 Пагонів, хай лиш зима перед теплінню втече, —
187 Стільки (чи й більше) у нас барвників — вибирай, але вміло:
188 Звісно, не кожній з дівчат кожна з тих барв до лиця.
189 Темне — хай біла, мов сніг (пригадай Брісеїду) вдягає —
190 Саме в такому вбранні бранкою стала вона.
191 Біле — смаглява: в такому сподобалась ти, Кіфеїдо, —
192 В білому ти на Серіф, острів, ступила колись.
193 Далі. Чи варто про те, щоб у тебе з-під пахв не йшов запах,
194 Щоб у жорстких волосках ноги твої не були? —
195 Я ж не повчаю дівчат ні з гірського Кавказу, ні інших —
196 Що із Каїка-ріки, в краї місійському, п'ють.
197 Зайве казать, щоб зубів пильнували ви, бо почорніють,
198 Щоб, зачерпнувши води, вранці вмивали лице.
199 Вмієте щічки вибілювать крейдою, надто блідим же
200 Вмієте ви, навпаки, гарних рум'янців додать.
201 Вмієте хистом тонким із бровою брову поєднати,
202 Й мушкою барві лиця дати відтінок м'який.
203 Вугликом очі не соромно вам підвести чи шафраном,
204 Що на твоїх берегах, Кідне прозорий, росте.
205 Є в мене, хоч і мала, та значної вагомості книжка,
206 Де для плекання краси засобів низку даю.
207 Звідси шукайте підмоги собі й для прив'ялої вроди:
208 В дії мистецтва мого не розчаруєтесь ви.
209 Лиш за столом, де тих скриньочок стос, не стрічайте коханця:
210 Що помагає красі, те непомітним робіть.
211 Хто без огиди б дививсь, як лицем під своєю ж вагою
212 Гуща до теплих грудей звільна сповзає-пливе?
213 Нащо й та мазь вам, дарма що Афіни її постачають, —
214 Піт, що овеча брудна вовна просякнула ним?
215 Мозком оленячим теж не намащуйтесь, поки є свідок,
216 Дбайте й про зуби свої, поки ще гостя нема.
217 Все це сприяє красі, хоч для ока — бридке: не одне щось,
218 Поки в роботі — гидке, зроблене — зір веселить.
219 Подиву гідні в наш час Мірона невтомного твори —
220 Це лише брили колись, грубий, безликий тягар.
221 Золото спершу кують, аби перстень тонкий з нього вийшов,
222 Одяг, що носите ви, з вовни брудної постав.
223 Камінь шорсткий був, а нині — Венера викручує-сушить
224 (Ось на що здатний різець!) мокре волосся своє.
225 Так от і ти чепурись (коханець хай думає: "Спить ще"),
226 Врешті, такою з'явись, мовби з картинки зійшла!
227 Нащо б то знати мені, що за блиск на твоєму обличчі?
228 Спальню свою — на замок: ще ж не закінчено твір!
229 Є такі речі, що чоловікам і не личило б знати,
230 Не приховали б ви їх — нас уражали б вони.
231 От у театрі оздоби вилискують — постаті різні,
232 А позолота на них — тонша, ніж той пелюсток.
233 Не дозволяють і глянуть на них, поки ще не готові —
234 Й ви без сторонніх очей вроду плекайте свою.
235 Будь-коли можна, проте, розчесати хвилясте волосся —
236 Хай собі без перешкод в'ється по плечах воно.
237 Найголовніше — хмурною не будь, не зганяй на волоссі
238 Злості своєї, коли, трапиться, ляже не так.
239 Служки не скривджуй, адже не одна і подряпає, бідну,
240 Й голкою руку штрикне, поки та чеше її.
241 Тож (проклинаючи!) зачіску робить велительці злісній:
242 Сльози й краплинками кров — рясно на зачісці тій.
243 Обмаль волосся — став сторожа вдома, й лиш там, де шанують
244 Добру Богиню, наводь лад на своїй голові.
245 Я загостив якось до однієї, і штучне волосся
246 Хутко наділа вона, — задом, проте, наперед.
247 Хай ворогам щось подібне трапляється, хай на парф'янок,
248 А не на римських жінок сором спадає такий!
249 Що то за бик, коли рогів нема? Що за луг — без травиці?
250 Гай — без листків, голова — та без волосся на ній?
251 Втім, не Семелу, не Леду повчаю, не ту, що з Сідону
252 Ген через моря глибінь начебто бик її віз,
253 І не Єлену, що прагне її Менелай одібрати
254 Від крадія-пастуха (кожен з них знав, що робив!) —
255 Є кого вчити в нас: юрми дівчат — і гарненькі, й не дуже,
256 Більшість, до слова кажу, гірша од меншості й тут.
257 Гарним ані настанов, ні мистецтва не треба, бо їхній
258 Посаг — це врода; вона — верх без мистецтва бере.
259 Море ясне — мореплавець спокійний; коли спохмурніє —
260 Вміння і засоби всі тут же він пустить у хід,
261 Зовнішність рідко буває без вад; навіть плямку найменшу
262 Від чоловічих очей, як тільки можеш, ховай!
263 Куца — сиди, щоб тебе за сидячу, як станеш, не мали;
264 Нижча від куцої ти — гостя на ложі стрічай.
265 А щоб на око він, поки лежиш, не визначив зросту,
266 Спритно на ноги собі ще й покривало накинь.
267 Вільний — для надто худих я порадив би одяг; так само
268 Вільно й накидка нехай їм опадає з плечей.
269 Надто бліда хай рум'яниться; надто смаглява — вживає
270 Замість всіх інших білил — риби, що з Фаросу, мазь.
271 Ніжку не дуже струнку у взутті білосніжнім приховуй,
272 Не поспішай ремінців з надто тонкої знімать.
273 Прикру нерівність плечей хай підправить подушечок пара,
274 Грудям пласким повноти кругла пов'язка додасть.
275 Пальці не дуже тонкі в тебе, ніготь не надто гладенький —
276 Значить, як мову ведеш, менше вдавайся до рук
277 І не бесідуй натще, коли з рота важкий в тебе запах,
278 Від чоловіка тоді краще вже одаль тримайсь.
279 Зуб почорнів тобі? Вищий від інших? Вибився з ряду? —
280 Краще не смійся, бо цим тільки нашкодиш собі.
281 Хто б у те вірив, що навіть сміятися вчаться дівчата?
282 Вчаться таки, аби й сміх повабу їм додавав.
283 Смійтесь, та не на весь рот, щоб на щічках дві ямочки грали,
284 Нижня губа щоб ледь-ледь верхніх торкалась зубів.
285 Звісно, й кишок ви зо сміху не рвіть, коли треба й не треба:
286 Хай по-жіночому він — солодко, ніжно бринить.
287 Є ще такі, що їм рот перекошує регіт нестримний;
288 Декотру сміх аж трясе — наче ридає вона.
289 Іншої сміх ріже вуха: здається, що то десь при жорні
290 Знуджена колом іти, вперта ослиця реве.
291 Врешті, куди не сягнуло мистецтво? Вже й плачемо гарно —
292 Сльози у будь-який час, в будь-який спосіб ллємо.
293 Що там сльоза? Велимо, щоб язик на тій чи на іншій
294 Літері мов спотикавсь, як у дитини бува:
295 Знадою й вада стає — певних слів помилкова вимова:
296 Гірше, ніж досі могли, мовити слово вчимось.
297 От і візьми собі це, раз воно помічне, до уваги.
