КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно
Всего книг - 713413 томов
Объем библиотеки - 1405 Гб.
Всего авторов - 274749
Пользователей - 125108

Новое на форуме

Новое в блогах

Впечатления

Влад и мир про Семенов: Нежданно-негаданно... (Альтернативная история)

Автор несёт полную чушь. От его рассуждений уши вянут, логики ноль. Ленин был отличным экономистом и умел признавать свои ошибки. Его экономическим творчеством стал НЭП. Китайцы привязали НЭП к новым условиям - уничтожения свободного рынка на основе золота и серебра и существование спекулятивного на основе фантиков МВФ. И поимели все технологии мира в придачу к ввозу промышленности. Сталин частично разрушил Ленинский НЭП, добил его

  подробнее ...

Рейтинг: +3 ( 3 за, 0 против).
Влад и мир про Шенгальц: Черные ножи (Альтернативная история)

Читать не интересно. Стиль написания - тягомотина и небывальщина. Как вы представляете 16 летнего пацана за 180, худого, болезненного, с больным сердцем, недоедающего, работающего по 12 часов в цеху по сборке танков, при этом имеющий силы вставать пораньше и заниматься спортом и тренировкой. Тут и здоровый человек сдохнет. Как всегда автор пишет о чём не имеет представление. Я лично общался с рабочим на заводе Свердлова, производившего

  подробнее ...

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
Влад и мир про Владимиров: Ирландец 2 (Альтернативная история)

Написано хорошо. Но сама тема не моя. Становление мафиози! Не люблю ворьё. Вор на воре сидит и вором погоняет и о ворах книжки сочиняет! Любой вор всегда себя считает жертвой обстоятельств, мол не сам, а жизнь такая! А жизнь кругом такая, потому, что сам ты такой! С арифметикой у автора тоже всё печально, как и у ГГ. Простая задачка. Есть игроки, сдающие определённую сумму для участия в игре и получающие определённое количество фишек. Если в

  подробнее ...

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
DXBCKT про Дамиров: Курсант: Назад в СССР (Детективная фантастика)

Месяца 3-4 назад прочел (а вернее прослушал в аудиоверсии) данную книгу - а руки (прокомментировать ее) все никак не доходили)) Ну а вот на выходных, появилось время - за сим, я наконец-таки сподобился это сделать))

С одной стороны - казалось бы вполне «знакомая и местами изьезженная» тема (чуть не сказал - пластинка)) С другой же, именно нюансы порой позволяют отличить очередной «шаблон», от действительно интересной вещи...

В начале

  подробнее ...

Рейтинг: +2 ( 2 за, 0 против).
DXBCKT про Стариков: Геополитика: Как это делается (Политика и дипломатия)

Вообще-то если честно, то я даже не собирался брать эту книгу... Однако - отсутствие иного выбора и низкая цена (после 3 или 4-го захода в книжный) все таки "сделали свое черное дело" и книга была куплена))

Не собирался же ее брать изначально поскольку (давным давно до этого) после прочтения одной "явно неудавшейся" книги автора, навсегда зарекся это делать... Но потом до меня все-таки дошло что (это все же) не "очередная злободневная" (читай

  подробнее ...

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).

Прокляті роки [Юрій Клен] (fb2) читать постранично


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

www.ukrclassic.com.ua – Електронна бібліотека української літератури


Клен Юрій

Прокляті роки

Поема


Недаром многих лет

Свидетелем Господь меня поставил.

О. Пушкін


Частина І


Якась смутна і невесела осінь

Зійшла, мов помаранча золота,

Над Києвом, і олив'яні оси

Дзижчали і співали з-за моста,

Де вітер заплітав березам коси

І цілував в розтулені уста

(О спогади терпкі і непотрібні

Про ті роки жорстокі і безхлібні!).


Як прикрашали чорні грона дір

Оту струнку червону колонаду,

Той almae matris царствений ампір!

