Фальц-Фейн Эдуард [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
ФАЛЬЦ-ФЕЙН Едуард Олександрович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Меценат, журналіст, спортсмен, громадський діяч. Фундатор Олімпійського комітету
Ліхтенштейна (1934).
З поміщицької родини. Дядько Фальц-Фейн Ф., – засновник заповідника «Асканія-Нова».
Народився 14 вересня 1912 р. в маєтку Гаврилівці Херсонської губернії Російської імперії (нині –
Каланчацький район Херсонської області України).
Закінчив агрономічний факультет Сорбоннського університету (1934).
Працював спеціальним кореспондентом французької спортивної газети «LÀuto» (1934-1939).
Кавалер українського «Знака Президента», російських орденів Дружби народів і преподобного
Сергія Радонезького.
Активний учасник міжнародного Олімпійського руху.
Чемпіон Франції з велосипедного спорту.
Засновник міжнародного фонду «Асканія-Нова – Фальц-Фейн» (1992). Свою віллу в м. Вадук
(Ліхтенштейн) Ф.-Ф. назвав «Асканія-Нова»
Лауреат міжнародної премії «Кришталевий глобус».
Під час революції батьки емігрували до французького м. Ніцца (1917).
Ф.-Ф. – громадянин Ліхтенштейну (1936).
Багато років впродовж наш земляк займається поверненням на батьківщину мистецьких
цінностей. Найперші його пожертвування були для України, чому передували дві його перемови в
Українському фонді культури. Це бібліотека Дягілєва і Лифаря, придбана меценатом на аукціоні
«Sotheby’s» (перебуває у фондах Академії наук України); парадний портрет князя Потьомкіна
кисті Левицького, знайдений в антикварному магазині в Нью-Йорку (експонується у
Воронцовському палаці в Алупці); перський килим ручної роботи, подарований іранським шахом
імператорові Миколі II в 1913 році з нагоди 300-річчя династії Романових (експонується в
Лівадійському палаці).
Державному архіву Херсонської області передані матеріали родинного архіву Фальц-Фейнів (14
книг і понад 6 тисяч документів), які охоплюють період з 1829 року до початку ХХІ ст. Низка
матеріалів і культурних цінностей перейшла заповіднику «Асканія-Нова» (2005).
Власним коштом Ф.-Ф. будує на Херсонщині церкви, реставрує і реконструює старі будівлі,
оновлює експозицію музею, поповнюючи її цінними експонатами.
Він допоміг повернути в Україну і Росію прах Шаляпіна, картини Айвазовського, Коровіна,
Рєпіна, Ларіонова, Бенуа, фінансує пошуки Бурштинової кімнати й архівів Достоєвського.
До того ж, він передав до низки російських музеїв і бібліотек понад 100 предметів живопису й
графіки, безліч історичних документів, рідкісних видань. Так, придбавши архів Георга Штайна, Ф.-Ф. передав його у дарунок м. Калінінград (РФ).
Багато меценат зробив для повернення в Росію «Архіву Соколова» (слідча справа про вбивство
імператора Миколи II і його родини).
Впродовж життя барон неодноразово намагався приїхати на батьківщину, проте «класова
ненависть» не дозволяла комуністам видати візу білоемігрантові.
Про нашого земляка Ю. Семенов зняв телефільм «Аукціон» (??), а студія «Панорама» –
документальний фільм «Барон Едуард Фальц-Фейн: російські монологи» (1989).
Письменниця Н. Данилевич випустила книгу «Барон Фальц-Фейн. Життя російського
аристократа».
Нагороджений російським орденом Пошани (2002).
Серед друзів та близьких знайомих Ф.-Ф. – Ж. Сіменон, М. Шагал, С. Лифар, Б. Патон, Ф.
Шаляпін-молодший, М. Єпанчин, Г. Штайн, С. Рахманінов, Н. Котіс-Бенет, Н. Данилевич, Е. фон
Фрінкль, С. Павлов, Д. Олдрідж та ін.