298 Далі навчайся того, кроком яким тобі йти.
299 Є і в ході якийсь чар: чи когось незнайомого нею
300 Звабиш, а чи відштовхнеш — вирішить, власне, хода.
301 Рухати стегнами вміє одна й розвівать за собою
302 Одяг, ступаючи так, начеб не йшла, а пливла.
303 Інша — мов червонощока жона селянина-умбрійця,
304 Твердо, сягнисто кладе, по-чоловічому, крок
305 Міра — й тут головне: між селюцьким розгонистим кроком
306 І по-смішному дрібним вибрать середину вмій.
307 Тільки плече твоє хай неодмінно оголеним буде
308 Зліва, так само й руки, лівої, не прикривай.
309 Надто, коли в тебе шкіра — мов сніг: цілував я, бувало,
310 Звабливу ту білину ніжних жіночих плечей!
311 Моря потвори, Сирени, були, що дзвінким своїм співом
312 Судна могли зупинять, хоч би які там прудкі.
313 Парость Сізіфа Улісс мало пут не порвав на їх голос —
314 Іншим він вуха тоді воском, хитрун, заліпив.
315 Часто не вродою — голосом зваблюють хлопців дівчата,
316 Тож, чи вродливі, чи ні — вчіться мистецтва того!
317 Часто повторюйте, що в мармурових почули театрах,
318 Чи на єгипетський лад снуйте легкі пісеньки.
319 Хто до моїх настанов прислухатися хоче, хай вміє
320 В правій — кітару, а плектр — в лівій тримати руці.
321 Скелі і звірів зворушував лірою, й плесо підземне,
322 І триголового пса славний родопський Орфей.
323 Брили на голос твій, праведний меснику неньки своєї,
324 Хоч не торкавсь їх ніхто, в стіни складались нові.
325 Й риба німа, каже поговір знаний, вслухалась у ліру,
326 В спів Аріона дзвінкий, що серед моря лунав.
327 Грай і на арфі, обіруч у струни вдаряючи ніжно:
328 Жартам, веселим пісням вельми пасує ця гра.
329 Знай, що писав Каллімах, що — коський співець, що — прихильник
330 Вакха, із Теосу муж, сивоголовий пісняр.
331 Хай буде знана й Сапфо (чи є десь грайливіша муза?)
332 Й той, в кого Гета-крутій батька все водить за ніс.
333 Щось із Проперція, з ніжних пісень прочитати не зайве,
334 Щось, може, з Галла, а щось — вчений підкаже Тібулл,
335 Чи із Варрона — про руно ясне, що сестрі твоїй, Фріксе,
336 Випало лихом таким, чи про того втікача
337 З Трої — Енея, про першопочатки високого Риму —
338 Твору славнішого в нас годі, повір, однайти.
339 Може, й моє до наведених тут ще долучиться ймення,
340 Може, в ріку забуття твори не кануть мої —
341 Й скаже хтось: "Нашого вчителя вірші добірні читайте,
342 Де він і чоловіків розуму вчить, і жінок,
343 Чи із трьох книг, що "Любовними" названі, вибери дещо
344 І з розумінням, чуттям ті сторінки прочитай;
345 Чи з "Героїнь" проспівай щось доладно — із творів, що іншим
346 Досі незнані були, започатковані ним".
347 Дай мені, Фебе, той дар! Дай і ти, хто сприяє поетам,
348 Вакху рогатий, і ви — дев'ять співучих богинь!
349 Хто б сумнівавсь, що й про танець ітиметься? Що то за жінка,
350 Як не рухлива вона і при кітарі, й вині?
351 Ті, хто навчився під музику рухатись, — любленці сцени:
352 Стільки в тих рухах краси, стільки ж і повабу в них!
353 Дівчина (вибач, вдаюсь до дрібниць) кидать кості хай вміє,
354 Кинувши — знати їй слід, скільки набрала очок.
355 То нехай кине на "три", то подумає, як їй найкраще
356 Кинути кості й який хитрий придумати хід.
357 Хай і в "розбійники" грає розважливо; й тут варто знати:
358 Гине камінчик тобі, раз він один — проти двох.
359 Воїна, що без напарниці, можуть в полон захопити —
360 Часто вертається він, хоч і мав намір іти.
361 В сітку широку м'ячі підкидають — гляди, не торкнися
362 Іншого, тільки того, що маєш кинуть, м'яча.
363 Ще одна гра є: на стільки клітинок поділено дошку,
364 Скільки (рахунок тонкий!) в році ковзкіммісяців.
365 Звідси і звідти — по три камінці; перемогу здобуде,
366 Хто оті три камінці зможе поставити в ряд.
367 Ігор тих не зрахувать! Не знати їх дівчині — сором:
368 Саме за грою, бува, паросток пустить любов.
369 Гарні робити ходи — невелика, одначе, заслуга:
370 Спокій у грі берегти — значно важливіша річ.
371 Бо, захопившись, про все забуваємо, необережні:
372 Що приховалось в душі — явним одразу стає.
373 Гнів підступає, огидливе зло, до збагачення потяг,
374 Потім — лайки та сварки, й жалю важка гіркота.
375 От і здригається тут від докорів та криків повітря,
376 Всяк закликає богів кривду помстити свою.
377 Гра — вже не гра; поривається кожен свого домогтися,
378 Бачив я: сльози не раз рясно по лицях текли.
379 Хай від такої ганьби береже Громовержець жіноцтво,
380 Щоб таланило йому вабити чоловіків!
381 Ось чим жінкам дала змогу втішатись бездумна природа;
382 Вибір багатший забав — чоловікам перепав:
383 Тут перегони з м'ячем, тут списи і розгонисті кола,
384 Зброя всіляка, щити й кінь, що по кругу біжить.
385 Поле не бачить вас, ні джерело найстуденіше Діви,
386 Туська на тихій воді не поколише ріка.
387 Портик Помпеїв вам личить зате, коли в ясне сузір'я
388 Діви стрімливо летять сонячні коні палкі.
389 Також відвідуйте храм лавроносного Феба, що в битві
390 Нам посприявши морській, флот єгиптян потопив,
391 Й інші споруди, що їх і сестра і дружина вождева
392 З зятем-звитяжцем звела, що в корабельнім вінку.
393 Ще — вівтарі, де мемфійську телицю обкурює ладан,
394 Ще й три театри, щоб там на видноті ви були;
395 Далі — й арену, де кров на піску ще парка, а потому —
396 Цирк, де довкола стовпа — вихор гарячих коліс.
397 Що приховалось — незнане; незнаного — хто пожадає?
398 Що ж то таке, поміркуй, врода — без споглядача?
399 Краще співай від Таміра чи від Амебея — одначе
400 Треба, щоб ліру твою хоч би хто-небудь почув.
401 От приховав би свій твір Апеллес, то й донині б Венера
402 Десь під водою була, в моря німій глибині.
403 Що так потрібно натхненним співцям? Однієї лиш слави:
404 Вся наша праця важка звернена тільки на це!
405 Дбали колись і безсмертні, й вожді про поетів, а хорам
406 Дяку складали гучну і нагороду в свій час.
407 Дійсно високим, величним, святим було ймення поетів,
408 Дорогоцінні не раз їм подавали дари.
409 Енній з Калабрії честь таку мав, Сціпіоне великий,
410 Поряд із прахом твоїм, друга близького, лягти.
411 Нині — зневажено плющ— хоч як віддавайся мистецтвам
412 Вчених сестриць, а тебе ледарем, врешті, назвуть.
