КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно
Всего книг - 714051 томов
Объем библиотеки - 1409 Гб.
Всего авторов - 274935
Пользователей - 125135

Новое на форуме

Новое в блогах

Впечатления

Влад и мир про Лапышев: Наследник (Альтернативная история)

Стиль написания хороший, но бардак у автора в голове на нечитаемо, когда он начинает сочинять за политику. Трояк ставлю, но читать дальше не буду. С чего Ленину, социалистам, эссерам любить монархию и терпеть черносотенцев,убивавших их и устраивающие погромы? Не надо путать с ворьём сейчас с декорациями государства и парламента, где мошенники на доверии изображают партии. Для ликбеза: Партии были придуманы ещё в древнем Риме для

  подробнее ...

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
Влад и мир про Романов: Игра по своим правилам (Альтернативная история)

Оценку не ставлю. Обе книги я не смог читать более 20 минут каждую. Автор балдеет от официальной манерной речи царской дворни и видимо в этом смысл данных трудов. Да и там ГГ перерождается сам в себя для спасения своего поражения в Русско-Японскую. Согласитесь такой выбор ГГ для приключенческой фантастики уже скучноватый. Где я и где душонка царского дворового. Мне проще хлев у своей скотины вычистить, чем служить доверенным лицом царя

  подробнее ...

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
kiyanyn про серию Вот это я попал!

Переписанная Википедия в области оружия, изредка перемежающаяся рассказами о том, как ГГ в одиночку, а потом вдвоем :) громил немецкие дивизии, попутно дирижируя случайно оказавшимися в кустах симфоническими оркестрами.

Нечитаемо...


Рейтинг: +2 ( 3 за, 1 против).
Влад и мир про Семенов: Нежданно-негаданно... (Альтернативная история)

Автор несёт полную чушь. От его рассуждений уши вянут, логики ноль. Ленин был отличным экономистом и умел признавать свои ошибки. Его экономическим творчеством стал НЭП. Китайцы привязали НЭП к новым условиям - уничтожения свободного рынка на основе золота и серебра и существование спекулятивного на основе фантиков МВФ. И поимели все технологии мира в придачу к ввозу промышленности. Сталин частично разрушил Ленинский НЭП, добил его

  подробнее ...

Рейтинг: +6 ( 6 за, 0 против).
Влад и мир про Шенгальц: Черные ножи (Альтернативная история)

Читать не интересно. Стиль написания - тягомотина и небывальщина. Как вы представляете 16 летнего пацана за 180, худого, болезненного, с больным сердцем, недоедающего, работающего по 12 часов в цеху по сборке танков, при этом имеющий силы вставать пораньше и заниматься спортом и тренировкой. Тут и здоровый человек сдохнет. Как всегда автор пишет о чём не имеет представление. Я лично общался с рабочим на заводе Свердлова, производившего

  подробнее ...

Рейтинг: +3 ( 3 за, 0 против).

Іржава доля [Федір Чешко] (fb2) читать постранично


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

Федір Чешко Іржава доля

Олесь ще ніколи в житті нічого так не чекав, як цієї ночі. Весь нескінченний серпневий день, сповнений очманілої спеки, в’їдливого пилу та нестерпно одноманітного вимахування косою — весь цей з’їдений жнивами день хлопець мріяв лише про те, як дасть нарешті спокій здерев’янілим рукам, нап’ється досхочу, а потім заповзе кудись у холодок і буде спати, спати, спати… Довго-довго. Аж до світанку. Мов мертвий.

Нарешті нібито почали збуватися мрії. Скотилося до обрію сонце; на почорнілому небі налився прозорим сяйвом Чумацький Шлях; і батько, похмуро зиркнувши на Петра та вкрай знесиленого Олеся, махнув долонею: «Годі вже. Кидайте, нехай йому…» Кинули. Допленталися до річечки, повмивалися. Відсапуючись, посідали біля возів, із нетерпінням поглядаючи на жінок: де ж вечеря? Отут і гайнув кудись Олесів сон — гайнув, мов сіромаха від раптового пострілу. Бо там, біля вогнища, серед галасливого жіноцтва була й Олена. Бо знову довелося побачити її задумливі, немов богомазом писані очі, засмаглу струнку шию, вправні рухи напрочуд зграбних, ще по дитячому тендітних рук… Ото було б краще одразу лягти де-небудь подалі від інших та й спати собі — щоб і оком не кидати в її бік, щоб не чути її сміху, не шматувати серце марною тугою. А йому, бач, вечеряти закортіло, дурневі! От і маєш тепер…

І їсти перехотілося, і сон гайнув…

Намагаючись не привернути до себе увагу Олесь потроху відсовувався все далі й далі, доки між ним та усіма іншими не опинився завантажений снопами віз. Ось так.

