Хижачка [Галина Тимофіївна Тарасюк] (fb2) читать постранично
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (27) »
ХижачкаТарасюк Галина
А на Великдень...
– Слухай, ти, якщо ти й далі будеш мовчати, я тебе згною. Ясно? – задихаючись від досади, спитав той, що сидів через стіл навпроти. Майже її ровесник, молодий і гарний, зовсім красень, як артист Домагаров, але дуже недобрий. Як фашист. Він аж зубами скреготів від пасії, готовий убити її, але вона не розуміла, що він від неї хоче.
– Ти чуєш? Давай, розказуй! Не тягни резину. Попереджаю, моє терпіння може лопнути! Так що давай... шуруй! Усе, як було. По порядку. Ну? Як тебе сюди занесло? Якими вітрами? Я слухаю... Давай, давай, виколупай із себе! Ну і чого ти мовчиш? Ти що – глухоніма? Тобі ж гірше буде, дура! – починав скаженіти красень, зриваючись на крик. – Ну, говори! Я слухаю! Як – усе– було?!
– Що – було?—хотіла запитати. Їй шкода було, що красунчик так побивається, аж трясеться весь, але нічим не могла зарадити. Щось давке, як грушка-дичка, застряло поперек горла, не давало говорити. І вона мовчала, зіщулившись у тому мовчанні, як равлик у своїй хатці, маленька, безпомічна перед нежданою бідою, що здоровенним чоботом нависла над нею, готова з хрустом розчавити.
А на Великдень приїхала в село “столична” шалапутна Алла, побачила Ясочку, яка маком одиноким цвіла біля церкви у колі тіток і бабів, що зійшлися паску святити, і – все. І перевернула з ніг на голову все життя Ясочки, котра маком сиділа після школи біля тата з мамою. Так думала мама. Що шалапутна Алла (яку в селі звали, як горілку, “столичною” через те, що першою виїхала до столиці і тепер дуже гордилася тим) наговорила Ясочці, на що настренчила, мама не знала, але на другий день Великодня Ясочка заявила, що їде в Київ шукати роботи, бо, як вона бачить, вони ніколи не назбирають грошей на інститут, а як і назбирають, то це буде через сто років, а вона не збирається посивіти у цій глушині, а тому їде з Аллою сама собі дорогу пробивати. Почувши таке від тихої, смирної Ясочки, мама вжахнулася, взялася за голову, а тоді – в боки, бо чувала, якою “дорогою вибивається в люди” шалапутна Алла, але Ясочка раптом розлилася сльозами, приказуючи, що через тупість мами ( “Тупість! Тупість!” – ридала Ясочка, маючи на увазі мамину любов), вона світа білого не бачить, тоді як її ровесниці давно всі по закордонах і столицях, а вона тут, у цьому болоті, пропадає. Тож мамі не зоставалося нічого іншого, як і собі заголосити, а на третій день по Великодню, рукою махнувши, відпустити свою єдиначку разом із шалапутною Аллою у білий світ, тобто, до Києва.
Не сподіваючись, що мама так легко погодиться, Ясочка злякалася – і омріяних перемін, і Києва, який бачила всього кілька разів, коли їх, сільських школярів, возили на екскурсію. Але від Алли так гарно пахло розкішним столичним життям, так вилискував на сонці її розмальований довжелезний, як у відьми, манікюр... Ясочка глянула на свої обрізані при самих пучках нігті і... І страх перед невідомим білим світом, якого вона не бачила, в селі сидячи, як рукою зняло.
Проводжаючи Ясочку до київського автобуса, який двічі на тиждень заїжджав у їхнє село і вивозив із нього у світи все молоде й здорове, а тепер-от ще й Ясочку, мама раз по раз приповідала:
– Боже ж мій, луче б устроїлась десь ближче: у Теплику чи Війниці... Що ж ти там робити будеш, дочечко, у тому Києві?
На що замість Ясочки відповідала шалапутна Алла:
– Ой, тітко, які ви старорежимні! Наче телевізора не дивитесь! Та в тому Києві, тітко, роботи – завались! Захоче – піде на стройку: там таке строїтільство, як показилися! Людей треба – море! А захоче – домработніцою устроїться, або собак у багатих вигулювати. Теж добрі гроші.
Почувши про собак, мама, як риба у хватці, хапнула ротом повітря, на що шалапутна Алла перелякано замахала руками:
– Та не бійтеся, тітко, це ж, як вона схоче! А не схоче – піде на базарі торгувати, чи ще луче – в барі десь офіціанткою... Чи в “макдональді”. Ой, тітко, там тої роботи, як жуків на вашій бараболі!
Від такого вибору робіт мама вже й не знала, що казати. А уявивши Ясочку в барі офіціанткою, втерла сльози, та шалапутна Алла й далі розраювала бідну:
– Ви, тітко, тіштесь, що ваша Ядя їде в Київ, а не за кордон. Бо то вобще – пиши пропало! Хоч я, например, не знаю, чого це пертися у якусь Італію чи Португалію, коли можна гроші заробити, недалеко від дому відбігши?! І вобще: чого це ви, тітко, як затуркана якась сільська баба? Нічого з вашою Ядьою не случиться в тому Києві, лиш те, що людиною стане. Заробить гроші, а, може, і в інститут поступить, їх там теж, як собак нерізаних. Лиш, конєшно, грошей тра! А може, заміж вийде. От із тих дівчат, з якими я живу, вже добра половина познаходили собі молодиків і повіддавалися. Сільські дівчата просто нарозхват у Києві. От побачите, ще та-ко-го вам зятя привезе – з моб-біл-лою, на м-мерсссед-десі! А тут що? В цьому селі? Одні діди повдовілі та Шківа-уголовнік!
Ясочці було жаль маму,
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (27) »
Последние комментарии
1 день 3 часов назад
1 день 3 часов назад
1 день 3 часов назад
1 день 3 часов назад
1 день 6 часов назад
1 день 6 часов назад