413 Мило для слави й очей не склепляти! Хто знав би Гомера
414 Без "Іліади" його, що протривала віки?
415 Хто про Данаю б чував, якби, замкнена в тій своїй вежі,
416 Вік там вона пробула, аж до старечих сивин?
417 Ось чому, кралі, посеред юрби вам корисно бувати,
418 Часто ж ідіть за поріг — просто аби погулять!
419 Так і вовчиця, щоб мати вівцю, йде на цілу кошару,
420 Так і Юпітера птах рине на рій голубів.
421 Тож і красуня нехай на очах буде: з-між незчисленних
422 Хлопців хоча б одного, може, відхопить собі.
423 Всюди хай дбає про те, щоб подобатись, все своє вміння
424 Хай зосередить вона тільки на вроді своїй!
425 Випадок — скрізь владарем; гачок наготові хай буде:
426 Рибка спіймається й там, де не чекаєш на влов.
427 Часто аж лапи збивають собі гончаки по яругах —
428 Олень же, глянеш бува, сам у тенета вбіжить.
429 От Андромеду візьми: чи могла сподіватись, що сльози,
430 Поки у путах була, серце зворушать комусь?
431 Часто, ховаючи мужа, підшукують іншого: жінці
432 Личить нечесаній йти, ронячи сльози рясні.
433 Втім, уникайте мужчин, що про вроду свою вже аж надто
434 Дбають, зачесані так, мовби хто вилизав їх.
435 Що говоритимуть вам — говорили вже тисячам інших:
436 З місця на місце, легка, пурхає їхня любов.
437 Що їй робить, коли він легковажнішим видавсь од неї?
438 Може, самій запастись добрим десятком мужів?
439 Годі в те вірити, вірте одначе: послухала б Троя
440 Ради Пріама колись — то б височіла й тепер.
441 Інші — закоханих з себе вдають і в такий ото спосіб
442 Хочуть (хіба не ганьба?) вигоду мати якусь.
443 Хай вас в оману не вводить намащене нардом волосся,
444 Не задивляйтесь на те, як хто свій одяг уклав,
445 Хай не піддурює тоґа, з найтоншої зшита тканини,
446 Й перстень на пальцях у них — що раз то інший, новий!
447 Хтось із таких джиґунів причепурених — злодій, можливо,
448 Й зовсім не врода твоя — палить його твій убір.
449 Часто: "Віддай, то моє!" — кричать обікрадені кралі,
450 Часто: "Віддай, то моє!" — форумом гомін іде.
451 З храму, що злотом горить, незворушна, те бачиш, Венеро,
452 Ти — й Аппіади, що там, перед тим храмом, стоять.
453 Між залицяльників тих що не другий, то знаний всім пройда
454 От і вибілюйсь тоді, як поведешся з таким!
455 Інша спіткнулась — нехай це послужить тобі за науку:
456 Ступить брехун на поріг — двері тримай на замку!
457 Хай би там як присягався Тесей, кекропіди, не вірте:
458 Нині він, як і колись, тих же закличе богів.
459 Годі й тобі, що Тесея наслідував, Демофоонте,
460 Вірити: хто ж, як не ти, зрадив Філліду свою?
461 Гарне щось вам обіцятимуть — гарне у відповідь мовте,
462 Як обдарують, то й ви не залишайтесь в боргу.
463 Та, що дарунок взяла, у любові ж відмовила — здатна
464 Вічний згасити вогонь, що на честь Вести горить,
465 Викрасти святощі з храму Інаха або ж отруїти
466 Зіллям смертельно їдким рідного мужа свого.
467 Втім, завеликий розгін я беру — притримай-но віжки,
468 Музо, аби на скоку з воза не вилетіть нам!
469 Броду спитають слова — на табличці сосновій писання
470 (Спритна служниця із рук в руки тобі передасть) —
471 Глянь, що написано там, і старайся з тих слів зрозуміти,
472 Чи прикидається він, чи не на жарт закохавсь.
473 Перечекай, а тоді відпиши: для коханців чекання —
474 Добра спонука, лише б не затяглося воно.
475 Втім, легковажною, поки проситимеш, не видавайся,
476 Надто рішучою теж, як відмовляєш, не будь.
477 Хай, наче на терезах, і надія хитається, й острах —
478 Більше надія, однак, хай набирає ваги.
479 Пишете — чистої мови вживайте; найбільше принади
480 Взяте з розмови, просте слово таїть у собі.
481 Скільки разів саме лист ще непевну роздмухував іскру,
482 Скільки — нашкодив красі неоковирним письмом!
483 Ще одне: ті з вас, що чоловіків своїх (ви ж не весталки!)
484 Хочуть водити за ніс, — краще самі не пишіть,
485 А лиш рукою раба чи рабині мережте табличку
486 Й не довіряйте її (доказ прямий!) новаку:
487 Бачив я часто жінок, що раз по раз аж блідли, сердешні,
488 Страх-бо — то вже не життя: гіршого рабства нема.
489 Звісно, поганцем є той, хто ті докази в себе тримає,
490 В того паскуди, скажу, Етни вогонь у руках.
491 Та на лукавство — лукавством, гадаю, слід відповідати —
492 Таж дозволяє й закон зброю на збройних знімать.
493 Далі таке: кожен лист вчіться почерком іншим писати
494 (Цю настанову, повір, через тих підлих даю!),
495 Перш ніж відписувать, добре зітри, що раніше писала,
496 Щоб на табличці одній почерків двох не було.
497 Пишеш коханцеві — так напиши, щоб здавалося — жінці:
498 Треба сказать тобі "він" — виведи вмисне "вона".
499 Щоб від таких-от дрібниць до поважніших справ перейти нам
500 І на вітрилах усіх далі пуститись у путь, —
501 Буйний вгамовуй порив, коли вабити хочеш обличчям, —
502 Людям-бо мир до лиця, звірові — гнів налітний.
503 Гнів викривляє лице, набрякають, темніючи, жили,
504 Очі грізнішим вогнем, ніж у Горгони, горять.
505 "Більше до рук не візьму тебе, флейто!" — сказала Паллада,
506 Вздрівши на хвилі пливкій щічки надуті свої.
507 От зазирніть, коли в гніві, в люстерко — себе ж таки в ньому
508 З вас не впізнає ніхто — так-то спотворює гнів!
509 Гордість — не менша біда. Лиш погідний очей ваших погляд
510 Служить окрасою вам і привертає любов.
511 Так і пиха (вір бувалому!): часто сам вираз обличчя,
512 Хоч не дійшло ще до слів, може відразливим буть.
513 Дивиться в вічі — дивись; усміхається — ти усміхайся,
514 А головою кивне — значить, кивни йому й ти.
515 Так от, тупими набавившись стрілами, хлопець крилатий
516 З сагайдака врешті-решт гостру добути спішить.
517 Важко й з сумними бува. Аянт хай кохає Текмесу,
518 Всі ж ми — веселий народ: манять усміхнені нас.
519 Я б не просив ні тебе, Андромахо, нізащо у світі,
520 Ані, Текмесо, тебе бути за любку мені.
521 Не привели б ви на світ діточок, то б не вірив, здається,
522 В те, що тулилися ви — кожна до мужа свого.
523 Та чи діждався Аянт від своєї жони-жалібниці
524 На якесь миле слівце, що до вподоби мужам?
525 Хто мені права не дав із великих речей для малого
526 Приклади брати й вождів тут подавати ймена?
