Белоконский Иван [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
БІЛОКІНСЬКИЙ Іван Петрович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російсько-радянський.
Прозаїк, публіцист.
З дворянської родини.
Народився 25 травня (6 червня) 1855 р. в м. Чернігові Російської імперії (нині – адміністративний
центр однойменної області України).
Помер 7 лютого 1931 р. в м. Харкові СРСР (нині – адміністративний центр однойменної області
України).
Закінчив Новозибківське повітове училище (нині – Брянська область РФ), Чернігівську гімназію,
слухав лекції в Київському (1874) та Новоросійському університетах (1878).
Учителював у сільських школах (1873-1874), служив в земських установах (в період 1886-1902).
Друкувався в газетах «Одеський вісник», «Київський телеграф», «Орловський вісник», «Східний
огляд», «Сибір», «Російські відомості», «Сибірська газета», журналах «Російське багатство»,
«Російська думка», «Син Вітчизни», «Вісник Європи», «Російська школа».
Як літератор дебютував статтею «Боротьба за існування в сфері народної освіти» в газеті
«Київський телеграф» (1875).
Потім настала черга оповідання «Оля», виданого в Києві окремим виданням (1876), «Ванька
Острожник» (1877), книг «В’язницями та етапами» (1887), «Одна з головних причин повільного
поступу робіт з оцінки нерухомого майна, яке оподатковується земськими зборами» (1891),
«Народне продовольство в Орловській губернії в земський період» (1892), «Народна початкова
освіта в Курській губернії» (1897), «Батьківщина-мати. Губернські, повітові та волосні установи
Російської держави» (1900), «Сільські враження. З нотаток земського статистика» (1900; 1903;
1905), «Губернські, повітові і волосні установи Російської держави» (1901), «Про дрібну земську
одиницю» (1903), «Корея», «Як живуть японці» (обидві – 1904), «Від села до парламенту: роль
земства в майбутньому ладі Росії» (1905), «Земство і конституція» (1910), «Данина часу» (1918).
Чотиритомне зібрання «Оповідань» побачило світ протягом 1900-1907 рр.
Б., як прогресивна людина і малоросіянин, зазнав утисків з боку московської влади. Так, за
вироком царського суду сім років йому довелося провести у засланні – в сибірських Красноярську
та Мінусінську (1879-1886). Повернувшись, він влаштувався на роботу редактором житомирської
газети «Волинь», проте незабаром його знову заарештували і вислали в м. Орел. Новий арешт і
вісім місяців одиночної камери (1889).
Серед друзів та близьких знайомих Б. – І. Бунін, В. Короленко, С. Южаков, І. Ковальський, В.
Лесевич, Л. Симиренко, М. Стояновський, П. Пешекеров, І. Лопатін, О. Макаренко, Ф. Кон та ін.
***
КАРТАВ УСІХ
, з літературного кредо І. Білокінського
Я був палкий послідовник Писарєва, а тому картав на чому світ стоїть і Пушкіна як
«аристократичного письменника», гр. Л. М. Толстого, який друкував свої твори в катковському
«Російському віснику», а Достоєвського – ще як і «ренегата», що написав «Бісів».
ШПАЛИ КЛАЛИ... ВЗДОВЖ РЕЙОК, з книги І. Білокінського «Сільські враження»
Проїхавши лише одну станцію, я зрозумів усю принадність «самобутності» і «народності», за які
так вихваляли Мальцева, котрий побудував, як говорять, дорогу «власними засобами», нічого не
взявши від гнилого Заходу, навіть не користуючись послугами інженерів, не лише
західноєвропейських, але й російських. І що ж вийшло? По-моєму – дивна безглуздість.
Я глибоко переконаний, що будівництво дороги обійшлося не дешевше, ніж якби її будували за
загальноприйнятим, європейським зразком. І це анітрішки не виключало б «народності».
Варто було лише «своїм селянам», які виступали в ролі будівельників і адміністраторів, дати
справжню європейську освіту, а не ту напівосвіту, навіть менше, яку вони отримали в
мальцевських навчальних закладах. Котрі випускали ні до чого не здатних «інженерів»,
«машиністів», «телеграфістів» і всяких службовців, підготовлених за одним рецептом, а
спеціалізувалися вони у за наказом хазяїна: кого куди призначить, той там і працює.
…Станції Скляна Радиця і Любохна нічим не відрізняються від звичайних старих селянських хат;
покриті вони напівзгнилими солом’яними дахами, з-під яких проведені залізні труби для
наповнення паровозів водою, яка зберігається, треба думати, на горищах...
Від Паровозної Радиці до Дятькова, якщо не помиляюся, всього верст 40, а потяг долає їх не
менше ніж за 3 години...
Мій вагон «другого класу» являв собою примітивну
Последние комментарии
13 часов 31 минут назад
17 часов 45 минут назад
20 часов 4 минут назад
21 часов 53 минут назад
1 день 3 часов назад
1 день 3 часов назад