Маслович Василий [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
МАСЛОВИЧ Василь Григорович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Поет, журналіст, видавець, перекладач.
З дворянської родини. Син, М. Маслович, – драматург, поет-гуморист.
Народився в 1793 р. на території Чернігівського полку.
Помер 15 (27) червня 1841 р. м. Харкові Російської імперії (нині – адміністративний центр
однойменної області України).
Закінчив Харківську гімназію (1810), словесне відділення Харківського університету (1813).
Працював видавцем журналу «Харківський Демокрит» (1816), позаштатним чиновником
особливих доручень Департаменту державного майна (1824), вчителем Слобідсько-Української
гімназії (1829-1831).
Кавалер ордена Св. Ганни III ступеня (1826).
Друкувався в газеті «Харківський щотижневик», журналах «Український вісник «, «Харківський
календар-альбом», «Добромисний», «Харківський Демокрит».
Як літератор дебютував окремим виданням пастушачої опери «Дельф і Дельфіра, або Заквітчане
кохання» (1811).
Потім настала черга наступних поетичних доробків: «Пісня на французів» (1812), «Байка на
прибуття у світ Асмодея» (1813), «Драматичний кантат Харківському благодійному товариству»
(1814), «Утаїда», «Вірші на отримання Докторського достоїнства», «Заснування Харкова», «Пісня
сімейству», «Від’їзд студента на учительство в Олешки», «Жартівлива пісня», «Співак у таборі
епікурейців» (усі – 1816), «Прогулянка Невським проспектом» (1818), «Багатий і бідний» (1823).
Наш земляк – автор книг «Байки у віршах» (1814), «Пам’ять про харківського віршописця А. М.
Нахімова», «Зауваження і відчуття, або Подорож, яких мало, чи яких дуже багато, з Харкова до
Санкт-Петербурга» (обидві – 1818), «Байки» (1825).
Його перу також належить стаття «Декілька слів про один з двох дослідів в словесності» (1817).
Вже після смерті вийшла «Казка про Хорька, його доньку Гапку і наймита Якова» (1890).
Перекладав з німецької І. Кастеллі.
Серед друзів та близьких знайомих М. – Г. Квітка-Основ’яненко, І. Срезневський, А. Нахімов, О.
Сомов, Р. Гонорський, О. Паліцин, Д. Хвостов та ін.
***
ОСОРУЖНІ ВАДИ,
з життєвого кредо В. Масловича
Вади осоружні людській природі.
СПОКУСИВ МОЛОДИХ, з оцінки В. Масловичем творчості О. Пушкіна
Пан Пушкін (спочатку творець «Руслана і Людмили», потім «Кавказького полоненого» і
«Бахчисарайського фонтану») спокушаючим талантом своїм сильний зробив переворот в
російській поезії і, проклавши абсолютно новий, гладкий шлях через тернини мови..., утягнув за
собою усіх молодих поборників російського віршування.
ЗАОХОЧУЮ АВТОРІВ НАШОГО КРАЮ, з передмови В. Масловича до першого номеру
«Харківського Демокрита»
За обов`язок особливий вважаю нагадати про те, що цей журнал буде наповнюватися лише
творами нашого краю. Видавець дозволяє собі поміщати й надруковані п`єси, проте лише ті, автори яких належать нашому краю. По-перше, для того, щоб познайомити віддалених читачів
цього журналу (видавець тішить себе сподіваннями, що такі знайдуться) з творами нашими; а по-
друге, аби цілком дотриматися назви «Харківського Демокрита».
КРИЛОВ ПОЖВАВЛЮЄ КОМПАНІЮ, зі спогадів В. Масловича
Хто б ви думали йде тепер мені назустріч? Це І. А. Крилов, разом з якимись двома військовими, які сміються, і не дивно, бо Крилов великий веселун, в розмові приємний і компанію пожвавлює.
Судячи з його байок, ви, мабуть, уявляєте його людиною спритною, легкою і навіть жвавою. Якщо
так, то ви помиляєтеся. Він зросту дещо вище середнього, широкоплечий і товстий. Йому років за
сорок п’ять.
Обличчям чорнявий, дещо статечний, втім, у фізіономії має більше веселого і такого, що
розташовує на власну користь, взагалі щось містить в собі оригінальне і без дальніх церемоній.
Одягнений просто, не зовсім чисто, фрак на ньому здебільшого сірого кольору.
НЕ НА ДОКІР СКАЖУ, зі спогадів В. Масловича
Я запалив люльку, вийшов на вулицю (Бєлгорода – авт.) і сів на лавці, зібрався було лаяти всіх
поштових власників, але, на щастя їх, йшов хор молодиць, який складається з чотирьох жінок, охайно одягнених і досить розгарячілих від сивухи. Троє співали на свій лад, тобто ламали
малоруську пісню:
Та була в мене жінка,
Та була в мене любка!
Та послала вона мене,
Та і в ліс по дрова.
Та дала мені сокиру,
Та дала мені
Последние комментарии
14 часов 23 минут назад
18 часов 38 минут назад
20 часов 56 минут назад
22 часов 46 минут назад
1 день 4 часов назад
1 день 4 часов назад