527 Вождь дає сотню одному під руку, а відділ кінноти —
528 Другому, третій — орла, знак легіону, несе.
529 Так ви й до нас приглядайтесь: кожному, хто на що здатний,
530 Визначіть місце його — хай там, як воїн, стоїть.
531 Хто з багачів — на дари хай щедриться; правник — на поради;
532 Хто говорити мастак — справи хай ваші веде.
533 Ми, хто складає пісні, — пісенні несімо дарунки,
534 Ми — особливий загін: наше заняття — любов.
535 Ми, коли нам до вподоби якась, — її славимо лунко:
536 Кінтії хто б то, скажи, чи Немесіди не знав?
537 Хто Лікоріда — те знають на сході, на заході знають;
538 Нині цікавиться всяк, хто ж то Корінна моя.
539 Зваж і на те, що співці від справ підступних далекі:
540 Силою хисту свого звичай шліфуємо й ми.
541 Ні марнославності в нас, ані до багатства жадоби,
542 Нам тільки б ложе та тінь — інші хай форумом снять!
543 Лиш на гачок дуже легко ми ловимось і пломенієм
544 Жаром любові палким, що не вгаває й на мить.
545 Ніжне мистецтво зате пом'якшує кожному вдачу,
546 Наше заняття й життя — в парі йдуть, кроком одним.
547 Будьте прихильні, дівчатка, жінки, до співців аонійських,
548 Бо ж і натхненні вони, й любленці Муз-Пієрид!
549 Є таки в нас божество, очевидний зв'язок наш із небом:
550 Із піднебесних осель дух цей заронено в нас.
551 Грошей чекать від учених поетів — хіба то не злочин?
552 Тільки на злочин такий кралі всі йдуть залюбки.
553 Хоч попервах удавайте не жадібних: свіжий коханець,
554 Щойно побачить сильце, тут же чкурнути готов.
555 Як не однакова збруя підходить для того, хто здавна
556 Тягне робочу шлею, — і молодого коня,
557 Так не годиться в однаковий спосіб ловити статечних —
558 І юнаків, про яких кажуть: зелене іще.
559 Цей, недосвідчений, тільки-но стане на службу в Амура,
560 Тільки-но в спальню твою, жертва свіженька, шмигне, —
561 Хай лиш до тебе все горнеться, хай лиш одну тебе знає,
562 Муром міцним той засів високо обгороди!
563 Бійся суперниці! Будеш одна з ним — твоя перемога:
564 Владу й любов, пам'ятай, з кимось ділити не варт!
565 Той же, вояка старий, буде стиха любити, розумно,
566 Стерпить таке, що ніяк не по плечу юнаку.
567 Він ні ламати дверей, ні одвірків палити не стане,
568 Щічки, впавши у гнів, любці своїй не дряпне,
569 Одягу ні на собі не порве, ні на ній; за волосся
570 Він її теж не смикне, не допровадить до сліз:
571 Це — юнакам, од жаги очманілим (зелене ж бо!) личить,
572 Ну, а бувалець, кажу, навіть до болю глухий.
573 Він неквапливим згоряє вогнем, мов те сіно змокріле,
574 Мов на гірському хребті тільки-но зрубаний дуб.
575 Перша — певніша любов, а плідніша, вагоміша — друга:
576 Яблука стиглі мерщій, поки не впали, зривай!
577 Без недомовок тепер (перед ворогом — навстіж ворота!) —
578 Навіть невірність свою вірністю вмій приховать!
579 І пам'ятайте: що легко дається — недовго втішає, —
580 Часом до милих забав хитру відмову підкинь.
581 Хай, на порозі простягтись: "О двері жорстокі!" — зітхає,
582 Часто хай просить тебе, часто — хай і грозить.
583 Так до гіркого звертаємось, солодощів попоївши,
584 Й при ходовому, бува, вітрові гине судно.
585 Тим-то жінок своїх чоловіки не пестять занадто:
586 Кожен при жінці своїй будь-коли може лягти.
587 І навпаки: скаже сторож "Не можна!" — одразу лютіша
588 Через відмову жорстку нас розпікає жага.
589 Втім, дерев'яного киньте меча — повоюємо справжнім,
590 Хоч проти нас, певна річ, тут же повернуть його.
591 Хай твій коханець новий, в сильці опинившись, гадає,
592 Що в твоїй спальні лиш він — гість і єдиний владар.
593 Потім дай знати йому, що й суперник сюди заглядає:
594 Не підстьобнеш його так — хутко зів'яне любов.
595 Гарно рисак на змаганнях біжить, коли спереду й ззаду
596 Коні копитом гулким землю розгонисто б'ють.
597 Навіть погаслу жагу розворушує наново кривда —
598 Свідчити сам я берусь: лиш коли скривдять — люблю.
599 Та щодо ревнощів тих — хай лиш здогади будуть у нього:
600 Хай тут уява його гору бере над знанням.
601 Хай він гадає, що хтось за ним стежить оком недремним,
602 Що у коханки — хмурний, повний злоби чоловік.
603 Та, що нічого ніде не грозить їй, — то не насолода:
604 Будь хоч Таїдою, все ж вигадай страх хоч якийсь!
605 Замість у двері ввійти, крізь вікно, скажімо, хай лізе,
606 Ти ж, мовби дома біда, знітившись гостя прийми.
607 Хитра служниця на те "Ми пропали!" — хай вигукне, вбігши,
608 Ти — юнака заховай, щоб у куточку тремтів.
609 Спокою трохи, любові додай до страхів тих, одначе,
610 Щоб не подумав: "Ти бач, скільки-то коштує ніч!"
611 Як — чоловіка кмітливого, як одурить охоронця,
612 Що не склепляє очей, — чи говорити про те?..
613 Жінка хай мужа боїться свого, під замком нехай буде —
614 Так і закони, й права, й приписи цноти велять.
615 Та під замком буть тобі, кому щойно даровано волю?.. —
616 Ні! Щоб водити за ніс — швидше до таїнств моїх!
617 Хоч би очей в тебе стільки впивалось, як мав їх сам Аргус,
618 Будь-кого перехитриш, тільки б охота була!
619 От, припустімо, й листа не напишеш (усюди той сторож!),
620 Так, але ж лазня ще є — там уже будеш сама!
621 Й служка довірена, вклавши табличку за пазуху теплу,
622 Будь-кому зможе її без перешкод віднести.
623 Що там за пазуху? Десь при стегні або й до підошви
624 Хай, прикріпивши, несе сповнені ласки слова!
625 Сторож надто зіркий? Не треба таблички — хай служка
626 Спину підставить: на ній, мов на табличці, пиши.
627 Ще й молоком можна свіжим писати: посиплеш вугіллям —
628 І в непомітних слідах літери спостережеш.
629 Око піддуриш ти й соком із льону: на дощечці чистій —
630 Добре приглянься лишень — стануть рядочком слова.
631 Як не старався дочку вберегти від пороку Акрісій,
632 Все ж віддалася вона — він таки став дідусем.
633 Що з охоронця того, коли стільки театрів у Римі?
634 Що — як вона залюбки на перегонах сидить?
635 Що — як буває на лункоголосому святі Ісіди
636 Й там, куди тільки одна, без супровідника, йде?
637 Є ще Богині Доброї храм, а туди вже не ступить
638 Жоден із чоловіків, окрім обранців її;
639 Є ж іще лазня, де можна й натішитись, поки невтомний
640 Сторож — по той бік дверей — речі пильнує твої.
