КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно
Всего книг - 714058 томов
Объем библиотеки - 1409 Гб.
Всего авторов - 274935
Пользователей - 125136

Новое на форуме

Новое в блогах

Впечатления

Влад и мир про Лапышев: Наследник (Альтернативная история)

Стиль написания хороший, но бардак у автора в голове на нечитаемо, когда он начинает сочинять за политику. Трояк ставлю, но читать дальше не буду. С чего Ленину, социалистам, эссерам любить монархию и терпеть черносотенцев,убивавших их и устраивающие погромы? Не надо путать с ворьём сейчас с декорациями государства и парламента, где мошенники на доверии изображают партии. Для ликбеза: Партии были придуманы ещё в древнем Риме для

  подробнее ...

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
Влад и мир про Романов: Игра по своим правилам (Альтернативная история)

Оценку не ставлю. Обе книги я не смог читать более 20 минут каждую. Автор балдеет от официальной манерной речи царской дворни и видимо в этом смысл данных трудов. Да и там ГГ перерождается сам в себя для спасения своего поражения в Русско-Японскую. Согласитесь такой выбор ГГ для приключенческой фантастики уже скучноватый. Где я и где душонка царского дворового. Мне проще хлев у своей скотины вычистить, чем служить доверенным лицом царя

  подробнее ...

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
kiyanyn про серию Вот это я попал!

Переписанная Википедия в области оружия, изредка перемежающаяся рассказами о том, как ГГ в одиночку, а потом вдвоем :) громил немецкие дивизии, попутно дирижируя случайно оказавшимися в кустах симфоническими оркестрами.

Нечитаемо...


Рейтинг: +2 ( 3 за, 1 против).
Влад и мир про Семенов: Нежданно-негаданно... (Альтернативная история)

Автор несёт полную чушь. От его рассуждений уши вянут, логики ноль. Ленин был отличным экономистом и умел признавать свои ошибки. Его экономическим творчеством стал НЭП. Китайцы привязали НЭП к новым условиям - уничтожения свободного рынка на основе золота и серебра и существование спекулятивного на основе фантиков МВФ. И поимели все технологии мира в придачу к ввозу промышленности. Сталин частично разрушил Ленинский НЭП, добил его

  подробнее ...

Рейтинг: +6 ( 6 за, 0 против).
Влад и мир про Шенгальц: Черные ножи (Альтернативная история)

Читать не интересно. Стиль написания - тягомотина и небывальщина. Как вы представляете 16 летнего пацана за 180, худого, болезненного, с больным сердцем, недоедающего, работающего по 12 часов в цеху по сборке танков, при этом имеющий силы вставать пораньше и заниматься спортом и тренировкой. Тут и здоровый человек сдохнет. Как всегда автор пишет о чём не имеет представление. Я лично общался с рабочим на заводе Свердлова, производившего

  подробнее ...

Рейтинг: +3 ( 3 за, 0 против).

Тінь [Євген Жердій] (fb2) читать постранично


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

Євген Жердій Тінь Детективний роман

Пролог

Коли сидиш у камері, найнестерпніше — це нудьга. Усього лиш кілька днів, а я вже ледь не дряпаюсь по стінах. На цьому тлі незворушність й цілковито пофігістський стан Кешки — мого сусіда згори по камері — просто вражає. І, коли чесно, починає дратувати. Кешка в подібній обстановці не вперше, можна сказати, виріс на зоні, і ця камера попереднього утримання для нього, либонь, рідніша, ніж для мене редакція рідної газети. Але все-таки в моїй голові ніяк не вкладається, як можна годинами лежати на дерев’яних нарах, втупившись у стелю, витріщатися на неї без жодного сенсу. Може, він про щось міркує? Ні, не схоже. З такою пикою… А може, медитує? Ну, це для нього занадто тонке поняття. Напевно, він навіть не знає значення цього слова.

— Розслабся, Ігорьок, — який вже раз мовив Кешка. — Не квась мозок й лови кайф. На зоні так не відтягнешся, на зоні потрібно бути завжди насторожі, бо… — тут він захекав, що, як я встиг зрозуміти, мало означати сміх. Навіть не можу собі уявити, якого кольору в нього прокопчені тютюном та коноплею легені. А він молодший за мене — швидше за все Кешці нема ще й двадцяти. — Не довго й півничком стати. Хе-хе.