***
НЕ ВСІ ДОМА – НЕ У МЕНЕ,
з життєвого кредо
Е. Фальц-Фейна
Мене лають інші емігранти. «Як же так – вбили твою родину, забрали майно, втратив підданство, а ти ще йдеш і допомагаєш їм? У тебе не всі вдома!».
А я говорю, що я правильно вчиняю, відвідуючи батьківщину.
МАЮ НАМІР ПРОДОВЖУВАТИ ПОШУК СКАРБІВ КУЛЬТУРИ, з заяви Е. Фальц-Фейна
для преси
Публікація повісті Ю. Семенова про пошуки Бурштинової кімнати, російських картин, ікон, книг, архівів, скульптур піднімає важливе питання збереження нашої великої культурної спадщини.
Хочу …повідомити, що я безоплатно відправив у дарунок Академії наук України колекцію
російських книг із всесвітньо відомої бібліотеки Дягілєва, яку мені вдалося врятувати, купивши її
за 100000 доларів на аукціоні в Монте-Карло.
Я й надалі маю намір продовжувати пошук культурних скарбів, сподіваючись, що частина з них
буде виставлена в музеї заповідника «Асканія-Нова».
З повагою, Едуард Фальц-Фейн,
Ліхтенштейн.
ЙОГО СПРАВИ НАЛЕЖАТЬ ВСЬОМУ СВІТОВІ, з нарису А. Веретьохіна «Жива легенда
серед нас»
Є люди, чиї імена й справи належать усьому світові. Серед цих масштабних особистостей не на
останньому місці – барон із князівства Ліхтенштейн Едуард Олександрович Фальц-Фейн.
Навчившись робити гроші своїм швидким розумом, він не збирався їх накопичувати на рахунках
або пускати в обіг для одержання надприбутків. І досить швидко став помітною фігурою серед
меценатів. Незважаючи на витрати, інтелектуальні зусилля, барон повертає в Україну й Росію
художні, літературні, історичні цінності.
Едуард Олександрович не тішить себе думкою про подяку тих, кого ощасливив поверненням
скарбів. Він у звичному для себе амплуа. Намагається відновити садибу Фрідріха Фальц-Фейна, виділивши для цього круглу суму. Опікується будівництвом церков у рідний Гаврилівці й Асканії-
Новій, намагаючись повернути людям потоптану правду про роль Фальц-Фейнів у колишньому
розквіті цього краю. Всіляко сприяє підвищенню міжнародного авторитету тутешніх наукових
установ.
Наприкінці квітня 1997 року український читач одержав з рук барона роботу Володимира Фальц-
Фейна «Асканія-Нова». Написав її молодший з дядьків Едуарда ще наприкінці двадцятих років
минулого сторіччя. Едуард Олександрович подарував і рукопис Українській академії аграрних
наук.
За підтримки барона й президента УААН Михайла Зубця книгу в подарунковому варіанті
випустило видавництво «Аграрна наука».
УСЕ – ДОЩЕНТУ, з інтерв’ю Е. Фальц-Фейна Л. Гуровій
– Часто буваєте в Берліні?
– Та ніколи! Я буваю дуже часто в Москві, в Україні, в тих місцях, де народився, і де мої предки
творили дива – в Асканії-Новій. Я, звичайно, часто туди їжджу.
Але, на жаль, там усе дощенту, і ледве вони розкручуються.
В АСКАНІЇ-НОВІЙ МЕНЕ ВПЕРШЕ В ЖИТТІ ЗУСТРІЛИ «ПИСКОМ ОБ СТІЛ», з
інтерв’ю Е. Фальц-Фейна С. Шустеру
Як мама мене забрала звідси, я тільки пам’ятаю, що ми були в Петербурзі. Ми потрапили туди
тому, що мій дідусь тоді був директором Пажеського корпусу й запросив нас погостювати. У
нього не було місця, і ми оселилися в готелі «Ведмідь» у Петербурзі, якого більше немає. І саме
тоді ми потрапили в революцію.