641 Врешті, ще й подруга, мовби хворіючи, будь-коли може,
642 Хай лиш нагода якась, ложе своє відступить.
643 Що вже казати про ключ потаємний: сама його назва
644 Вчить, що робити, а ще ж, окрім дверей, є вікно.
645 Пильного сторожа можна й приборкати щедрим Ліеєм,
646 Що дозрівав-паленів десь на іспанській горі.
647 Й інші є засоби різні, що сон навівають глибокий
648 І на повіки кладуть темінь летейську важку.
649 Добре, як служка, якій довіряєш, почне з охоронцем
650 Балаканину, тоді — візьме в обійми свої.
651 Та чи не зайве тут довго повчати, коли охоронця
652 Коштом украй незначним будь-коли можна купить?
653 Підкупом, вір мені, можна людей прихилить і безсмертних,
654 Як подарунок даси — зм'якне сам Батько богів.
655 Що хтось розумний учинить, те й дурень: узявши дарунок
656 І порадівши йому, буде, як риба, німий.
657 Та лиш один раз на рік охоронця купить намагайся,
658 Щоб за гостинцем щодня не простягав він руки.
659 Я нарікав, пам'ятаю, що друзів боятися треба,
660 Та не лишень про одних чоловіків я кажу:
661 Будеш довірлива — втіхи твої смакуватиме інша,
662 Інша, не вгледиш коли, зайця твого сполохне.
663 Навіть служниця, що спальню твою прибирає сумлінно,
664 Як і те ложе, не раз — віриш? — моєю була!
665 Значить, гарненьких у дім не бери, бо, кажу, та служниця
666 Замість хазяйки сама гарно годила мені.
667 Гей, та чи я одурів? Йти на ворога — груди на розхрист —
668 Ще й видавати себе… так от, своїм язиком!
669 Пташка ж не вчить птахолова, де її краще впіймати,
670 Лютих собак на свій слід не випроваджує лань.
671 Хай там однак! Аби користь була. Їй служитиму вірно,
672 Хоч би лемноським жінкам меч проти себе ж давав!
673 Спершу старайтесь, щоб ми похвалялися: "От як нас люблять!"
674 Легко ж повірити в те, що кожен день на умі.
675 Прийде юнак — обігрій його поглядом, потім, зітхнувши
676 Глибоко, ти запитай, що ж він так пізно прийшов.
677 Далі — на сльози пора й нарікання (мовляв, маєш іншу),
678 Далі вже — кішкою ти кинься йому до лиця.
679 Це — переконливо. Тут він, розм'якнувши, сам пролепече:
680 "Он воно що! Ти дивись… Гине без мене, либонь!"
681 Надто, коли чепурун він, коли, позираючи в люстро,
682 Певен, що кожну з богинь зачарувати б зумів.
683 Хто б ти, однак, не була, в обуренні міри дотримуй,
684 Вчувши про іншу якусь, розуму все ж не втрачай
685 І не спіши в те повірити: приклад печальний Прокріди
686 Вчить нас, що поспіхом тут тільки нашкодиш собі.
687 Біля барвистих горбів, де Гімет рясніє квітками,
688 В'ється священний струмок, обіч — м'яка мурава.
689 Близько гайок, а між трав — деревця розрослися суничні,
690 Лавр, темний мирт, розмарин пахощі сіють довкіл.
691 Бук густолистий, крихкий тамариск, густа конюшина,
692 Сосна, красуня гінка, — все в тій місцині росте.
693 То під Зефіром легким, то під леготом іншим цілющим
694 Скільки-то різних листків, трав усіляких тремтить!
695 Мило Кефалові тут. Гончаків і прислугу лишивши,
696 Втомлений, біля струмка він присідав на траву.
697 "Ти, що жагу втихомирюєш, — так він співав, — охолодо,
698 Знову до мене прийди, ніжно торкнися грудей!"
699 Хтось це підслухав — і ну до Прокріди; вона кожне слово
700 (Видно, чекала біди) ловить вже вухом чутким.
701 Тільки-но вчула те, як здалось їй, суперниці ймення —
702 Впала відразу, німа: біль їй дар мови одняв.
703 Зблідла, як бліднуть листки виноградні на першім морозі
704 В пору, коли на лозі вже виногрона нема,
705 Наче те яблуко, що, наливаючись, вітку вгинає,
706 Незарум'янене ще, наче незрілий кизил.
707 Щойно до тями прийшла — розриває на грудях одежу,
708 Дряпає лиця собі, хоч і невинні вони.
709 Мить — по вулиці вже, розкуйовджена, простоволоса,
710 Мчить, наче та, що їй Вакх тирсом затьмарює глузд.
711 Лиш до злощасного місця підбігла, в долині лишила
712 Служок і в гай увійшла — тихо, але без вагань.
713 Що тоді думала ти, коли так нерозумно ховалась?
714 Що за вогонь так палив серце, Прокрідо, твоє?
715 Певно, чекала: "Ось-ось тут появиться та Охолода —
716 І перед зором моїм власна постане ганьба".
717 То тебе сором діймав (підглядати — не дуже то гарно!),
718 То ти хвалила себе — сумнів з любов'ю змагавсь.
719 Місце, ім'я, той шептун — усе мов кричало їй: "Зрада!"
720 Ще ж ми, чого боїмось, поспіхом віримо в те.
721 Тут іще вгледіла слід на траві, наче тілом прим'ятій, —
722 Серце забилось нараз, ніби та пташка в сильці.
723 Ось уже полудень тіні стягнув, і до заходу сонця
724 Стільки лишалось путі, скільки від сходу пройшло.
725 От і Кефал, син Меркурія, вийшов, пашіючи, з лісу
726 Й над джерелом нахиливсь охолодити лице.
727 Ти, причаївшись, чекала, Прокрідо. Той ліг на травицю —
728 Й знову своєї: "Прилинь, о легковійна, прилинь!"
729 Тут мов полуда з очей у Прокріди зраділої спала,
730 Розум до неї вернувсь, як і рум'янець живий.
731 З тим піднялась і, гілки розсуваючи з-перед обличчя,
732 Жінка до мужа спішить, щоб обійняти його.
733 "Звір там", — подумав Кефал і, лук негайно схопивши,
734 Вже накладає стрілу, що у правиці була.
735 "Ні, то не лань! Зупинись! Не пускай стріли, нещасливче!
736 Горе!.. Дружині своїй вістрям ти серце пройняв!
737 Горе, о горе мені!.. У любляче серце ти влучив!
738 Втім, через тебе давно кров'ю воно запеклось.
739 Гину завчасно, але не від зради, — земля, що ти нею
740 Вкриєш останки мої, буде мені, мов той пух.
741 Із вітерцем, що так обманув мене, лине мій подих…
742 Гину!.. Рукою закрий, милий мій, вічі мої!"
743 Той, її тіло слабке до грудей пригортаючи скрушно,
744 Рани глибокої кров хоче омити слізьми.
745 Подих, що виплив повільно з грудей її необережних,
746 Він на вустах своїх чув, горем пригнічений муж…
747 Та пригадаймо, з чого почали! Повернімо свій човен,
748 Хай по трудах нелегких гавань всміхнеться йому!
749 Певно, чекаєш давно, що я поведу тебе в гості
750 Й приписи певні подам, як повестися тобі.
751 Пізно приходь і поважно ступай при засвічених лампах —
752 Пізно прийшовши, кажу, зваби собі додаси.
753 Хто напідпитку, тому й у негарній привидиться краля —
754 Ваду, яка б не була, мовби приховує ніч.
