Навколо Парнасу: Літературні бувальщини [Ігор М Артемчук] (fb2) читать постранично

Гомер Між XII—VII ст. до н. е.

ПИСЬМЕННИК, ЩО НЕ ПИСАВ

Гомер давно вважається найвидатнішим письменником усіх часів, хоча він не написав жодного рядка. Усі свої твори Гомер тримав у пам'яті з тої простої причини, що не вмів ні читати, ні писати.

АНТИГОМЕР

У IV ст. до н. е. із Македонії в Александрію прибув філософ-ритор Зоїл, прозваний «бичем Гомера». Він наважився прочитати цареві Птолемею свої праці, в яких критикував «Іліаду» й «Одіссею» Гомера. Побачивши, що нападають на батька поетів і всієї літератури, що ганьблять людину, творами якої захоплюються всі народи, Птолемей був дуже цим обурений, але нічого Зоїлові не відповів. Та коли оратор затримався в країні, бо залишився без грошей, він звернувся до царя за допомогою. Птолемей йому відповів:

— Гомер, який помер тисячу років тому, віками годує багато тисяч людей,— отже, той, хто вважає себе духовно вищим за Гомера, має прогодувати ще більше людей, ніж Гомер. Іди геть!

Езоп VI ст. до н. е.

ДРУГ І ВОРОГ

Існує кілька легенд про перебування Езопа у філософа Ксанфа. Вражений мудрістю байкаря, Ксанф купив його на торгах. Запросивши якось гостей на бенкет, він наказав Езопові почастувати їх найкращими стравами.

Раб-мудрець купив кілька свинячих язиків і приготував їх.

— Чому ти приготував страви з язиків? — запитав Ксанф.

— А що може бути краще? — відповів той.— Адже язик єднає людей, він є ключем до знань, він вчить, переконує, наставляє.

Здивований Ксанф наказав Езопові приготувати наступного дня страву з найгірших продуктів, і знову Езоп почастував гостей свинячими язиками.

На запитання розгніваного Ксанфа він відповів:

— Але ж язик — найгірша у світі річ! Це причина усіх чвар, судових процесів, джерело воєн і міжусобиць.

СТОРОННІ ЛЮДИ

Філософ Ксанф запросив до себе своїх учнів і послав Езопа, щоб той їх зустрів:

— Гляди лишень, щоб ніхто із сторонніх не прийшов, тільки вчені.

Езоп став біля воріт. Усіх, хто приходив, запитував:

— Чим собака водить?

Ті вважали, що Езоп з них знущається, і поверталися додому.

Тільки один із прибулих відповів на це запитання:

— Хвостом і вухами.

Його Езоп і впустив. Хазяїнові доповів:

— Прийшов один філософ, вчених більше не було.

Ксанф вирішив, що учні його обманули, але наступного ранку вони дорікали своєму вчителеві:

— Якщо ти хотів покепкувати, то не треба було для цього ставити на воротях Езопа.

Хазяїн покликав раба, і той у присутності учнів філософа все йому розповів.

Почули учні таку мову і вирішили, що Езоп мав рацію.

ПЕРЕХІД З ВАНТАЖЕМ

Разом з іншими рабами Езопові було наказано зробити кількаденний перехід.

Езоп звернувся до хазяїна з проханням дати йому легшу корзину, бо він значно поступається силою перед іншими рабами.

— Вибери собі сам! — сказав хазяїн.

Езоп узяв найбільшу корзину з хлібом. Товариші сміялися з нього: він ледве дійшов до місця ночівлі.

Але наступного ранку йому було значно легше нести свою ношу — раби повечеряли й поснідали кількома хлібинами.

До місця призначення Езоп йшов майже з порожньою корзиною.

Абу-ль-Ала аль-Мааррі 973—1057 або 1058

ПЕРЕМОГА ПОЕЗІЇ

Важкі метальні машини невпинно бомбардували місто камінням. Захисники знемагали від голоду й спраги. Нападники готувалися до переможного штурму.

Раптом міська брама відчинилася. Полководець Саліх, що керував облогою, подав знак своїй кінноті підготуватись: очевидно, оточені вирішили здійснити останню й, звичайно ж, безнадійну вилазку.

Та замість воїнів із брами вийшла одна-єдина людина. Промацуючи ціпком дорогу, сліпий чоловік йшов на розмову з полководцем. Жорстокий войовник погодився вислухати незрячого. Несподівано той повів мову пристрасними віршами. Старий не просив помилування. Він читав прекрасні поезії про життя, красу, про місто, що мало загинути... Й Саліх-ібн-Мірдас дав наказ відступити.

То був арабський поет Абу-ль-Ала аль-Мааррі Ахмед Ібн-Абдулла.

Аліг'єрі Данте 1265—1321

ЗОСЕРЕДЖЕНІСТЬ — СЕСТРА ЗАХОПЛЕННЯ

Аліг'ері Данте любив рідкісні книги. Тому часто заходив до лавки аптекаря, який торгував ще й книжками і вважав за честь зберегти для поета що-небудь цікаве.

Та одного разу аптекар скрушно зітхнув: розкупили видання, які могли б зацікавити письменника.

— Гляну щось інше, не хвилюйтесь,— відповів Данте і, стоячи біля прилавка, почав читати.

За вікном вирував святковий натовп, до кімнати линули сміх, музика, спів. Коли Данте перегорнув останню сторінку, був пізній вечір.

— Дякую вам за люб'язність,— сказав поет аптекареві,