Булгаков Михаил [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
БУЛГАКОВ Михайло Опанасович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Письменник. Криптонім – М. Б.
З викладацької родини. Батько, Булгаков О., – професор Київської духовної академії.
Народився 3 (15) травня 1891 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).
Помер 10 березня 1940 р. в м. Москві СРСР (нині – столиця РФ). Похований на Новодівочому
цвинтарі.
Навчався в Київських гімназіях №2 (1900-1901) і №1 (1901-1909), закінчив медичний факультет
Київського університету (1909-1916).
Служив хірургом в одному з саратовських, київських, кам’янець-подільських, чернівецьких,
владикавказьких шпиталів, працював земським лікарем, кореспондентом газети «Гудок»,
асистентом режисера МХАТ, секретарем Головполітосвіти при Наркомосвіти.
Друкувався в газетах «Напередодні», «Кавказька газета», «Гудок», «Кавказ», «Робітник»,
«Грозний», журналах «Медичний працівник», «Відродження», «Росія».
Як літератор дебютував фейлетоном «Майбутні перспективи» в газеті «Грозний» (1919).
Потім настала черга наступних доробків: «Начерки земського лікаря» (1919), «Самооборона»
(1920), «Багряний острів» (1924), «Дияволіада» (1925), «Собаче серце», «Фатальні яйця» (усі –
925), «Нотатки юного лікаря» (1925-1926), «Біла гвардія» (1925-1927), «Дні Турбіних», «Трактат
про життя», «Зойчина квартира» (усі – 1926), «Біг» (1926-1928), «Майстер і Маргарита» (1928-
1940), «Життя пана де Мольєра» (1932-1933), «Кабала святенників» (1936), «Нотатки покійника»
(1936-1937), «Останні дні» (1937).
Особисте життя нашого земляка не було простим. Певний час він вживав наркотики (1917-1918).
Перебуваючи за мобілізацією в збройних силах Української Народної Республіки, наражаючись на
неабияку небезпеку, дезертирував. Дружина Т. Лаппа не наважилася виносити дитину, якою
завагітніла, бо Б. на той час безперервно вживав морфій.
Нарешті його твори були десятиліттями були заборонені в СРСР.
Нині київський будинок за адресою Андріївський узвіз, 13, де мешкав письменник, прикрашає
меморіальна дошка. Тут відкрито меморіальний музей його імені.
В столиці України є вулиця М. Булгакова (1981).
Художник, заслужений скіф Донецької області В. Шендель першим зобразив на полотні діючих
осіб роману «Майстер і Маргарита».
Актори Національної опери України поставили балет-фантасмагорію «Майстер і Маргарита»
(2007).
Автор всесвітньо відомого мюзиклу «Христос – Суперзірка» лорд Ендрю Ллойд Уеббер
продовжує роботу над мюзиклом за романом Б. «Майстер і Маргарита».
Серед друзів та близьких знайомих Б. – М. Покровський, В. Катаєв, С. Заяїцький, П. Зайцев, І.
Воскресенський, М. Пяжнін та ін.
***
НЕ ШКОДУВАТИ ЛАСКИ
, з життєвого кредо
М. Булгакова
Ласка – єдиний спосіб, можливий в обходженні з живою істотою.
ГРОШЕЙ НЕ БУДЕ, з повісті М. Булгакова «Дияволіада»
В той час, як всі люди стрибали з однієї служби на іншу, товариш Коротков міцно служив в
Головцентрбазсірникматі (Головна Центральна База Сірникових Матеріалів) на штатній посаді
діловода і прослужив в ній цілих 11 місяців.
Пригрівшись, ніжний, тихий блондин Коротков абсолютно витравив у себе в душі думку, що
існують на світі так звані мінливості долі, і прищепив замість неї упевненість, що він – Коротков –
служитиме на базі до закінчення життя на земній кулі. Проте, на жаль, вийшло зовсім не так...
20 вересня 1921 року касир Сірмату накрився своєю осоружною вухатою шапкою, поклав у
портфель смугасту асигновку і виїхав. Це було об 11годині після півночі.
Повернувся ж касир о 4 1/2 годині після полудня, абсолютно мокрий. Приїхавши, він струсив з
шапки воду, поклав шапку на стіл, а на шапку – портфель і сказав:
– Не напирайте, панове.
Потім пошарив навіщось у столі, вийшов з кімнати і повернувся за чверть години з великою
мертвою куркою із звернутою шиєю. Курку він поклав на портфель, на курку – свою праву руку і
мовив:
– Грошей не буде.