Я пам’ятаю, як стріляли на вулиці, як кричали «До стінки!», потім – «тра-та-та-та-та-та-та!».
Вбивали людей. Це все, що я пам’ятаю – маленький хлопчик п’яти років.
Виходить, що враження, які залишилися від Росії, це – розстріли на вулицях. Ви знаєте, там не
судили людей. Просто брали й вбивали.
…Я хотів відвідати «Асканію-Нову» . Проте тоді мене не пускали. КДБ заборонив, щоб я туди
потрапив. Але... .
Одного чудового дня мені подзвонив ранком Павлов (міністр спорту СРСР – авт.) і говорить:
– Я тобі даю мого секретаря, і ти поїдь туди.
Я, звичайно, страшенно хвилювався. Ми полетіли з Москви до Києва, там пересіли й поїхали до
Херсону. Там мене зустрів представник Павлова...
– Не видавай мене, – сказав Павлов. – Я тебе посилаю туди не тому, що цей твій колишній маєток, хоч ти й там народився, а тому що ти цікавишся, чи є в «Асканії-Новій» спортивна команда з
футболу або велосипедисти. Ось чому ти їдеш. І не видавай мене, а то мені здорово влетить.
Ось так і трапилося. Поїхав туди. Страшно хвилювався, і вони мене прийняли «писком об стіл».
Тому що вони не хотіли мене бачити, і раптом наказ зверху: «Приймайте Едуарда
Олександровича, він цікавиться розвитком спорту в «Асканії-Новій».
Отож, прийняли мене «писком об стіл», ніхто навіть не поцілував, як це прийнято. Людину, яка
приїжджає на батьківщину, цілують, вручають квіти, хліб і сіль... Нічого подібного. Ніхто зі мною
не розмовляв. Годинку там побув, і швидше назад... Розплакався...
…Я – єдиний росіянин, котрий потрапив після революції до Ліхтенштейну. Спершу ми приїхали
до Німеччини, потім –до Франції, де я вчився, і де ганяв на велосипеді. А чому одержав
громадянство саме Ліхтенштейну? Адже я і дотепер єдиний. Чому? Дуже цікаво. Мало хто це знає.
Ліхтенштейн належав раніше, до Першої світової війни, до імперії Австрії й Угорщини. І цей
знаменитий імператор Франц Йосип з вусами попросив спадкоємця трону Ліхтенштейну (коли він
ще не був князем, керівником країни, а був вільний, значить... спадкоємець)... Виходить, імператор
попросив його бути послом Австрії й Угорщини в Петербурзі. І той подружився з моїм дідусем, директором Пажеського корпусу.
І принц говорить моєму дідусеві:
– Ви знаєте, буде війна з Німеччиною, і буде тоді революція, тому що вся армія на фронті. Вам
залишатися тут, як директорові Пажеського корпусу.... Забудьте. Відразу розстріляють. Тому, коли
почнеться революція, скоріше звідси вибирайтеся».
Дідусь розсміявся:
– Як же так?
А так і трапилося.
Коли мама мене забрала, як я вам уже сказав, то я мав паспорт. Це такий паспорт для біженців, що
не мають національності. І ми жили на півдні Франції, мама і я, з цим паспортом. Але з ним нікуди
не потрапиш. Ніхто не хоче брати емігранта.
Тато мій помер від розриву серця ще у Берліні, по дорозі до Франції, де тато мав дивовижні вілли.
Він був розумник, тато. Ще в 1905 році був на Блакитному березі і придбав там нерухомість.
Виходить, у нас гроші були, але громадянства не було. І мама раптом згадала: ми ж маємо
великого друга, він став главою Ліхтенштейну, князем Францем I.
– Поїхали туди, постукаємо до замку, може, він нас прийме.
І ми поїхали. І дійсно, він нас чудово зустрів.
Последние комментарии
2 часов 34 минут назад
6 часов 16 минут назад
6 часов 37 минут назад
7 часов 31 минут назад
10 часов 30 минут назад
10 часов 31 минут назад