Градовский Григорий [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично

ГРАДОВСЬКИЙ Григорій Костянтинович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Публіцист, фейлетоніст, драматург. Псевдонім – Гамма.

З дворянської родини.

Народився 31 жовтня (12 листопада) 1842 р. в с. Макарисі Олександрійського повіту Херсонської

губернії (нині – Знам’янський район Кіровоградської області України).

Помер 13 (26) квітня 1915 р. в м. Петрограді Російської імперії (нині – м. Санкт-Петербург РФ).

Похований на Волковому цвинтарі.

Закінчив Харківську гімназію №1 (1859), юридичний факультет Київського університету св.

Володимира (1864).

Працював в канцелярії Київського генерал-губернатора (1865-1868), Міністерстві державного

майна в Петербурзі (1869-1873), Міністерстві юстиції (1873-1875), редактором і видавцем газети

«Російський огляд» (1876-1878),

Один з організаторів каси взаємодопомоги літераторів і вчених при Літературному фонді (1891).

Як літератор дебютував рецензією на спектакль в «Харківських губернських відомостях» (1862).

Друкувався в газетах «Киянин», «Громадянин», «Московські відомості», «Київський телеграф»,

«Голос», «Порядок», «Московський телеграф», «Біржові відомості», «Судова газета», «Новини»,

журналах «Світ», «Слово», «Схід», «Промінь», «Історичний вісник».

Перу Г. належать книги «Війна в Малій Азії в 1877 р.» (1878), «М. Д. Скобелєв» (1884), «Дві

драми: «Старий ліберал» і ««В ім’я кохання» (1907), «Підсумки» (1908), «Публіцист-громадянин»

(1916).

Входив в число тих, хто підписав супліку на ім’я Государя про перегляд закону про пресу (1895).

Звертався з листом до К. Побєдоносцева, переконуючи його вплинути на царя, щоб той дарував

Росії свободу преси (1896).

Зазнав неабияких переслідувань з боку влади: був відправлений у відставку за критичні виступи у

пресі (1875). Вихід очолюваної ним газети «Російський огляд» впродовж двох років, які вона

існувала, тричі призупинявся, а редактор отримав 11 попереджень. Врешті-решт видання «за

шкідливу спрямованість» знову закрили: цього разу – назавжди (1878).

Нашому землякові не дозволили видавати журнал «Відгук» (1882).

В результаті цих негараздів публіцист довго хворів на нервовий розлад (1897-1907).

Серед друзів та близьких знайомих Г. – Л. Толстой, В. Більбасов, Ф. Достоєвський, С. Венгеров, М. Пісковський, М. Лоріс-Меліков, В. Анушкін, Л. Бертенсон, В. Водовозов, Д. Драчевський, В.

Набоков, О. Погодін, В. Сухомлинов, В. Зотов, М. Сімборський, М. Михайловський та ін.

***

СПЕКУЛЯТИВНА ПРЕСА

, з професійного кредо Г. Градовського

Існуючі в Росії умови і система адміністративних стягнень не сприяють незалежній, чесній, не

спекулятивній пресі.

З ТОЛСТОГО Я НЕ ЗВОДИВ ОЧЕЙ, з нарису Г. Градовського «Два дні в Ясній Поляні»

Ледве встиг я зняти пальто в передпокої, як на сходах з’явилася видна, швидка в рухах, не молода, але далеко ще не й стара пані Софія Андріївна Толстая. Декількох слів, звуку її голосу було

досить, щоб стихли всі мої світськість і щирість.

– Якщо бажаєте, пройдіть в свою кімнату, а Лев Миколайович чекає вас.

Нашвидку переодягнувшись, я піднявся вгору і увійшов до великої зали, де був Толстой. Я

швидко підійшов. Він встав і, протягуючи руку, сказав, що радий познайомитися; але

побоюється, що мої очікування надмірні.

Моє місце було з протилежного боку, навпроти господаря і біля господині, неначе всі ми були

давно знайомими. Графиня відрекомендувала мене доньці.

Наскільки дозволяло пристойність, я не спускав очей з Льва Миколайовича.

…Багато розпитував про М. М. Стасюлевича, найперше, з приводу жартівливого докору, що Л. М.

все ще «гарцює на коні» в селі. З особливою участю Лев Миколайович цікавився покаранням за

якісь провини «у справах друку».

– Ось ви все життя билися з цензурою, – звернувся до мене Лев Миколайович.

– Далебі, не знаю, – відповідав я, – можливо, тому, що я юрист.

Зацікавився Лев Миколайович і касою взаємодопомоги літераторів і вчених. Мабуть, залишився

задоволений моєю розповіддю.

Кінчився перший день мого перебування в Ясній Поляні. Прощаючись з Софією Андріївною, я

уточнив про місцеві порядки, про неписаний статут.

Лев Миколайович встає о 8 годині ранку і поринає в думи... Як і раніше, він часто їздить верхи.

До сніданку, пополудні, у великому залі знову все ожило. ..Лев Миколайович повернувся з

прогулянки бадьорим, з жвавим кольором обличчя.

ПРЕСІ