Дунецкий Станислав [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично

ДУНЕЦЬКИЙ Станіслав

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: польсько-австрійський.

Композитор, диригент. Автор перших слов’янських оперет.

З шляхтянської родини. Батько – адвокат.

Народився 25 січня 1839 р. в м. Лемберзі Австро-Угорської імперії (нині – м. Львів,

адміністративний центр однойменної області України).

Помер 16 (28) грудня 1870 р. у м. Венеції (Італія).

Закінчив Львівську музичну студію, Ліпську консерваторію (1858), стажувався у Відні, Брюсселі, Парижі (1860-1863).

Був капельмейстером Чернівецького, диригентом Львівського, Краківського оперних театрів.

Основний жанр творчості Д. – комічна опера; вони виконувалися в Львові, Варшаві і Відні.

Автор оперет «Корілла» (1859), «Одаліски», «Знада, або Хохлик», «Доктор Рандольфо» (усі –

1866), опер «Пажі королеви Марисеньки» (1864), «Дожинки, або Перші враження» (1865),

«Спокуса» (1866).

Його перу також належать опери «Помста зграєю», «Пані Пріся», незакінчений «Ігор».

Писав музику до спектаклів, пісні на слова Г. Гейне, А. Міцкевича.

Серед друзів та близьких знайомих Д. – Г. Берліоз, Ф.-Ж. Фетіс, Й. Кесслер та ін.

***

НАТХНЕННЯ

, з творчого кредо С. Дунецького

Натхнення переплавляється в твори.

ПРОДОВЖИВ ТРАДИЦІЇ МОНЮШКО, з «Театральної енциклопедії»

Досвід композиторів XVIII-XIX ст. був узагальнений творцем класичної польської опери С.

Монюшко. Опери «Галька» (1848), «Графиня» (1860), «Страшний двір» (1865) – зразок творчого

перетворення польської народної музики.

Традиції Монюшко продовжили І. Добжинський («Монбар», 1863), С. Дунецький («Пажі

королеви Марисеньки», 1864), А. Мюнххеймер («Оттон Стрілець», 1864), Л. Гросман («Дух

воєводи», 1873), В. Желенський («Конрад Валленрод», 1885; «Гоплана», 1896).

ВЛАСНИЙ СТИЛЬ, з оцінки творчості С. Дунецького В. Анчицем

Станіслав Дунецький виробив свій власний стиль, оригінальний настільки, що Дунецького можна

упізнати серед тисячі інших; і хоча львівський композитор вихований на французькому мистецтві, він має те важливе, що так необхідно великим творцям, а ще у нього є в творчості характер чисто

слов’янський.

РОЗБУРХАВ ЄВРОПУ, з кореспонденції С. Гупала «Львів’янин, який випередив Бородіна»

Відомо, що першим створити оперету в Росії спробував Олександр Бородін 1867 року. Але чи

багато хто знає, що у Львові українська оперета існувала з 1859-го?

Звісно, з ідеологічних мотивів твердження, що на території СССР оперета іншого народу існувала

раніше російської, з’явитися не могло. Але саме українська оперета, що народилася у Львові, була

першою у слов’янському світі!

До цього часу в Європі, як відомо, панувала так звана паризька оперета, опісля з’явилася

віденська. До речі, в Санкт-Петербурзі театр «Буфф» біля Олександринського театру, де ставили

іноземні оперети, збудували тільки 1870 року. Тоді оперета, як грізна зброя сатири й гумору, для

високопоставлених осіб була небажаним видом мистецтва. У Російській імперії музичні цензори

оперету пильнували особливо ретельно.

А ось у Львові австрійські чиновники від мистецтва дозволили певну вільність. У цьому місті

порушником театрального спокою став Станіслав Дунецький. Однак ...у Львові ніхто йому не

хотів писати лібрето, щоб не бути причетним до такої «єресі». І тоді Станіслав Дунецький написав

лібрето сам! Так у травні 1859 року у Львові з’явилася оперета «Корілла».

Оперета «Пажі королівни Марисеньки» Станіславу Дунецькому завдасть багато прикрощів з боку

влади. Йому заборонять іменувати королем головну дійову особу твору, тому Ян стане князем, а

гетьман Мазепа взагалі залишиться без прізвища.

Але найвдаліший і найсміливіший буфф Станіслав Дунецький представить глядачам 1866 року.

«Знада, або Хохлик» розбурхає не тільки театральні підмостки, а й дрімаючу совість.

У 1866 році молодого композитора надихнуло «Слово о полку Ігоревім». ...До останнього дня

Станіслав працював над піснею Ярославни.

Йому так і не вдалося вдосконалити улюблене дітище – українську оперету. Не встиг він дописати

й поему. Хвороба виявилася нездоланною. Брат композитора Павло чомусь не опублікував майже

закінченого «Ігоря». Все це призвело до того, що і твір, і самого «батька» так званої слов’янської

школи оперети забули.

До речі, в останні дні життя Станіслава Дунецького з ним працювала пітерська оперна співачка

Барановська,