755 Пальцями їжу легенько бери: рухи й тут є належні,
756 Рота рукою, скажім, не витирай за столом.
757 Перед гостиною не наїдайсь, але й в гостях май міру:
758 Їж, як смакує, але — менше, ніж з'їсти могла б.
759 Стала б таки при Парісові рот напихати Єлена —
760 "Дурень лиш, — чухався б той, — дурень міг красти таку!"
761 Більше пасує жінкам, а навіть і личить їм — пити:
762 З сином Венери тобі, Вакху, найкращий союз.
763 Так, але поки ясна голова, поки пам'ять і ноги
764 Служать тобі й від вина ще не двоїться в очах.
765 Гидко дивитись на ту, що лежить, наче мертва, напившись, —
766 Гідна, щоб з нею будь-хто хіть заспокоїв свою.
767 Сон за столом — небезпечне заняття: заснувши, такого
768 Часом натворимо ми, що хоч під землю ховайсь!
769 Далі вже й сором повчать. А Венера: "Вважаєш за сором
770 Діло, що, власне, над ним — ласка, опіка моя?"
771 Знаєте всі свого тіла будову — стосуйтесь до неї:
772 Як випадало б лягти — кожна для себе рішай.
773 Світишся вродою — то горілиць прилягти не вагайся;
774 Спина немов з-під різця — спиною очі втішай.
775 Меланіона плечей Аталанти стрімкої торкались
776 Ноги — у тебе такі ж, отже, лягай, як вона.
777 Куца — тоді на коня; для високої зростом фіванки
778 Жодного разу, повір, Гектор конем не ставав.
779 Жінка, що станом струнка, опершись колінами в ложе,
780 Хай при поставі такій зверне голівку набік
781 Гарне стегно в тебе, груди без вади — хай він над тобою
782 Стане, а ти простягнись навскіс на ложі своїм.
783 І не вважай, що то зле, як по плечах розпустиш волосся,
784 Наче вакханка, й лежиш, мов окриваючись ним.
785 Ти ж, на чиїм животі наробила вже складок Люціна, —
786 Наче той парф на коні, спиною вмить повертайсь.
787 Тисяча способів є. Найпростіший — на правому боці
788 Й трохи на спині лежать, тобто — напівгорілиць.
789 Ні Аполлона триніжок тобі, ні Аммон, що з рогами,
790 Певних таких не дадуть, як моя Муза, порад!
791 Тож, коли гідне довір'я багате на досвід мистецтво —
792 Вірте! У віршах моїх не розчаруєтесь ви!
793 Жінка повинна відчуть до кінця, всім єством, насолоду,
794 А водночас хай і він од насолоди тремтить.
795 Хай під час любощів шепіт не мовкне солодкий, ласкавий,
796 Навіть для пустощів там місце якесь залиши.
797 А не вділила тобі до тих любощів смаку Венера —
798 Солодко схлипуй хоча б — гину од втіхи, мовляв.
799 Справді нещасна та жінка, в якої нечуле до ласки
800 Те, що слугує для втіх чоловікам і жінкам!
801 Тільки, якщо вдаєш, то, гляди, не впіймайсь на неправді:
802 Рухами, блиском очей вміло приховуй брехню.
803 Що тобі миле, те голосом, подихом навіть засвідчуй —
804 Й тут (хоч і сором про те!) є таємниці свої.
805 Жінка, що хоче від гостя платні після втіхи на ложі,
806 Вбогою зробить себе: втіхи покинуть її.
807 Світлові з вікон усіх не давай проникати у спальню:
808 Що не милує очей, те приховає півтінь.
809 Втім, і забаві кінець! З колісниці, яку білокрилих
810 Лебедів пара тягла, час і пора вже зійти.
811 Як перед тим юнаки, так і ви на трофеях любові
812 Напис, дівчата, зробіть: "Був у нас вчитель — Назон".
Примітки[8]
Книга перша
5. Автамедонт — візник Ахілла. 6. Тіфій — вмілий керманич на судні Арго. Гемонійське — фессалійське; Іолк у Фессалїї — батьківщина Ясона, вождя аргонавтів. 11. Учителем Ахілла, сина Пелея (Пеліда), був кентавр Хірон, син Кроноса і Філіри. 28. Кліо і вісім сестриць… — Гесіод, уродженець Аскри в Беотії, у вступі до "Теогонії" розповідає про те, як дев'ять Муз ввели його в коло поетів. 31—32. Пов'язки тонкі… — Стрічки, якими пов'язували волосся; довгий одяг — ознака заміжніх жінок. Пор. також "С.", II, 247–250. 57. Гаргара — найвища гора гірського хребта Іди, що в Малій Азії, на південь від Трої; прилеглі долини славилися врожайністю, Метімна, місто на Лесбосі, — своїм вином. 67—71. Під Помпеєву тінь… — Йдеться про розкішний прилеглий до театру портик, що його спорудив Помпей. Під склепіння… — Портик Октавії при театрі Марцелла, сина Октавії, племінника Авґуста. Портика, що звела… Лівія… — дружина Авґуста; портик був при палатинському храмі Аполлона. 77. Телиці мемфійській… — Тобто Ісіді; Мемфіс — місто в Єгипті, де вшановували Ісіду. В Римі культ Ісіди поширювався у І ст. до н. е. 81. При храмі Венери… — Йдеться про храм Венери-Праматері на форумі, де проходили судові процеси; біля храму був оздоблений Аппіадами — статуями німф — "Аппіїв фонтан" — від водопроводу, що його спорудив цензор Аппій Клавдій в 312 р. до н. е. 147. Понесуть…богів… — Циркові видовища попереджувала врочиста процесія, що рушала від Капітолію і обходила цирк, несучи статуї богів. 164. Арена… вкрита… піском… — Ідеться про амфітеатр, де відбувалися бої гладіаторів. 171—172. Кораблі перські й афінські… — Йдеться про т. зв. навмахію — морський бій, що мав імітувати славетну перемогу греків над персами при Саламіні (480 р. до н. е.). Видовище влаштував Август у травні 2 р. до н. е. на честь відкриття храму Марса Месника. 177. Цезар — тут Ґай Цезар, син доньки імператора Авґуста Юлії; в 1 р. до н. е. двадцятирічним юнаком очолив похід проти парфян, як месник. У битві з парфянами в 53 р. до н. е. зазнав поразки полководець Красс (див. також прим. до "С.", II, 227). 187. Тірінфський герой — Геракл. 198. Ворог — володар парфян Фраат IV, який, аби прийти до влади, вбив свого батька. 209. Спини парфян-втікачів… — Імітуючи втечу, парфяни несподівано повертали коней, щоб завдати удару; ця їхня хитрість увійшла в прислів'я. 225. Персіда — Персія. Назву хибно виводили від Персея, сина Данаї. 259. Діани святиня — храм в Аріції, при Аппієвій дорозі; за жерця міг бути тут лише раб-утікач, що вбив свого попередника. 