І в пустку Миколаївського саду

Збирались слухати музику зір

Між сивих хмар махорочного чаду

Стрункий убивця, злодій та естет,

І вірш модерний там читав поет.


Високий цар в застібнутім мундирі,

Чиїм ім'ям наречено бульвар

(Що декабристам виніс грізний вирік)

Зслизнув з підніжжя вниз, і бруду шар

Укрив його: вже місяців з чотири

Валявся там і лічив кроки пар.

Відбиту голову котили діти

І в царський тулуб лазили смітити.


Ночами заграва тривожних днів

Лягала злотим відблиском на бані.

Шалений велетень в лісах ревів

І рвав повітря на шматки багряні.

Вже й полюбивсь мені джмелиний спів,

Що в небесах вирощував герані,

Та маму ніжно зводив я в підвал,

Ховаючи від тих вогненних жал.


О златоглавий мій! Не раз голота

Татарська пила твою чисту кров,

Не раз знущалася з твоєї плоті,

Та духу твого варвар не зборов.

Невже ж навік зчорніла позолота

Тепер ніким не пещених церков,

Що викохані мудрістю варяга,

І висушила горло вовча спрага?


Та чи ж не кращими були ті дні

Без дров, і без електрики, й без хліба,

Коли ввижались марева ясні,

Аніж тепер, коли душа в нас ніби

Тріпоче й б'ється на безводнім дні!

Так піймана гачком нехитра риба

На мотузку, протягнутім між жабр,

Танцює те, що зветься danse macabre[1].


Тоді ж поет не звався ще «холуєм»

І за пайок не продавав свій хист,

Як той альфонс, якого ми вшануєм,

Петлю йому скрутивши із намист.

Так ми минуле ідеалізуєм.

Хай світиться воно, як аметист!

Тоді в кларнети ще трубив Тичина,

І кликав Рильський в сині далечини.


Блажен, хто гордо кинув рідний край

І з посохом в руці пішов шукати

На чужині незнаній дальній край,

Куди веде його весна крилата.

Та тричі той блажен, який за чай

І хліб теж не схотів себе продати,

Але, минаючи тропу розлук,

Зостався, щоб зазнати хресних мук...


Пригадую підвал чеки в Полтаві,

Де я колись години три чекав.

Лилось крізь шиби світло золотаве,

І я затерті написи читав

На вапні стін... Ніхто у книгу слави

Тих смертників імена не вписав,

Що звідси тим, які живуть на світі,

Свої останні креслили привіти:


«Чекаю розстрілу. Петро Палій». —

«Сьогодні вмру за тебе, мій народе.

Іван Мазнюк». — «Кінець. Нема надій.

Прокляття шлю катам. Василь Макода». —

«Живіть і не зрікайтесь гордих Мрій,

О ви, кому ще світить сонце вроди.

Михайло В'юн». — «Марусі мій уклін.

Іду на смерть. Манюра Валентин».


Високий мур чекістської в'язниці

Тоді мене на місяць поріднив

З гуртком людей, що в них серця, як птиці,

Летіли до невиданих раїв,

Дарма що смертний холод Їм в зіниці

Уже блакитну вологість улив.

Було нас шістдесят, і наші співи

Цвіли... як у саду куркульськім сливи.


Здавалось, що спадала з душ кора

І сріблилася біла древесина,

Коли, мов грім, лунало «Не пора»

І в такт здригалися в'язничні стіни:

Веселий бог виплескував з відра

Злотавий плин, чистіший від бурштину.

Та завжди вправи ті, мов чорний квіт,

Урочисто вінчав нам «Заповіт».


О, чи ж не всякий з нас усе, що схоче,

Сповиє в найліричніший туман

І в найбридкішому знайде уроче?

Тож на обід нам ставили казан,

В якому плавали волові очі,

І кожне відбивало, як екран,

Веселі вікна камери, й, мов спомин,

Блищав у кожнім сонця літній промінь...


Де, де тепер завзятий Венгереш,

І де розстріляний Іван