Фелинский Алоизий [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
ФЕЛІНСЬКИЙ Алоїзій
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: польський.
Поет, драматург, перекладач, теоретик літератури.
З шляхетної родини. Батько – луцький суддя; племінник, Фелінський З.Щ., – священик,
мемуарист.
Народився 21 червня 1771 р. в м. Луцьку Речі Посполитої (нині – адміністративний центр
Волинської області України).
Помер 23 лютого 1820 р. в м. Кременці Кременецького повіту Волинської губернії Російської
імперії (нині – районний центр Тернопільської області України).
Закінчив Володимир-Волинську повітову школу, вивчав західноєвропейську літературу, іноземні
мови в Любліні, Варшаві, Кракові.
Був секретарем Т. Косцюшко (1784), директором Кременецького ліцею (1818-1820).
Член польського Товариства друзів науки (1809).
Як літератор дебютував перекладом поеми Ж. Деліля «Сільський житель, або Французькі
георгіки» (1800).
Потім настала черга розвідок з орфографії і віршописання «Przyczyny uzywanej przeze mnie
pisowni» (1816) та «O wierszowaniu, czyli budowie wiersza polskiego» (опубликована в 1840), а
також «Dyalog i czyli rodzaj rozm όw» і «О listach».
Наш земляк – автор трагедій «Барбара Радзивилівна», «Віргінія», «Радамісті Зенобія»; пісень
«Похвала Косцюшкові», «Пісня добровольців», «Гімн на роковини проголошення Королівства
Польського». Згодом з тексту А. Фелінського і вірша А. Горецького «Гімн до Бога про збереження
свободи» анонімний автор скомпілював слова популярного релігійно-патріотичного гімну «Boze cos Polske».
Перу М. належить книга «Pisma wlasne i przekladania wierszem» (1816).
Зібрання творів «Dziela A. Felinskiego. Wydanie nowe» вийшло вже після смерті письменника
(1840).
З владою митець порозуміння не знаходив. Брав участь у польсько-литовському повстанні (1794); його «Барбару Радзивилівну» заборонив російський уряд.
Серед друзів та близьких знайомих М. – Г. Олізар, Т. Чацький, А. Горецький, Т. Косцюшко, А.
Чарторийський, Є. Роговитин, Ф. Рудзьський, Я. Липоман та ін.
***
ПОВЕРНУТИ БАТЬКІВЩИНУ
, з політичного кредо А. Фелінського
Нашу Батьківщину дай нам повернути, Господе.
МАЛО КОГО ОПЛАКУВАЛИ ТАК ЩИРО, з некрологу Є. Іванівського
Раптова смерть Фелінського до сліз схвилювала волинських громадян, викладачів та учнів. Мало
хто був оплаканий так щиро...
Хоч раніше він за учительською професією не працював, проте випередив багатьох попередників і
наступників, які протягом усього життя були віддані тому покликанню.
ДОКИ НЕ ЗАХОЛОНЕ КРОВ В НАШИХ ЖИЛАХ, з виступу Г. Олізара перед викладачами і
ліцеїстами 21 червня 1820 р.
Ми у цю годину, незважаючи на непримиренність долі, з Тобою, з Тобою говоримо, даємо Тобі з
сумом обіцянку, присягу, перед Богом дану, що доки остання краплина крові не захолоне в наших
жилах, доки рід наш, рід наших друзів не загине, до тих пір Твої діти і їх покоління щиру дружбу
будуть знаходити на землі, до тих пір кожний молодий волинянин не перестане бачити, якою
святою втіхою були тіні Чацького і Твоя!
ОТОЧЕНИЙ ЛЮБОВ’Ю, з нарису І. Савицького «Пишаюся тим, що я волинянин»
Замовчувані сторінки історії містять багато цікавого про відомих польських митців
Андрушівщини, творчість яких свідчить, що вони не стояли обіч розвитку європейської культури.
З нашим краєм пов’язані життя й діяльність Алоїзи Фелінського – відомого польського поета, драматурга і перекладача кінця XVIII – початку XIX століття.
