Григорович Виктор [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2

Григоровича на засіданні

слов’янського благодійного товариства в Одесі 11 травня 1876 року

У степах, де досі діяла по Дніпру російська дружина запорожців, ще до проголошення імені

Новоросії, оголошувалось уже ім’я сербів, закликаних на боротьбу з татарами і турками на

російську землю. Ці Нова-Сербія і Слов’яно-Сербія, предтечі Нової-Росії, зробились розсадником

діячів, які ознаменували себе на цивільному і військовому теренах.

ЦІНУВАЛИ ЗА КОРДОНОМ, з нарису, опублікованого «Російською старовиною» в 1899 р.

Жив він у своїй квартирці в Адміралтейській слободі справжнісіньким пустельником-аскетом,

крім двох-трьох стільців, ліжка так грубого столу, нічого не було; усе було завалено книгами і

рукописами.

Григоровича більше за інших знали і цінували за кордоном, особливо богемські вчені, брати-чехи.

ДОКЛАДНО ОПИСАВ МОНАСТИРСЬКІ БІБЛІОТЕКИ, з дисертації К. Колибанової «З

історії розвитку українсько-південнослов’янських туристичних зв’язків»

Одним з перших українських дослідників , який ще в 40-х роках ХІХ ст. відправився в тривалу

подорож Балканами, був відомий славіст, перший голова Одеського слов’янського благодійного

товариства, професор Новоросійського університету Віктор Іванович Григорович. Метою його

поїздки було ознайомлення з пам’ятками візантійського періоду та життям балканських народів.

Свої враження від поїздки він виклав на сторінках книжки «Нариси мандрування Європейською

Туреччиною».

З Одеси дослідник вирушив до Константинополя, потім до Салоник і на Афон. На Святій горі він

побував в багатьох православних монастирях, найбільшими й найстарішім з яких є Зографський,

Руссико, Івєрь та Хиландар. В. І. Григоровича зачарувала проста краса древніх фресок, міцність та

одночасно вишуканість церковних споруд, таємничій світ підземних лабіринтів, в яких ченці

ховалися від переслідувань турок. Учений зробив докладний опис багатьох монастирських

бібліотек, в яких і в наші часи зберігається велика кількість фоліантів.

Потім В. І. Григорович відправився в м. Охрид (Македонія), яке стоїть на березі мальовничого

однойменного озера, далі – в Болгарію, Софію, Філіпполь (нині – Пловдив), побував на Шипці.

В своїх нарисах дослідник докладно описав майже кожну побачену пам’ятку, в кінці книги в

алфавітному порядку додав список географічних назв сіл, селищ, міст і містечок країн, через які

він пройшов, а також топографічну карту Охридського і Преспанського озер.

Він писав, в чому не помилився, що вважає ці матеріали дуже корисними для наступних

дослідників та мандрівників.

ДОСЛІДИВ СЛОВ’ЯНСЬКІ РУКОПИСИ, з розвідки Л. Маршевої «Григорович Віктор

Іванович»

Віктор Іванович Григорович в молодості здійнив наукову подорож афонськими монастирями і

скитами. Важко собі уявити, як йому за чотири місяці вдалося проглянути 2800 грецьких і 445

слов’янських рукописів.

Не скрізь ченці зустрічали дослідника привітно. І щоб викликати прихильність до себе, В. І.

Григорович писав для них листи до Росії, допомагав по господарству, справно відвідував усі

церковні служби.

Пізніше, у пошуках слідів спогадів про святих братів Кирила і Мефодія, учений під час тривалої

подорожі познайомився ще з 470 пам’ятниками слов’янської і грецької писемності.

ЗАЛИШИВ ПО СОБІ ВДЯЧНІ СПОГАДИ, з розвідки А. Кирпичникова «Вчений з великої

літери»

Григорович надрукував дисертацію «Досвід викладу літератури словен у її найголовніших

епохах». Це була, за словами Котляревського, перша спроба «осмислити окремі факти

слов’янської історії і літератури і показати необхідність їх і логічну послідовність». Диспут, незважаючи на енергійну опозицію, закінчився повним торжеством молодого славіста. У 1844 р. Г.

відправився у відрядження слов’янськими землями. Ця подорож була чимось начебто ученого

мучеництва, котре вимагало незвичайної енергії і любові до справи.

…Як професор, Григорович залучав до себе студентів незвичайною на той час простотою

поводження з ними, чисто товариською близькістю до них. У визначені дні вони збиралися в

нього запросто.

У 1849 р. корисна діяльність вченого у Казані була перервана переведенням його до Москви. У

Московському університеті, якому він був певною мірою нав’язаний, Григорович почувався

певною мірою ніяково і майже не читав лекцій. Проте його величезні знання і дорогоцінна