Федецкий Альфред [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 3

лише в Харкові, а й далеко за його межами користувалися такою широкою популярністю? Це був

не вузький ремісник, що замкнувся в рутині свого ремесла, а справжній артист, справжній

художник, в душі якого горів священний вогонь, який називають натхненням. Тільки цим

натхненням та наполегливим, усидливою до знемоги працею і можна пояснити той величезний

успіх, який за заслугами набув собі Федецький... Він не лише гаряче, беззавітно любив своє

мистецтво, але був справжнім фанатиком цього мистецтва, пристрасно захоплювався ним і віддав

йому все своє життя, всі свої сили

...Так! Харків в особі Федецького втратив найталановитішого, найвидатнішого представника

фотографічного мистецтва, яким він справедливо міг гордитися навіть перед столицями.

Жахливо шкода, жахливо образливо, що це кипуче життя, повне найсильнішої енергії і невтомної

праці, повне всяких надій і планів, так передчасно загинуло!

Незалежно від розміру художнього таланту, покійний Альфред Костянтинович і у приватному

житті, і в особистих своїх стосунках з людьми викликав щирі симпатії і пошану. Всебічно

освічений, дотепний, веселий... він був душею того товариства, в якому обертався, був цікавим і

невтомним співбесідником.

Вчора я проїздив повз будинок, в якому жив і працював Федецький, і на душі у мене стало так

сумно, так боляче. Згадався мимоволі Майковський вірш про те «що душі ж бо в будинку немає!».

Тієї самої душі, яка все життя кипіла виключно полум’яною пристрастю до улюбленого

мистецтва, яка вся без залишку, з якимсь фанатизмом віддавалося цьому мистецтву.

З вітрини дивилися на мене його доробки і мені здалося, що і особи на них стали якимось

сумнішими, якимось похмурішими, ніби і вони відчули, «що душі ж бо в будинку немає!».

Так! Шкода бідного Федецького і це відчуття, я упевнений, розділять всі, хто його, так або інакше,

знав. А хто ж його не знав?!