– Завтра? – хором закричали жінки.
– Ні, – касир замотав головою, – і завтра не буде, і післязавтра.
РОЗРУХА – В ГОЛОВАХ, вибрані місця з роману М. Булгакова «Собаче серце»
Терором нічого поробити не можна з твариною, на якому би ступені розвитку вона ні знаходилася.
Це я стверджував, стверджую і буду стверджувати. Вони дарма думають, що терор їм допоможе.
Ні, не допоможе, яким би він ні був: білим, червоним і навіть коричневим! Терор паралізує
нервову систему.
… Їжа – штука хитра. Їсти треба вміти, а уявіть собі – більшість людей їсти зовсім не вміють.
Потрібно не тільки знати, що з’їсти, але й коли і як. І що при цьому говорити. Якщо ви піклуєтеся
про своє травлення, маю добру пораду – не говоріть за обідом про більшовизм і медицину. І –
боже збав – не читайте до обіду радянських газет. Пацієнти, які не читають газет, почуваються
чудово. Ті ж, яких я спеціально змушував читати «правду», – втрачали у вазі.
…З 1903 року я живу в цьому будинку. І ось протягом цього часу аж до березня 1917 року не
траплялося жодного випадку – підкреслюю червоним олівцем, жодного! – щоб з нашого під’їзду
внизу при незамкнених дверях пропала бодай одна пара калош. У березні 17-го року в один
прекрасний день пропали всі калоші.
Чому, коли почалася вся ця історія, усі стали ходити в брудних калошах і валянках мармуровими
сходами? Чому калоші потрібно тепер замикати? І ще приставляти до них солдата, щоб хтось їх не
поцупив?
Чому забрали килим з парадних сходів? Хіба Карл Маркс забороняє тримати на сходах килими?
Хіба де-небудь у Карла Маркса сказано, що 2-й під’їзд калабухівського будинку на Пречистенці
треба забити дошками і ходити через чорний двір? Кому це потрібно?
…Розруха. Це – міраж, дим, фікція. Що таке ця ваша розруха? Баба з ключкою? Відьма, що вибила
все скло, згасила всі лампи? Так її зовсім і не існує. Це ось що: якщо я, замість того, щоб
оперувати щовечора, почну в себе в квартирі співати хором, у мене настане розруха. Якщо я,
входячи у вбиральню, почну, вибачите за вираз, мочитися повз унітаз і те ж саме будуть робити
Зіна і Дарина Петрівна, у вбиральні почнеться розруха. Отже, розруха не в клозетах, а в головах.
ПРОШУ ДОЗВОЛУ ТЕРМІНОВО ЗАЛИШИТИ МЕЖІ КРАЇНИ, з листа М. Булгакова урядові
СРСР від 28 березня 1930 р.
Зробивши аналіз моїх альбомних вирізок, я знайшов у пресі СРСР за десять років моєї
літературної роботи 301 відгук про мене. З них: похвальних – 3, вороже-лайливих – 298. Писали
«про Булгакова, який чим був, тим і залишиться: новобуржуазним поріддям, що бризкає
отруєною… слиною на робітничий клас і його комуністичні ідеали» («Комс. правда», 14/X-1926
р.).
…Я не доводжу з документами в руках, що вся преса СРСР, а з нею разом і всі установи, котрим
доручено контроль за репертуаром, протягом усіх років моєї літературної діяльності одностайно і
з незвичайною люттю доводили, що твори Михайла Булгакова в СРСР не можуть існувати. І я
заявляю, що преса СРСР абсолютно права.
…Я прошу уряд наказати мені терміново залишити межі СРСР у супроводі моєї дружини Любові
Євгенівни Булгакової. Я апелюю до гуманності радянської влади і прошу мене, письменника, який
не може бути корисним у себе, на батьківщині, великодушно відпустити на свободу. Якщо ж і те,
що я написав, непереконливо, і мене приречуть на довічне мовчання в СРСР, я прошу Радянський
Уряд дати мені роботу за спеціальністю і направити мене в театр як штатного режисера.
Я підкреслено прошу про категоричний наказ про направлення, тому що всі мої спроби знайти
роботу в тій єдиній сфері, де я можу бути корисним для СРСР як винятково кваліфікований
фахівець, потерпіли повне фіаско. Моє ім’я зробили настільки одіозним, що пропозиції роботи з
мого боку викликали переляк.