Примхлива доля спонукала його обрати місцем проживання Волосів (нині – село Андрушівського
району Житомирської області). Дослідник творчості Фелінського В. Єршов зазначає, що в 1800
році він одружився й жив у родовому маєтку Осове Луцького повіту, за певну частину якого мусив
сплатити матері та молодшому братові. Проте маєток, де мешкало всього 8 селян, а велику
частину займав ліс, прибутку дати не міг. Поет спробував зайнятися торгівлею лісом, однак це
призвело до розорення осівської спадщини.
З 1805 по 1813 рік поперемінно, а до 1819 року постійно А. Фелінський жив у Волосові, маєтку
дружини – Юзефи з Омецінських. Село приваблювало тим, що містилося неподалік Коростишева і
Житомира – центру Волинської губернії, де проживали друзі поета.
За спогадами польського мемуариста XIX століття Є. Іванівського, нашого земляка, у Волосові
Фелінському ледь вистачало статку на вбоге життя. Незважаючи на це, саме тут він написав
найбільше наукових праць з теорії літератури, художнього перекладу, історії, перекладав твори
західноєвропейської літератури. Найважливіший твір Фелінського, – трагедія «Барбара Радзивіл»
– писалася в Осові, Воютині (де жила мати), а потім у Волосові. Її переклали німецькою і
французькою мовами, з успіхом ставили на сценах західноєвропейських театрів. У нашому краї
творчий доробок митця значно зріс, до самого ж письменника прийшло визнання європейського
рівня.
23 лютого 1820 року у розпалі роботи, оточений любов’ю учнів та повагою колег і земляків, він
передчасно помер від апоплексичного удару.
Г. Олізар і губернатор Волині Б. Гіжицький стали опікунами вдови і дітей, що сприяло
поліпшенню їх матеріального становища. Крім того, Г. Олізар взяв на себе турботи про маєток у
Волосові, підготував і видав двотомне зібрання творів Фелінського. На форзаці другого тому
розміщена репродукція духовного заповіту автора: «Пишаюся тим, що я волинянин. Мені приємно
заявити вголос, що в той час, коли інші письменники займалися науками монархів, я винний у
тому, що займаюся народом, серед якого живу і якому першому присвячую свою працю. А.
Фелінський. Року 1815. Дня 8 квітня – у Волосові».
У Коростишеві, на мальовничій скелі по правому березі річки Тетерів, де любив відпочивати автор
«Барбари Радзивіл», залишився напис його прізвища – Felinski – за розпорядженням Г. Олізара
вибитий на камені.
ПОЛЯКІВ НАЗИВАВ ВІЛЬНИМ НАРОДОМ, з розвідки Я. Тазбіра «Хрестоматія перед судом
нащадків»
У хрестоматію потрапили навіть ті фрагменти «Барбари Радзивілівни» Алоїзія Фелінського, які
колись так обурили великого князя Костянтина.
Нагадаємо, що ще 1821 року влада заборонила ставити цю п’єсу і заборона зберігалася до самого
кінця російського владицтва. Та й важко з цього дивуватися, якщо Фелінський постійно називає
поляків «вільним народом», а Вежбовський з явним задоволенням це передруковує.
Не випадково було й те, що в хрестоматії зайняли багато місця звіти з різних сеймів, на яких
монархові нагадували, що «ми тебе ...вільними голосами королем вибрали». У виголошених там
промовах постійно звучить нагадування про те, які «великі свободи» одержали поляки.
СПЛУТАЙ ПОЛЬЩІ ПЛАНИ, пародія на «Гімн до Бога про збереження свободи» А.
Фелінського і А. Горецького, яку приписують В. Антоновичу
Боже, столь долгие годы терпевший
на земле Польшу на всеобщую беду,
каравший ею Западную Русь и Украину
и доведший нас до крайнего бедствия,
возносим пред Твоим алтарем молитву:
дай ей поскорее последний конец (гибель).
А если Польша захочет снова подняться (двинуться),
чтобы снова хозяйничать в Западной Руси,
то просим Тебя, Господи, спутай ее планы,
чтобы она послеэтой мысли пропала навеки;
будет уже нам возносить об этом молитвы,
дай ей поскорее последний конец.
Последние комментарии
23 часов 17 минут назад
1 день 4 часов назад
1 день 12 часов назад
1 день 14 часов назад
1 день 14 часов назад
3 дней 2 часов назад