Маркевич Игорь [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
МАРКЕВИЧ Ігор Борисович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: французький.
Диригент, піаніст, композитор.
З дворянської родини. Дід, Маркевич М., – історик і етнограф, автор п’ятитомної «Історії
Малоросії», якому Т. Шевченко присвятив вірша «Бандуристе, орле сизий».
Народився 14 (27) липня 1912 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).
Помер 27 березня 1983 г. в м. Антибі (Франція). Похований на місцевому цвинтарі.
Спеціальної освіти не має, навчався в Парижі у відомих на той час композиторів.
Брав участь в італійському Русі Опору (1939-1945), працював викладачем диригування у
Зальцбурзі (1949-1956), керівником паризького (Франція) «Оркестру Замурзо» (з 1957),
монреальського (Канада) симфонічного оркестру, гастролює країнами Європи, Латинської
Америки, Японії.
Лауреат премії Шарля Кро (1958).
Кавалер золотої медалі «Партизан Північної Італії» (1946).
В якості композитора дебютував п’єсою для фортепіано «Весілля» (1924).
Потім настала черга симфонієтти (1928), кантат для сопрано й чоловічого хору з оркестром,
«Concerto grosso» (обидві – 1930), концерту для фортепіано з оркестром (1931), балетів «Ребус»
(1931), «Політ Ікара» (1933), кантати «Псалом» (1934), ораторій «Втрачений рай» (1935), «Гімн
коханню», «Нове століття» (обидві – 1937), концертної обробки «Музичної пожертви» І. Баха
(1938), ораторії «Лоренцо Чудовий» (1941).
Перший виконавець музики балету Стравінського «Орфей», а також «Симфонії псалмів».
М. віддавав перевагу великим формам за участю хорів і солістів, але чудово диригував і
мініатюрами. Його виконання вражало стрункістю втілення композиторського задуму, завдяки
чому складні для виконавців і слухачів добутки ставали простими і ясними.
Всього репертуар нашого земляка нараховував понад 300 музичних добутків різних композиторів
різних стилів і епох.
Друкувався в італійських партизанських газетах, журналі «Музичне життя».
Як письменник дебютував книгою «Зроблено в Італії» (1946).
Потім настала черга енциклопедичного видання всіх симфоній Бетховена, статей «Мистецтво
диригування в наш час», «Диригент, оркестр, партитура» (обидві – 1963), книг «Органний пункт»
(1959), «Сучасне і минуле» (1980). Остання залишилася незавершеною.
Через хворобу батька сім’я М. емігрувала до Швейцарії ( 1913).
Серед друзів та близьких знайомих М. – В. Маяковський, А. Корто, Н. Буланже, С. Лифар, Ф.
Шаляпін, І. Стравінський, С. Прокоф’єв, П. Дюк, С. Дягілєв, К. Леві, Б. Христов, Г. Вишневська, А. Тосканіні, С. Ейзенштейн, В. Фуртвенглер, Б. Вальтер, К. Ростан, Б. Барток, Г. Шерхен, В. Рієті
та ін.
***
НЕ БОЯТИСЯ «НУЛЯ»,
з життєвого кредо І. Маркевича
Не боятися починати з нуля.
УСВІДОМЛЮВАВ СЕБЕ СЕРЕД РУЇН, з книги І. Маркевича «Зроблено в Італії»
Довелося звикати бути цивільним (по завершенні другої світової війни – авт.). ...Мені здавалося, що я нова людина, яка живе в новому світі, котрий сам намагався усвідомити себе серед руїн...
Я був дуже старим композитором далеких часів і зовсім молодим диригентом – у майбутньому.
КОРЕНІ ПАМ’ЯТАЮ, з листа І. Маркевича М. Аносову
Якщо я подав думку дати коли-небудь курс диригування, то це тому, що я був гордий і щасливий
внести щось у країну, яка, незважаючи на довгу відсутність, завжди є для мене чимось
найдорожчим.
МУЗИКА, МОВ КРИШТАЛЬ, з рецензії Е. Франко
Слухач, зштовхнувшись з потужними кульмінаціями, з проникливим ліризмом, з пластичною і
прозорою, як гірський кришталь, музикою, відчуває подив і замилування талантом композитора.
МИСТЕЦТВО, НАУКА Й УПРАВЛІННЯ, з нарису С. Разумової «Маркевич Ігор Борисович»
Його прадід по батьківській лінії, Микола Андрійович М., – відомий український історик і
етнограф, був зв’язаний дружбою з Глинкою й навіть допоміг йому з твором «Руслан і Людмила»
(дописав частину віршів для Балади Фіна); будучи музикантом-аматором, створив один з перших
вокальних добутків на слова Т. Шевченка, виданих за життя поета («Сирота»); відомі також його
політичні зв’язки з декабристами Рилєєвим, Бестужевим, Пестелем і Граббе.
Дід, Андрій Миколайович М., – блискучий віолончеліст, учасник численних концертів, де він
виступав разом з А. Рубінштейном, М. Римським-Корсаковим, О. Глазуновим; один із засновників
Петербурзької консерваторії, член-засновник Російського музичного товариства.
Дід по
Последние комментарии
10 часов 33 минут назад
10 часов 34 минут назад
15 часов 53 минут назад
19 часов 34 минут назад
19 часов 55 минут назад
20 часов 49 минут назад