…Я прошу про призначення мене лаборантом-режисером у 1-й Художній Театр – у кращу школу,
очолювану майстрами К. С. Станіславським і В. І. Немировичем-Данченком. Якщо мене не
призначать режисером, я прошуся на штатну посаду статиста. Якщо і статистом не можна – я
прошуся на посаду робітника сцени. Якщо ж і це неможливо, я прошу Радянський Уряд вчинити зі
мною як він знайде за потрібне, але як-небудь нехай вчинить, бо у мене, драматурга, який написав
5 п’єс, відомого в СРСР і за кордоном, у наявності, у даний момент, – убогість, вулиця і загибель.
«Я НЕЗАБАРОМ ПОМРУ», зі спогадів В. Катаєва
Він (Булгаков М. – авт.) сказав:
– Я старий і тяжко хворий.
Цього разу він не жартував. Він був дійсно смертельно хворий і як лікар добре це знав. У нього
було змучене землисте обличчя. У мене стислося серце.
– На жаль, я нічого не можу вам запропонувати, окрім цього, – сказав він і дістав із-за вікна
пляшку холодної води. Ми цокнулися і відпили по ковтку. Він з гідністю ніс свою бідність.
– Я незабаром помру, – сказав він безпристрасно.
Я став говорити те, що завжди говорять в таких випадках, – переконувати, що він недовірливий,
що він помиляється.
– Я навіть можу вам сказати, як це буде, – перервав він мене, не дослухавши. – Я лежатиму в
труні, і, коли мене почнуть виносити, станеться ось що: оскільки сходи вузькі, то мою труну
почнуть повертати і правим кутом вона вдариться об двері Ромашова, який живе поверхом нижче.
Все відбулося саме так, як він передбачив. Ріг його труни вдарився в двері драматурга Бориса
Ромашова...
ЄРУСАЛИМ СПИСУВАВ З КАМ’ЯНЦЯ-ПОДІЛЬСЬКОГО, з книги Т. Лаппи «Лікар
Булгаков»
Я приїхала до Кам’янець-Подільського на початку травня (1916 р. – авт.). Жили у лікарських
квартирах при великій губернській лікарні, де розміщувався шпиталь. У нас була невеличка
кімната. Миша багато оперував, деколи стояв біля операційного столу день і ніч, але все ж таки ми
декілька разів здійснили прогулянки по місту, зупинялись біля його історичних місць, милувалися
пейзажами у вечірній імлі, які відкривалися за баштами фортеці, біля старовинних брам, сходів і
будинків.
Мені думається, що неповторна ця панорама якимось чином відтворилась в описанні Єршалаїма в
«Майстрові і Маргариті».
...Дякуючи телеграмі, мені вдалося взяти квиток на потяг. Михайло зустрів мене зі шпитальним
автомобілем на невеличкій станції, вона називалася Орошани. Їхали об’їзним шляхом, бо
залізничний міст через Прут був зруйнований.
У Чернівцях ми провели все літо. Жили при шпиталі. Хірургічні операції робили безперервно,
хоча у липні наступ призупинився. Важкі бої тривали недалеко від міста, у Карпатах. Михайло
Опанасович, як правило, стояв на ампутаціях, тож мені нерідко доводилося асистувати. Пам’ятаю,
від спеки і напруги мені кілька разів ставало зле просто в операційній...
Там я надивилася різного і на все життя запам’ятала, що таке війна.
НАДАВ НОВОГО ЗВУЧАННЯ РЕАЛІСТИЧНИМ ТРАДИЦІЯМ, з статті К. Заблоцької і Ю.
Шенгофа «Внесок медиків України в художню літературу ХХ століття»
Одним з письменників, які найбільшою мірою втілили у своїй творчості драматичні колізії епохи і
мали найбільший вплив на формування художнього обличчя минулого століття, став Михайло
Опанасович Булгаков. Він надає нового звучання реалістичним традиціям («Записки юного
лікаря»), поглиблює психологізм, поєднуючи його з аналізом суспільної драми («Біла гвардія»),
надає нового дихання гоголівській художній традиції, створює меніппею (тобто багатоплановий,
багатожанровий твір) «Майстер и Маргарита», поєднавши в ньому романтичну, сатиричну,
філософську, релігійну. містичну. сатиричну складові.
Последние комментарии
1 день 7 часов назад
1 день 12 часов назад
1 день 14 часов назад
1 день 16 часов назад
1 день 21 часов назад
1 день 22 часов назад