Нарешті випало-таки лишитися наодинці зі своїми тоскними думками, зі своїм розпачем. То що, парубче, легше тобі стало від того? Ой, ні…

Поганий буде вечір, і день був поганий, і почався цей день — гірше не вигадаєш. Ще як їхали на поле, їхнього воза наздогнали двоє мандрівних козаків — чи то гінці якісь, чи ще хто — біс їх відає. Наздогнали і довго їхали поряд — такі собі гоноровиті красені на баских конях, увішані поцяцькованою турецькою зброєю. Чого це вони раптом вирішили плентатися позаду неквапних напівсонних волів, то зрозуміло: звичайно ж на Олену кортіло подивитись якнайдовше. А щоб та нескромна цікавість не впадала в очі, козаки причепилися до Петра з Олесем: чого, мовляв, такі добрі хлопці досі не подалися на Січ? Чи від матусиної спідниці відчепитися не в змозі, чи так їм до смаку нікчемне життя граків-гречкосіїв? Олесь мовчав, тільки поглядав злостиво; Петро намагався шуткувати, але виходило в нього кепсько. Врешті решт батько не витримав, визвірився:

— Та хіба гречкосії вже й не люди, не православної віри? Жерти, мабуть, полюбляєте, он пики які пороз’їдали! А хто ж вас годуватиме, як не ми?

Але козаки тільки сміялися.

— Гай-гай, діду! Нащо нас годувати? Ось, бачиш, — один з них вихопив шаблю, крутнув над головою сліпучим залізом. — Ач, яка рятівниця-годувальниця! Та я ж нею за день більше намахаю, аніж ти своєю косою за цілий твій вік. Відпусти синів на Січ, не силуй — і можеш хоч до скону з печі не злазити. Прогодують, не бійся!

Отак погарцювали, похизувалися, та й гайнули собі — тільки шлях закурився від шаленого чвалу. Олесь спересердя плюнув у ту куряву і бовкнув таке слівце, що аж воли схарапудились, а батько кулаком насварився: «Чекай у мене, щеня! Ще раз почую…»

Не хвилюйтеся, батечку, почуєте, і, мабуть, не раз. А козаки тії все-таки дурні. «Життя до смаку…» «Материна спідниця…» Та була б змога, Олесь щодуху втік би і від того життя, і від тієї спідниці, і від надто владної батьківської руки. Просив же, благав, мало чоботи не вилизував старому: «Посватайте за мене Олену, інакше не житиму!» А той чухав потилицю, чухав і таки посватав. Але не за Олеся — за Петра, щоб йому добра не бачити! Олесеві ж сказав: «Рано тобі. Доживеш до нинішнього Петрового віку — зашлю старостів до Чепуренків. Тобі ж, йолопе, краще буде: і садиба багатша, і дівка в них жвавіша якась»… Та бодай би вона вигоріла синім полум’ям та садиба з тією дівкою і з усіма Чепуренками разом! Називається, краще зробив… Мало того, що любов Олесеву іншому віддали, так ще кожного дня перед очима і вона, і Петро… А Петрові ж на все плювати, йому аби лише під спідницею усе на місці було — сам якось прохопився. Тварюка… Не був би він братом, так Олесь, мабуть, вже душогубом би став. Ех, батьку, що ж ви наробили?! Нема тепер порятунку від скаженої туги, і час над нею не владний, і жити не хочеться…

А інші на тугу Олесеву звертають не більше уваги, ніж на самого Олеся. От і нині вони навіть не помітили його зникнення, бо усі були вельми зайняті жуванням та ковтанням (себто вечерею). А після вечері хутко повлягалися, і брат Петро (от же чортяка невгамовний, ніяка втома його не бере!) почав розповідати всілякі жахи — це щоб жінки вночі навіть від жаб’ячого кумкання зойкали.

Розповідач з Петра неабиякий — навіть Олесь мимоволі заслухався. Про попа, що якось опівночі на кладовищі власну голову ногами буцав, він уже чув; і про того лелеку з ікластим дзьобом, що