— Із власного досвіду знаєш? — не витримавши, роздратовано ляпнув я, хоча до цього усі п’ять днів, проведених у камері, намагався стримуватися і не зачіпати його. Не то, щоб я вельми його боявся, просто не люблю з’ясовувати стосунки за допомогою кулаків, всі ці бикування і інші «чоловічі розваги».

— Ах, ти ж, сука! — Кешка почав підводитись з нар, скорчивши при цьому гидку міну. — Ти ще зони не нюхав, а вже мене півнем…

— Спокійно, — я повернувся до нього обличчям, виставивши перед собою долоні. Впершись ліктями в металеві двері, гостро відчув замкнутість нашої камери. Роздратування змішалося із тривогою щодо майбутньої бійки, і шлунок легенько стиснувся. — Я нічого такого не мав на увазі, просто… — ех, як завжди в моменти небезпеки, мій мозок став пасувати, і не захотів вигадувати, що сказати або, точніше, збрехати, щоб викрутитися з цієї ситуації.

— Та за такий базар, я тебе…як сисунця…за яйця, й мамка рідна не впізнає, — Кешка повільно наближався, і вираз його обличчя промовисто свідчив, що він вельми образився. Товсті губи дрібно тремтіли. Мабуть, я ненароком потрапив у ціль, а Кешка, звичайно ж, не пишався даним фактом своєї біографії. — За базар відповідати потрібно, зона тебе навчить… Ти в мене соплі будеш жерти, падла!

Кешка наблизився на відстань свого вихлопу, і я отримав нагоду відчути всю приємність його гнилого подиху. Нерви напружилися, не витримали… і я реготнув. Спочатку неголосно й коротко, але, побачивши здивування й розгубленість на обличчі співкамерника, заіржав так, що почали резонувати стіни. Я реготав, зігнувшись ледь не до підлоги, і не міг зупинитися. Не знаю навіть, від чого саме. Швидше за все, моя нервова система останнім часом трохи зносилася і тепер не зуміла адекватно зреагувати на гостру ситуацію. А геть спантеличений Кешка відступив. Потім нерішуче посміхнувся й, нарешті, мій сміх заразив і його. Глянувши на його кашляючу пику, очманілі очі, я зареготав ще дужче. Даремно він почав сміятися, краще б дав мені у писок, утім, хтозна, чи це мене б зупинило. Через хвилину Кешка заспокоївся, а я все ще продовжував іржати. Його обличчя знову набуло стурбованого виразу; він відступив ще далі й сів на свої нари. Можливо, намагався тепер вирішити, наскільки погано в мене з головою, і які, в зв’язку з цим, будуть наслідки для нього.

Мент загаратав гумовою палицею по гратах, що закривали невелике віконце у дверях. Моя істерика стала помалу вгасати, і я зрозумів, що лежу на бетонній підлозі. Коли через якийсь час я заспокоївся й підвівся з підлоги, розмазуючи соплі по обличчі, мент — здоровий товстий дядько — співчутливо поцікавився:

— Може, тобі дати чого? Цукерочку посмоктати? М’ятної хочеш?

— Ні, дякую, — відмовився я. — Як-небудь сам упораюся.

— Як знаєш. Але припиняй цю херню. Негарно якось.

Я завалився на свої нари й заплющив очі. Мент похитав головою й пішов — за свою кар’єру він бачив і не таке. Невелика істерика в ув’язненого — це, якщо поміркувати, навіть непогано, адже означає, що людина ще не до кінця втрачена для суспільства. Якщо, звичайно, не божевільна…

Коли я вже лежав на твердих нарах, мене поступово став охоплювати розпач. У свої двадцять шість я встиг потрапити до КПЗ, і тепер не мав ні найменших ілюзій щодо подальшої своєї долі. Мене посадять. Посадять надовго до темної вогкої камери, або до темної і паркої, звісно без кондиціонера й інших зручностей. По спині пробігли мурашки, коли я все це собі уявив, до найменших деталей. У кращому випадку опинюсь на волі достроково років, нехай, через десять. На менше я й не розраховував: не відпустять же вони засудженого за подвійне вбивство раніше. Цікаво, чи вийду я на волю взагалі, або це лише мрія? Швидше за все, мені світить доля Кешки,