283—340. Щоб підкріпити своє твердження, що кожна жінка, навіть найстійкіша з вигляду, "любощів прагне в душі" (273) й здатна заради цього на злочин, Овідій наводить приклади з міфології: Бібліда, дочка Мілета, покохала свого брата Кавна ("Метаморфози", IX, 446–664); Мірра — свого батька Кініра (там же, X, 298–518); дочка Геліоса і Парсеіди Пасіфая — бика; Скілла, дочка мегарського володаря Ніса, запалавши пристрастю до Міноса, що облягав Мегару, зрадила свого батька ("Метаморфози", VIII, 6—151); Клітемнестра зрадила свого чоловіка Агамемнона (Атріда), зійшовшись з Егістом; Медея, дочка колхідського володаря Еета, покохавши Ясона, надіслала його нареченій Креусі в дарунок отруєний одяг і діадему, що спалили її суперницю, потім — повбивала своїх дітей; через жіночу пристрасть постраждав Фенікс[9], син Амінтора і Гіпподамїі. Остання підмовила свого сина вступити в любовний зв'язок із батьковою коханкою; розлючений батько осліпив і прогнав сина; Федра, друга дружина Тесея, закохавшись у Тесеєвого сина Гіпполіта, але не домігшись взаємності, звела на нього наклеп, що й призвело до загибелі Гіпполіта; Ейдотея, сестра Кадма, друга дружина фракійського володаря Фінея, з його намови виколола очі своїм пасинкам. 363—364. Іліон — Троя. Йдеться про дерев'яного коня ("троянський кінь"), за допомогою якого греки на дев'ятому році війни здобули Трою. 405—406. Календи — перший день місяця. Після присвяченого Марсові березня (март) з початком квітня вшановували Венеру. 414. Води алійські… — Аллія — ліва притока Тібру; йдеться про поразку римлян у битві з галлами в 390 р. до н. е. 457. Кідіппа — прекрасна афінянка, в яку закохався юнак із простого роду Аконтій. У храмі Артеміди він підкинув Кідіппі яблуко з написом: "Присягаюсь Артемідою, що вийду заміж за Аконтія". Прочитавши вголос (у давнину лише так читали), дівчина змушена була виконати присягу. 527. Крітянка — Аріадна, яку Тесей покинув на Дії (Наксосі). 563. Гіменей — весільний бог. 567. Ніктелій — одне з імен Вакха, "нічного бога". 593. Еврітіон — кентавр, який на весіллі Пірітоя і Гіпподамії, володарки лапітів, сп'янівши, намагався викрасти наречену, через що й зчинилася бійка між кентаврами і лапітами. 649—654. Бусірід — міфічний володар Єгипту, який приносив у жертву богам усіх чужинців. За переказом, Бусіріда вбив Геракл. Фаларід — жорстокий сіцилійський тиран (VI ст. до н. е.). 679. Силою Фебу взяли… — Йдеться про дочок Левкіппа Фебу і Гілаїру, що їх викрали Кастор з Поллуксом. 682. Лікомеда дочка — Деідамія, дочка скіроського володаря Лікомеда, у якого з волі Фетіди переховувався перевдягнений у жіночий одяг її син Ахілл — із Гемонії муж.Книга друга
1. Пеане! — Початок зверненого до Аполлона гімну, вдячної пісні взагалі. 5. Амікли — місто неподалік від Спарти, знане святинею Аполлона. 21. Чужоземець — славетний скульптор і винахідник, афінянин Дедал; про Дедала і його сина Ікара — також у "Метаморфозах" (VIII, 152–235). 43. Часто біда розворушує хист. — Відоме в античності прислів'я. 45. Крила — весла… — Метафора, відома Гомерові ("Одіссея", XI, 125). 55. Лиш оминай Каллісто… — Перераховуються сузір'я, що приносять бурі і дощі: Ведмедиця, Оріон, Волопас. 80. Клароський бог — Аполлон, від міста Кларос, що на іонійському побережжі біля Колофона. 96. Морю — ім'я залишив. — Небезпечне своїми бурями Ікарійське море було відоме ще Гомерові ("Іліада", II, 144). 102. Марси — сабейське плем'я в Середній Італії, відоме войовничістю, а також обізнаністю у ворожбі. 109. Нірей — найвродливіший з грецьких героїв під Троєю; Гіл — супутник Геракла в поході аргонавтів. 122. Двома мовами — тобто латинською і грецькою. 123—124. Лаертід — Улісс, син Лаерта; німфи дві — Кірка і Каліпсо ("Одіссея", IX, 29–32). 150. Птах хаонійський — голуб: в Додонському (в Епірі або Хаонїї) храмі Юпітера ворожили за летом голубів. 185—192. Любов Міланіона до аркадійської мисливиці Аталанти та його суперництво з кентавром Гілеем оспівує Проперцій у своїй першій елегії. 206. "Псів"... викидай... — Найгірший кидок, коли всі кості показували однакове число очок, називався "псом". 217. Той, хто потвор поборов. — Геркулес. Мачуха — Юнона. 239. Кінтій — Аполлон, від назви гори Кінт на Делосі. 255—258. День Фортуни — 24 червня; за переказом, його запровадив римський цар Сервій Туллій, син рабині: в цей день обдаровували рабів. Ґаллів в оману ввели. — Йдеться, власне, про латинів, які, підступивши до Рима, вимагали видати їм для одруження римлянок; замість них вийшли пишно вдягнені рабині, що в шлюбну ніч напоїли своїх женихів; тієї ж ночі римляни перебили напасників. 7 липня, на згадку про цю подію, вшановували служниць. 267. Амарілла — пастушка, героїня Вергілієвих "Буколік" (ІІ, 52). 297—298. Пурпур із Тіру — тобто забарвлена фінікійським пурпуром сукня; острів Кос славився виробами з шовку. 332. До заповітних таблиць. — Ідеться про тестаменти (подібна ситуація в Горація: Сатири, II, 5, 52). 353. Демофоонт — син Тесея і Федри, афінський володар, який заручився з Філлідою, дочкою фракійського володаря; не діждавшись нареченого, що на деякий час від'їхав на батьківщину, Філліда наклала на себе руки. Боги обернули її на дерево. 356. Філакід — володар Протесілай з фессалійського міста Філаки. 380. Мова йде про вакханку, яку довів до нестями Вакх. 382. Колхіди дочка — Медея. 383. Ластівка — Прокна (див. прим до "Л.", II, VI, 7). 401—407. Хріс — жрець Аполлона у Хрісі, на узбережжі Троади; його донька Хрісеїда стала бранкою Агамемнона, який, попри благання батька, відмовився її відпустити. Полонянка Лірнеська — Брісеїда, що її подарували Ахіллові; Агамемнон, змушений відмовитися від Хрісеїди, захопив Брісе'їду, що й призвело до знаменитого "гніву Ахілла", яким починається "Іліада". Син Тієста — Егіст. 419. Та, що Ерік посіла… — Венера (див. прим до "Л.", II, X, 11). 421—423. Алкатой — міфічний володар Мегари. Гімет — славна медоносним квітом гора в Аттіці. 491. Махаон — син Асклепія (Ескулапа), разом зі своїм братом Подалірієм, теж лікарем, брав участь у поході греків на Трою. 498. До храму мого… — Йдеться про славетний храм у Дельфах. 598. Право вогню і води. — Дві найнеобхідніші людині речі — вогонь і воду — вручали нареченій, коли вона входила в дім жениха; цих же речей, вогню і води, позбавляли вигнанців. 601—602. Церерин обряд — т. зв. Елевсінські містерії в Аттіці, до яких допускалися лише втаємничені. Самофракгйські жерці — від назви острова Самофракія в Егейському морі; йдеться про таїнства підземних богів. 643. Крилоногий герой — Персей (див. прим. до "Л.", III, III, 17). 641. Не бачити… вади… — Подібне — у Горація (Сатири, І, III, 38). 663—664. При якому родилась консулі.. — Римляни вели рахунок часу, літочислення взагалі за іменами консулів; обов'язком цензора, урядової особи в Римі, було також складання списків громадян із зазначенням їхнього віку, стану та майна. 699—700. Герміона — дочка Єлени й Менелая. Горга — дочка Алтеї, сестра Мелеагра ("Метаморфози", VIII, 543).Книга третя
