КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно
Всего книг - 715504 томов
Объем библиотеки - 1419 Гб.
Всего авторов - 275286
Пользователей - 125245

Новое на форуме

Новое в блогах

Впечатления

iv4f3dorov про Максимов: Император Владимир (СИ) (Современная проза)

Афтырь мудак, креатив говно.

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
Каркун про Салтыков-Щедрин: Господа Головлевы (Классическая проза)

Прекраснейший текст! Не текст, а горький мёд. Лучшее, из того, что написал Михаил Евграфович. Литературный язык - чистое наслаждение. Жемчужина отечественной словесности. А прочесть эту книгу, нужно уже поживши. Будучи никак не моложе тридцати.
Школьникам эту книгу не "прожить". Не прочувствовать, как красива родная речь в этом романе.

Рейтинг: +4 ( 4 за, 0 против).
Каркун про Кук: Огненная тень (Фэнтези: прочее)

Интереснейшая история в замечательном переводе. Можжевельник. Мрачный северный город, где всегда зябко и сыро. Маррон Шед, жалкий никудышный человек. Тварь дрожащая, что право имеет. Но... ему сочувствуешь и сопереживаешь его рефлексиям. Замечательный текст!

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
Каркун про Кук: Десять поверженных. Первая Летопись Черной Гвардии: Пенталогия (Фэнтези: прочее)

Первые два романа "Чёрной гвардии" - это жемчужины тёмной фэнтези. И лучше Шведова никто историю Каркуна не перевёл. А последующий "Чёрный отряд" - третья книга и т. д., в других переводах - просто ремесловщина без грана таланта. Оригинальный текст автора реально изуродовали поденщики. Сюжет тащит, но читать не очень. Лишь первые две читаются замечательно.

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).

Французький детектив [Жорж Сіменон] (fb2) читать постранично


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

ФРАНЦУЗЬКИЙ ДЕТЕКТИВ Романи, повісті


©  http://kompas.co.ua — україномовна пригодницька література






Переклад з французької

Упорядник кандидат філологічних наук Л. А. Єремєєв

Художнє оформлення В. В. Машкова


П’єр Буало, Тома Нарсежак ПРИМАРИ ПІТЬМИ Роман


З французької переклала Катерина Квітницька-Рижова

Перекладено за виданням: Boileau-Narcejac. Les Visages de l'ombre // Boileau-Narcejac. Les louves… Moscou. Editions «Radouga», 1986. P. 129–250.


I

Незграбними товстими пальцями Ермантьє водив по перфорованому аркушу, і губи в нього ворушилися; від напруги, на чоло набігла зморшка. Знову і знову він починав спочатку, щось бурмотів, сильніше притискав пальці до паперу, зупинявся перепочити. Що це з ним? Довелося витерти пальці об рукав — так його кидало в піт. Знову люто мацає. Скільки ж бо дірок? Чотири… Дві вгорі, дві внизу. Тож яка літера? Сто чортів, яка ж це літера?

Він вибухнув: «Годі з мене, годі, годі! Хай мені дадуть спокій! Я вже не якийсь там школяр!» Він пожбурив посібник. Раптовий спалах гніву зсудомив йому кисті рук. Він щосили хряснув кулаками по круглому столику на одній ніжці, звівся, перекинувши стільця. Позад нього щось упало, почувся брязкіт розбитого на друзки скла. Важко сапаючи, обернувся з перекошеним ротом — він був завеликий, затяжкий в цьому темному просторі, захаращеному ламкими речами, які заважали йому пересуватися. У розпачі він стиха вилаявся. Ніколи йому цього не опанувати! Вже два місяці він працює як каторжний. Здоровенні його лаписька, раніше такі вправні, коли доводилося користуватися найтоншим інструментом, здавалося, втратили всю спритність тепер, тільки-но починали обмацувати загадкові рельєфи посібника. Та й навіщо все це? На біса так із себе знущатися? Щоб урешті спромогтися прочитати «Знедолених» або «Трьох мушкетерів»? Книжки його ніколи не цікавили. Крістіан це знає. То чого ж вона так наполягає?

Він обережно ступив кілька кроків і зачепився боком об якусь меблю. Ні, то був камін. За цілий місяць він так і не навчився орієнтуватися у власній кімнаті. А дехто ще розпатякує про так зване шосте чуття, яке нібито притаманне сліпим! На якусь мить він завмер, спершись долонею на стіну, як знесилена людина, що мусить трохи перепочити, потім рушив далі, ледь переставляючи ноги. Правою ногою наштовхнувся на бильце крісла. Отже, вікно з цього боку… Він стояв перед вікном, і обличчя його, напевно, заливало світло, можливо, сонце, проте жоден промінчик не проникав у темряву, в якій він тепер постійно перебував. А втім, це навіть не темрява. Це небуття. Колись він заплющував очі, прикладав долоню до повік і бачив чорноту — дивовижну чорноту глибокого неба, куди зненацька вривалися сонячні зірниці, де розлягався Чумацький Шлях, спалахували міріади зірок. А він гадав, що це, саме це і є ніч сліпих. Багато б він зараз віддав, щоб віднайти в собі оте мерехтіння примарних світил. Але нема нічого. Ні темряви, ні порожнечі. Анічогісінько. Він раптово потрапив до іншого світу, став зовсім іншою істотою. Але чому його мозок і досі сповнений образів? Чому він так уперто силкувався дивитися за допомогою спогадів? Цієї хвилини за невидимою шибкою він бачив Рону, пагорб Фурв'єр… Він міг би полічити дерева на березі річки — все на диво чітко закарбувалося в його пам'яті. Навіщо? Чи можна обернутися на тварину, приречену винюхувати, сортувати запахи, звуки, коли ти в полоні світу зрячих?

Він машинально протер шибку, що, певно, запітніла від його подиху. Десята година. Внизу, у вітальні, щойно пробив годинник. А машину й досі не завантажили.

— Ви гадаєте, воно триматиметься? — кричала Крістіан.

— Не псуйте собі крові, мадам, — відказував Клеман.

П'ять місяців тому водій не зважився б відповідати таким тоном. Ермантьє відступив од вікна, пошарив у кишенях, Куди він подів свої сигарети? Щойно вони були тут, на круглому столику, коли він боровся з методом Брайля. Він викурив одну сигарету… а потім? Це ж треба, раз у раз доводиться отак згадувати… Все, що не було на віддалі витягненої руки, неначе десь губиться, зникає… І весь час мусиш напружувати пам'ять: я був там… підвівся… отже… Найімовірніше, сигарети на килимі, вони впали, коли він пожбурив посібник… Ермантьє став рачки і почав мацати перед себе. Великий Ермантьє, власник заводів Ермантьє! Він повзав на підлозі в пошуках сигарети, і його знов охоплював шалений гнів. Розгублений, спантеличений, він натикався на ніжки столу й стільців, вивергаючи найбрудніші прокльони, які лише принижували його, але полегкості не давали. Позаду прочинилися двері:

— Що це? Що ви тут робите? Боже милий,