Рай [Василь Барка] (fb2) читать постранично
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (161) »
ІСТОРІЯ УКРАЇНИ В РОМАНАХ
Василь
БАРКА
РАЙ
Роман
ХАРКІВ
«ФОЛІО»
2009
Текст друкується за виданням:
Барка В. Рай: Роман. — Джерзі Ситі-Ню Йорк:
Вид-во «Свобода», 1953
Серед видатних українських письменників XX століття слід назвати ім’я поета і
романіста Василя Барки (Очерет Василь Костянтинович) (1908–2003). Уже першими
віршами він заявив про себе як «чужерідне тіло», яке система намагалась виштовхнути (і
виштовхнула-таки!) з «комуністичного раю».
Саме цей «рай» показав В. Барка у своєму першому романі «Рай», що вийшов у 1953
році у Нью-Йорку і зараз є маловідомим українському читачеві. У його основі —
автобіографічні спомини самого автора. Головний герой — професор слов’янської
філології Антон Никандрович Споданейко, внутрішнє життя якого, цінності та думки
близькі письменникові. Розповідаючи всього про дві доби життя пересічних українців (20
і 21 червня 1941-го) в умовах сталінського режиму, В. Барка спростовує міф про нього як
земний рай. Автор показує, як, за формулою Достоєвського, «диявол з Богом борються, а
поле бою – серця людей».
ПРИГОДА ДІДОВІ ПОЛУНИЦІ
Дід Полуниця, городянин з Вокзальної вулиці, 19-го червня 1941 року вертався
додому мимо закритого «Золотого собору». Було соняшно; біля самих сходів, безконечно
широких, смуткував жебрак, один з тих, що раніше юрмилися під церковними стінами.
Соціялізм давно спровадив їх безвісти. Цей останній притулився до цегли: кощавий, наче
всохле деревце. На тілі неподобне лахміття. З-під неймовірно засмаленого лоба,
обведеного сіддю, тихо біліли іскорками слабі очі; біліли, худі й гіркі, серед червонасто
притінених брижечок, по сторонах ніби зв’язаних двома вузликами, що від них декілька
зморшок повилося наниз. Борідка пристелена до горла; певно, зимою жебрак підтакував її
під комір.
— Дай Бог здоров’я!
— Здоров синку! — відказав ветхий.
На долоню йому поклав троячку дід Полуниця:
— Може, й ми на святки вмиватися будемо.
— На святки?.. відкрив би я, сину, правду тобі, а не знаю, чи ти дулом твердий.
— Може, й твердий. Послухаю та красно подякую.
— Як так, то слухай сюди! Сказав Господь: — я дав їм закон, вони ж ні на що,
самодумні, не зважають... аж поки не стануть при безодні, не приторкнуся: все йтиме від
себе. Може, лихо без просвітку навчить їх. Сказав Господь, і що діється тепер, — то
діється безумно, нема в ньому світла віри. Це йтиме, поки людство не поклониться Божій
правді. Бувай здоров, синку!
Дід Полуниця шепнув: — спасибі! — і, зробивши декілька кроків, оглянувся, —
жебрака вже не було на сходах. Вражений дуже, Полуниця поглянув сюди-туди, пішов по
сходах до громадезних дверей, прочинив їх, як міг, і побачив, що повно порохняви, сліду
ж людського ніде нема. Що за знак?! Не стямиться з дива Полуниця: — куди ж дівся
торбешник, провалився крізь землю, чи що... їй-богу, це не просто собі! А скажи де-
небудь, зразу посадять, пришиють і посадять, а сусіди махнуть рукою в дворі: е-е, такий
самий безклепок, як став професор, його побратим, — той теж ману бачить... — мертвяк з
виразкою страшною на горлі, приходить, переказує, що за світом діється. Промовчу про
жебрака, сам собі знатиму; це, може, старець посланий: думай, що до чого!
Коли знов оглянувся дід Полуниця, примітив старця ген за деревами: то посувався
немічний на десять дрібних кроків, то спочивав, обпершись на костур.
— Бач! — докоряє собі Полуниця. — Цей бідак був ондечки за деревами; либонь,
рушив, щоб за троячку чогось на базарі купити, — туди й напрям має. А я вже хто-зна й
що подумав про звичайного чоловіка. Хоч воно, коли брати до серця, то — чиста правда:
кожне слово старцеве! Як глянеш, що тепер робиться...
НЕБЕЗПЕЧНИЙ ДУБ
Менша білява — голубеня в червоно-брунатній одежці, старша — в ясно-зеленій,
пасмочка (такі на стиглих кукурудзяних качанах) спадають на плечі.
— Будеш за коси смикати? — питає старша; тоді менша хмуриться:
— Не буду.
— А будеш піском обсипатися?
— Ні, не буду!
— Бери лопаточку і пам’ятай, що сказала!
Побігла менша до щебетливих синичок у лузі — товариства одноліток, що
заклопоталося на піску: висипає горбки, припліскує
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (161) »
Последние комментарии
20 часов 21 минут назад
22 часов 38 минут назад
1 день 13 часов назад
1 день 13 часов назад
1 день 18 часов назад
1 день 22 часов назад