КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно
Всего книг - 712681 томов
Объем библиотеки - 1401 Гб.
Всего авторов - 274525
Пользователей - 125067

Последние комментарии

Новое на форуме

Впечатления

Влад и мир про Шенгальц: Черные ножи (Альтернативная история)

Читать не интересно. Стиль написания - тягомотина и небывальщина. Как вы представляете 16 летнего пацана за 180, худого, болезненного, с больным сердцем, недоедающего, работающего по 12 часов в цеху по сборке танков, при этом имеющий силы вставать пораньше и заниматься спортом и тренировкой. Тут и здоровый человек сдохнет. Как всегда автор пишет о чём не имеет представление. Я лично общался с рабочим на заводе Свердлова, производившего

  подробнее ...

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
Влад и мир про Владимиров: Ирландец 2 (Альтернативная история)

Написано хорошо. Но сама тема не моя. Становление мафиози! Не люблю ворьё. Вор на воре сидит и вором погоняет и о ворах книжки сочиняет! Любой вор всегда себя считает жертвой обстоятельств, мол не сам, а жизнь такая! А жизнь кругом такая, потому, что сам ты такой! С арифметикой у автора тоже всё печально, как и у ГГ. Простая задачка. Есть игроки, сдающие определённую сумму для участия в игре и получающие определённое количество фишек. Если в

  подробнее ...

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
DXBCKT про Дамиров: Курсант: Назад в СССР (Детективная фантастика)

Месяца 3-4 назад прочел (а вернее прослушал в аудиоверсии) данную книгу - а руки (прокомментировать ее) все никак не доходили)) Ну а вот на выходных, появилось время - за сим, я наконец-таки сподобился это сделать))

С одной стороны - казалось бы вполне «знакомая и местами изьезженная» тема (чуть не сказал - пластинка)) С другой же, именно нюансы порой позволяют отличить очередной «шаблон», от действительно интересной вещи...

В начале

  подробнее ...

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
DXBCKT про Стариков: Геополитика: Как это делается (Политика и дипломатия)

Вообще-то если честно, то я даже не собирался брать эту книгу... Однако - отсутствие иного выбора и низкая цена (после 3 или 4-го захода в книжный) все таки "сделали свое черное дело" и книга была куплена))

Не собирался же ее брать изначально поскольку (давным давно до этого) после прочтения одной "явно неудавшейся" книги автора, навсегда зарекся это делать... Но потом до меня все-таки дошло что (это все же) не "очередная злободневная" (читай

  подробнее ...

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
DXBCKT про Москаленко: Малой. Книга 3 (Боевая фантастика)

Третья часть делает еще более явный уклон в экзотерику и несмотря на все стсндартные шаблоны Eve-вселенной (базы знаний, нейросети и прочие девайсы) все сводится к очередной "ступени самосознания" и общения "в Астралях")) А уж почти каждодневные "глюки-подключения-беседы" с "проснувшейся планетой" (в виде галлюцинации - в образе симпатичной девчонки) так и вообще...))

В общем герою (лишь формально вникающему в разные железки и нейросети)

  подробнее ...

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).

Заплотний лицар [Джордж Реймонд Річард Мартін] (fb2) читать постранично


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

Джордж Мартін Заплотний лицар. Повість із життя Семицарства

I

Описані в повісті події сталися приблизно за дев’яносто років до початку «Гри престолів».


Могила у грунті, розім’яклому під весняним дощем, копалася легко. Дунк вибрав для неї моріжок на західному схилі невисокого пагорба — старий-бо полюбляв дивитися, як сідає сонце.

— Іще день прожили-перебули, — зітхав, бува, покійний, — а що наступний принесе, того ніхто в світі не відає. Хіба не так, Дунку?

Так і жили собі, не відаючи, доки наступний день не приніс дощ і не вимочив їх до кісток. За ним другий день подарував вологий рвучкий вітер, третій — пронизливий холод, а на четвертий день старий так заслаб, що не подужав і сісти верхи. А тоді хутко змарнів і помер, хоч оце ж тільки днями виспівував на весь голос у дорозі стару пісню про красну дівку з Мартинова, замінивши задля нагоди Мартинів на Ясенбрід.

— В Ясенброді дівка красна, станом тонка, оком ясна, гей та гоп, гей та гоп, — пришелепкувато повторював до себе Дунк, риючи могилу.