2. Пентесілая — володарка амазонок, які прийшли на допомогу троянцям; данайці — греки. 11—12. Молодший Атрід — Менелай; старший — Агамемнон. 13. Еріфіла переконала свого чоловіка Амфіарая, сина Еклея, взяти участь у поході проти Фів, хоча знала, чим усе закінчиться: з волі Юпітера Амфіарай разом із колісницею провалився під землю. 17. Філакіда жона — Лаодамія, що стала символом подружньої любові. 19. Феретіад — Адмет, фессалійський володар, замість якого погодилася померти його дружина Алкеста; Евріпід зробив її героїнею однойменної трагедії. 22. Іфіса донька — Евадна, дружина Капанея, учасника походу проти Фів; кинулася зі скелі в похоронне вогнище свого чоловіка. 23. З філософської точки зору Мужність — це сукупність усіх чеснот. У греків — arete (звідси — жіноче ім'я). 37. Дев'ять доріг... — За переказом, стільки ж разів Філліда (див. прим до "М.", II, 353) вибігала до моря, виглядаючи свого нареченого. 49. Менелая жону… ганьбив… — Ідеться про сіцилійського поета Стесіхора (VI ст. до н. е.). За спрямовану проти Єлени пісню його осліпили її брати. Проспівавши, вже сліпцем, їй хвалу, він прозрів. 1б8. Храм, про який тут ідеться, був розташований біля цирку Фламінія. 177. Назва — від хвилі… — Латинське cumatile — "барви морської хвилі" від грец. kyma — хвиля. 191. Кефеїда — Кефеєва дочка Андромеда; Персей привіз її з Ефіопії на Серіф, один із Кікладських островів. 196. Каїк — річка в Малій Азії. 201. Із бровою брову поєднати… — Брови, що зрослися на переніссі, та низьке чоло були у римлян ознаками краси і принади. 205. Є в мене… книжка… — Йдеться про "Косметичні засоби для обличчя", лише частково збережену дидактичну поему. 223—224. Йдеться про Афродіту Анадіомену — богиню, що виринає з морської хвилі. 244. Добра Богиня — староіталійська богиня плодючості; до її містерій допускалися лише жінки. 251. Ту, що з Сідону... — Йдеться про Європу, дочку фінікійського володаря Агенора. 323. Месник неньки своєї — легендарний музикант Амфіон, син Антіопи; разом зі своїм братом Зетом вибудував мури довколаФів. 329. Коський співець — грецький елегійний поет (IV ст. до н. е.), сучасник Каллімаха, вчитель Теокріта. 330. Із Теосу муж — Анакреонт (VI ст. до н. е.), славнозвісний співець вина і любові. 332. Гета-крутій — тип хитрого раба в елліністичній і римській комедії, зокрема у Менандра і Теренція. 335. Варрон — Марк Теренцій Варрон (116—27 до н. е.), винятково плідний римський вчений-енциклопедист, поет, поема, про яку тут ідеться, не збереглася. 385—386. Джерело… Діви — фонтан, що його спорудив Аґріппа на Марсовому полі; знаний дуже холодною і чистою водою, що йшла водопроводом з Апеннін. Туська ріка — Тібр. 390—392. Флот єгиптян потопив… — Ідеться про битву коло мису Акція (31 р. до н. е.). Сестра і дружина вождева з зятем… — Октавія і Лівія. 393. Мемфійська телиця… — Йдеться про храм Ісіди, що в Римі ототожнювалася з Венерою. 394. Три театри — Помпея, Марцелла і Бальба; найбільший з них, театр Помпея, збудований в 55 р. до н. е., вміщав до сорока тисяч глядачів. 399 Тамір — див. прим до "Л.", III, VII, 61–62; Амебей — афінський кіфаред III ст. до н. е. 401. Апеллес — славетний грецький живописець (IV ст. до н. е.); Венера — тут. "Афродіта Анадіомена" — одна з найвідоміших його картин. 409—410. Енній — видатний римський епічний поет (239–169 pp. до н. е.). В "Анналах" уславив свого сучасника Сціпіона Старшого (Африканського); на родинному кладовищі Сціпіонів йому було поставлено статую. 439—440. Послухала б Троя ради Пріама… — Пріам радив видати на вимогу греків Єлену, що її викрав Паріс. 452. Аппіади — див. прим. до "М.", І, 81. 457. Кекропіди — афіняни; від Кекропа, легендарного засновника Афін. 490. Етни вогонь… — За переказом, у надрах Етни, в кузнях Вулкана Циклопи кували для Юпітера блискавиці. 604. Таїда — відома афінська гетера, в яку закохався Александр Македонський; після його смерті стала дружиною Птолемея І Сотера. 617. Див. "Л.", III, IV, 19–20. 631. Акрісій — міфічний володар Аргосу, батько Данаї. 672. Лемноські жінки — за переказом, повбивали своїх чоловіків за те, що ті після успішного походу на Фракію привезли собі наложниць. 685. Прокріда — дружина мисливця Кефала; запідозривши Кефала у зраді, вона потай стежила за ним, і той випадково її вбив. Про це див. також у "Метаморфозах" (VII, 795–865).А. Содомора
Примітки коректора
1
Крітянка — Аеропа — онучка Міноса. Батько Аеропи Катрей віддав її мореплавцю Навплію з проханням втопити Аеропу у морі або продати у рабство. Проте Навплій пошкодував Аеропу та видав її заміж за царя Аргосу Атрея, якому вона зрадила з його братом Тієстом (Фієстом). (обратно)2
Щоб підтвердити законність прав Атрея на престол Мікен та вберегти його від зазіхань Тієста, який за допомогою Аеропи викрав символ влади — золотого барана, Зевс примусив Геліоса-сонце рухатися у зворотному напрямі. (обратно)3
Сіда — дружина велетня-мисливця Оріона, вбитого Діаною-Артемідою. (обратно)4
Дафніс — винахідник буколічної поезії, сицилійський пастух, син Гермеса, брат Пана. Про смерть Дафніса Овідій розповідає в «Метаморфозах» (IV, 277). (обратно)5
Гибла в Сицилії славилася бджолиним медом. (обратно)6
Ендіміон — син Аетлія і Каліки (дочки Еола), заселивший еолійцями з Фессалії Еліду (Apollod. I 7, 5). На прохання закоханої у нього Селени, Зевс усипив Ендіміона в печері карійської гори Латмос та зберіг йому вічну молодість. Селена народила Ендіміону п'ятдесят дочок. (обратно)7
Тацій — володар сабінів, співправитель Ромула. (обратно)8
У примітках літерою “С.” позначаються “Скорботні елегії”, або “Скорботи” (“Tristia”); літерою “Л.” — “Любовні елегії”, або “Любощі” (“Amores”); літерою “М.” — “Мистецтво кохання” (“Ars amatoria”). Римські цифри — номери книги та елегії; арабські — рядка. Крім приміток А. Содомори, до електронної версії додано примітки коректора, у яких містяться коментарі щодо кількох міфологічних персонажів, які згадуються у поемі.(обратно)
Последние комментарии
1 день 10 часов назад
1 день 12 часов назад
2 дней 3 часов назад
2 дней 3 часов назад
2 дней 8 часов назад
2 дней 12 часов назад