Планета Новорічних Ялинок [Джанні Родарі] (fb2) читать постранично
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (18) »
Джанні Родарі
ПЛАНЕТА НОВОРІЧНИХ ЯЛИНОК
З італійської переклав Іван Дзюб
Капітане, людина в небі
– Капітане, людина в небі! – 3 якого боку? – З хвоста. – Швидше подайте мені тринокль.
У дужках
Коли я розповідав цю історію вперше, після слова «тринокль» якийсь добродій перепитав мене: – Гей, хлопче, ти ледь почав і вже купу дурниць набалакав. Хіба може бути людина в небі? Адже навіть діти знають, що треба казати «людина в морі». По-друге, хвіст мають лише осли. Важко собі уявити, щоб капітан командував ослом. І нарешті поясни, коли твоя ласка, що означає «тринокль». Може, це горбатий бінокль? – Професоре, – сказав я. Це, напевне, був професор, бо штани у нього були випрасувані, а на шиї він мав краватку. У Римі всі професори так одягаються. – Професоре, бувши вами, я б не квапився критикувати оповідача так безоглядно. – Що означає «з хвоста»? – перебив він мене. – Розмову, яку я оце передав, – провадив я, пустивши його слова повз вуха, – відбувалася на борту космічного корабля, що летів у міжпланетному просторі. Навкруги не було ані морів, ані озер, саме чорне-чорнісіньке небо, що аж очам боляче було дивитися. Навіть не натужуючи розуму, з розмови можна догадатися, що вахтовий у світлі хвостових ліхтарів помітив потерпілого. Як його назвати за таких обставин? Тільки «людина в небі». Розкрию вам ще одну таємницю: отой космічний корабель з причин, про які мова буде пізніше, мав форму коня, – то хіба дивно, що у коня є хвіст? Інші небесні тіла, наприклад комети, теж мають хвости. А тому хвости дістали право громадянства в космосі. Та вернімося до тринокля. Хочете знати, що це таке? Це вдосконалений бінокль з третьою трубкою, що дозволяє бачити все за спиною, «з хвоста», не обертаючись. На мою думку, це дуже корисний винахід. Приміром, на стадіоні, маючи тринокль, ви могли б уважно стежити передніми лінзами за грою і водночас задньою лінзою спостерігати за уболівальниками команди, що програє. Правда, зручно? Професор щось буркнув під ніс, розправив колошу штанів, згадав про якусь нагальну справу і, не дослухавши оповідання, зник у нічній пітьмі. Та хай йому грець! Закриємо дужки і почнемо спочатку.
Капітан колишній Паулюс
Капітан приклав до очей тринокль і втупився в потерпілого, що плив у смузі світла від фар космічного корабля. Незабаром він сказав: – Це не доросла людина, це хлопчик. – Ясна річ, – озвався стерничий. – Дітям завжди кортить сісти біля вікна, отож часом вони й випадають. Капітан усміхнувся: – Цей хлопчик сидить верхи на коні-гойдалці. Та не марнуймо часу, вмикайте магніт. Капітан ще не встиг стулити вуста, як кінь і вершник уже шурхнули до корабля й легенько вдарились об його корпус. Люк відчинився, і потерпілого взяли на борт. Убраному в червону піжаму хлопцеві було років дев'ять-десять, на чоло йому нависав чубчик. І знаєте, що зробив цей хлопчина? Скочив з сідла, схрестив руки, сердито озирнув членів екіпажу, що його оточили, і, навіть не привітавшися, визивно заявив: – Майте на увазі: я не вважаю себе вашим бранцем! В голосі його вчувалася виразна римська вимова. – Бранцем? – перепитав капітан, почухавши підборіддя. – Не розумію. – Якщо ви не розумієте, то що ж казати мені. – Сказати, наприклад, як ти звешся. – Звати мене Марко Мілані. А вас як? Капітан ще раз почухав підборіддя, інші члени екіпажу всміхалися й лукаво перештовхувалися поміж собою. – Ти вцілив у найболючіше моє місце, – мовив капітан. – Ще тиждень тому мене звали Паулюс. Два роки я носив це ймення, та огидне воно мені стало, як брудна сорочка. Тому я це ім'я скинув. Але іншого, собі до смаку, я ще й досі не вибрав. Отож нині мене ніяк не звуть. Може, ти порадиш мені якесь ім'я? Марко глянув на нього з підозрою. – Гм, ви глузуєте. Мабуть, ваше ім'я це військова таємниця. Ну що ж, не виказуйте. Мені до того байдуже. Краще скажіть, хто тут капітан, ви? – До дев'ятої години я, – відказав колишній Паулюс. – Ми командуємо по черзі. – Отже, всі ви капітани. – Серед нас є і полковники, і генерали, і старші сержанти. Звання і ранги нічого в нас не варті. – Де? – На нашій планеті. – То я вгадав: ви не земляни.
Планета Серена
Марко оглянув їх уважніше, але не побачив нічого особливого: ані щупалець, ані рогів, анічогісінько. Дехто мав бороду, дехто вуса, інші були голені. Кожен мав по дві ноги, по дві руки, на руці по п'ять пальців, ніс і вуха були на місці. Всі стояли в піжамах. Марко подумав, що, мабуть, вони саме Налаштувалися спати. – А як зветься ваша планета? – запитав Марко. – Просто Планета та й годі. – Може, це військова таємниця? – Та ні. Як ви називаєте свою планету? Просто Земля. Тільки для інших
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (18) »
Последние комментарии
4 часов 48 минут назад
4 часов 49 минут назад
10 часов 8 минут назад
13 часов 49 минут назад
14 часов 10 минут назад
15 часов 4 минут назад