Заглибивши яму, як належить, він притяг до неї на руках тіло старого. Маленький худий чоловічок без кольчуги, шолома та паса з мечем важив не більше за мішок з листям. А дебелий, трохи вайлуватий Дунк витягся уже в доброго сажня заввишки, хоча віку мав лише шістнадцять чи сімнадцять років (певніше ніхто не знав), і на широкому міцному кістяку щойно почало наростати м'ясо. Старий часто хвалив його силу — на хвалу був щедрий, бо на інше не мав статків.

Дунк поклав старого на дно могили і мовчки постояв над ним. Вологе повітря обіцяло новий дощ. Хлопець знав, що мусить засипати могилу, поки з неба знову не линула вода, та ніяк не зважувався кинути грязюку на втомлене обличчя старого. «От якби септон проказав над ним якоїсь молитви… але септона немає. В старого є тільки я.» Старий лицар навчив Дунка усього, що знав про бій мечем, щитом і списом, але не вмів навчити красних слів та хитромудрих літер.

— Я б лишив вам меча, та він же струхне у землі, — нарешті мовив Дунк, наче перепрошуючи. — Та й ви, мабуть, з божої ласки скоро матимете нового. Шкода, мосьпане, що ви померли.

Він замовк і не знав, що казати далі, бо не пам’ятав до пуття жодної молитви — старий за життя не надто ревно молився. Та зрештою спромігся на кілька слів.

— Ви були справжнім лицарем. Ніколи не били мене без вини. От хіба що того разу в Дівоставі. Пиріг удовиці з’їв не я, а хлопчик-служка при заїзді. Я ж вам казав, а ви не слухали. Та то пусте. Хай вас боги до себе приберуть, пане.

Він пхнув до ями ногою трохи землі, а тоді почав загрібати її навалом, не дивлячись на тіло на дні. «Він таки прожив довге життя», подумав Дунк. Більше як п’ятдесят років, мало не шістдесят. Чи багато людей доживають до його віку? А старий лицар ще встиг і нову весну побачити.

Коли Дунк годував коней, сонце вже сідало. Коней було три: його власний мерин із запалою спиною, подорожня кобилка старого та Грім — лицарський бойовий огир, на якого сідали тільки задля герцю чи битви. Великий брунатний кінь не мав уже тієї сили й хуткості, як замолоду, але ще басував, виблискував очима, вишкіряв зуби і коштував дорожче за решту Дункових статків. Якби продати Грома, старого Каштана, сідла й вуздечки, то срібла вистачило б аж…

Дунк скривився. Він знав тільки життя заплотного лицаря, що їздить між замками та обійстями, служить тому панові чи цьому князеві, б’ється за них у битвах, їсть з їхнього столу, а як скінчиться війна, то знов рушає світом шукати долі. Траплялися ще й такі нагоди себе показати, як турніри, але рідше, ніж панські чвари. Як зима була голодна, то заплотні лицарі охоче вдавалися до розбою, але Дунків хазяїн ніколи себе тим не ганьбив.

«Аби ж то знайти собі заплотного лицаря, що потребує зброєносця. Ходив би за конями, налощував кольчугу… звична справа», подумав Дунк. «Чи податися до якогось міста? В Ланіспорті чи Король-Березі можна винайнятися до міської варти. Або ж…»

Він звалив речі старого під дубом. Полотняний гаман містив три срібні олені, дев’ятнадцять мідяків та уламок граната. Але, як і в кожного заплотного лицаря, найзначніший його статок складали коні та узброєння. Дункові у спадок дістався кольчужний риштунок, з якого він безліч разів обдирав іржу. Залізний шоломець з широкою носовою стрілкою, зім’ятий на лівій скроні. Пас для меча з потрісканої шкіри, меч-півторак у піхвах зі шкіри та дерева. Кинджал, бритва, гострильний камінь. Поножі, ринграф, ясеновий бойовий спис у вісім стоп завдовжки з грізним сталевим вістрям. Нарешті, дубовий щит з побитою сталевою облямівкою і гербовим знаком пана Арлана, лицаря з Грошодубу: крилатим келихом, срібним на бурому.

Дунк глянув на щита, підхопив із землі паса з мечем, знову глянув на щита. Пас був пошитий на кістлявий стан старого лицаря, а на Дунка замалий — так само, як і кольчуга. Тож він обплів піхви конопляною мотузкою, підперезався нею і витяг з піхов меча.

Це був прямий,