Три наступи Езри Лі [Олександр Мойсейович Мар'ямов] (fb2) читать постранично
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
Олександр (Езра) Мар’ямов
ТРИ НАСТУПИ ЕЗРИ ЛІ
Малюнки Анатолія Бондаровича
«Історія першого підводного човна знайдена в старій англійській історії фльоти. Всі її дані, прізвища і опис човна цілком відповідають історичним даним. Отже, поширена думка, що перший підводний човен сконструйовано Фультоном на замовлення Наполеона Бонапарта — неправдива».
* * *
Армія тікала в гори. Виснажені загони тяглися на північ. Вони відступали за Делавар. Військо сунулося, хворе на нежить і дизентерію, трясучись у пропасниці, під невпинними дощами осени 1776 року. Моунт-Вернонський плянтатор з Потомаку, — Джордж Вашінґтон, командував утечею так само, як він же п'ять місяців тому, 17 березня вів армію в наступ на Бостон, змусивши генерала Гау звільнити місто. Тепер від переможної армії фармера Вашінґтона ледве збереглося дві тисячі чоловіка. Всю надію доводилося покладати на Парсонса. Командувач Парсонс сидів у Буффало. З озер Онтаріо і Чемплейн ішли осінні вітри, утворюючи справжню облогу, навкруги міста дерев'яних бараків і новеньких, іще не обжитих хаток. Парсонсова армія змушена була сидіти склавши руки й дивитись у виставлені на всьому узбережжі гармати англійської фльоти. Це було найнепевніше, найгірше становище. Десанту не було і все ж увесь берег — від Бостону на півночі до затоки Чезапік на півдні, разом з Н'ю-Йоркською гаванню — було забльоковано англійськими кораблями й відтягати війська звідти не можна було. — Дайте мені три паршивенькі кораблі з півдня і я закінчу війну! Командувач Парсонс встав з-за столу і підійшов до майорів Келгарна й Селкирка. — Не треба закривати очей. Незалежність майже загублено. Двотисячну купку Вашінґтонових патріотів жене тридцятип'ятитисячна армія, а ми повинні сидіти тут, не рухаючись і дивитись, як на Н'ю-Йорк позирають гармати «Церберуса». На пузирчастому склі шибок дерев'яної хатки командувача розтікалися краплі дощу. Буффало текло в осінніх калюжах. Шість років боротьби за незалежність конали в цій брудній, вогкій осені. — Наступний бій — буде останній, майори! Під вікном зачовгали кроки в калюжах, двері хати зарипіли й чиясь постать, ретельно поливаючи долівку дощем з вулиці, запитала: — Полковник Парсонс? І одержавши запрошення, постать цілком сміливо струсила з себе решту дощових крапель, підійшла до столу й привіталася : — Бюшнель. Механик Бюшнель. Гість зняв змоклого плаща, поклав на стіл чималий пакунок і запитав: — Чи маєте час, полковнику? І далі: — Чи можемо ми лишитися з вами? Крізь двері ще раз війнула осінь, дощ заплюскотів сильніше; потім двері зачинилися за майорами і механик Бюшнель, креслячи пальцем на столі, почав одразу: — Тут стоїть, «Церберус». Бюшнель спинив палець на масткій плямі, що в Парсонсовій уяві мала перетворитися на гирло Гудзонової ріки й на величезний фрегат з гарматами на Н'ю-Йорк. Механик поставив два пальці обабіч плями, трохи назад і говорив далі: — Корвет «Орел» і фрегат «Зевес» стоять тут, ближче до океану. Вони й «Церберус» — основа бльокади. Я дам вам змогу потопити їх. Папір та ганчір'я впали з пакунку на столі і в очі командувачеві вдарив шалений блиск міді й скла. Бюшнель випростався перед столом і гукнув: — Незалежність Америці дам я! Хоробливий блиск й нервове тремтіння зникли на його обличчі, бо Парсонс стояв мовчки, дивився на великий мідяний горіх, що лежав на столі й не розумів нічого. — Це човен, — пояснив Бюшнель. Модель мого човна, що йтиме під водою і знищить бльокаду.
* * *
На ранок, Парсонс і Бюшнель підвелися з-за столу. Червоних опухлих очей командувача не приховав ні вітер, ні дощ, що скаженіли за хатою. — Майоре Селкирк! — гукнув Парсонс, біля одного з напівсліпих, затеклих вікон. — Рушайте з нами. За півгодини до озера дійшов майже ввесь Парсонсів штаб. У воді, близько берега блищали мідь і скло, так само, як і вчора на столі. — Я зараз, — сказав Бюшнель і зник у мідяних створках дивного свого човна. Плащі людей на березі вітер обліплював навкруги одежі, дощ трохи вгамувався. Люди дивилися, як мідяний човен борсається на поверхні озера й раптом побачили, що він іде під воду. Коли товстий скляний ілюмінатор зник так само, — рух течії довів, що човен рухається під водою. Човен зник надовго, потім виринув близько берега. Бюшнель вийшов і сказав : — Для наступу потрібна людина. — Келгарн! — сказав Парсонс. — Майоре, оголосіть по частинах. Потім він додав: — Я думаю, що ми можемо перемогти... — Полковнику, — відповів Келгарн.—У моїй частині є людина. Я дам просто наказ. Один з салдатів знає механіку. — Ваша справа. Наступ призначимо на позавтра. Так прийшов до Бюшнеля Езра
Последние комментарии
5 часов 11 минут назад
5 часов 12 минут назад
10 часов 31 минут назад
14 часов 12 минут назад
14 часов 33 минут назад
15 часов 27 минут назад