КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно
Всего книг - 714076 томов
Объем библиотеки - 1410 Гб.
Всего авторов - 274969
Пользователей - 125137

Последние комментарии

Новое на форуме

Новое в блогах

Впечатления

Влад и мир про Лапышев: Наследник (Альтернативная история)

Стиль написания хороший, но бардак у автора в голове на нечитаемо, когда он начинает сочинять за политику. Трояк ставлю, но читать дальше не буду. С чего Ленину, социалистам, эссерам любить монархию и терпеть черносотенцев,убивавших их и устраивающие погромы? Не надо путать с ворьём сейчас с декорациями государства и парламента, где мошенники на доверии изображают партии. Для ликбеза: Партии были придуманы ещё в древнем Риме для

  подробнее ...

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
Влад и мир про Романов: Игра по своим правилам (Альтернативная история)

Оценку не ставлю. Обе книги я не смог читать более 20 минут каждую. Автор балдеет от официальной манерной речи царской дворни и видимо в этом смысл данных трудов. Да и там ГГ перерождается сам в себя для спасения своего поражения в Русско-Японскую. Согласитесь такой выбор ГГ для приключенческой фантастики уже скучноватый. Где я и где душонка царского дворового. Мне проще хлев у своей скотины вычистить, чем служить доверенным лицом царя

  подробнее ...

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
kiyanyn про серию Вот это я попал!

Переписанная Википедия в области оружия, изредка перемежающаяся рассказами о том, как ГГ в одиночку, а потом вдвоем :) громил немецкие дивизии, попутно дирижируя случайно оказавшимися в кустах симфоническими оркестрами.

Нечитаемо...


Рейтинг: +2 ( 3 за, 1 против).
Влад и мир про Семенов: Нежданно-негаданно... (Альтернативная история)

Автор несёт полную чушь. От его рассуждений уши вянут, логики ноль. Ленин был отличным экономистом и умел признавать свои ошибки. Его экономическим творчеством стал НЭП. Китайцы привязали НЭП к новым условиям - уничтожения свободного рынка на основе золота и серебра и существование спекулятивного на основе фантиков МВФ. И поимели все технологии мира в придачу к ввозу промышленности. Сталин частично разрушил Ленинский НЭП, добил его

  подробнее ...

Рейтинг: +6 ( 6 за, 0 против).
Влад и мир про Шенгальц: Черные ножи (Альтернативная история)

Читать не интересно. Стиль написания - тягомотина и небывальщина. Как вы представляете 16 летнего пацана за 180, худого, болезненного, с больным сердцем, недоедающего, работающего по 12 часов в цеху по сборке танков, при этом имеющий силы вставать пораньше и заниматься спортом и тренировкой. Тут и здоровый человек сдохнет. Как всегда автор пишет о чём не имеет представление. Я лично общался с рабочим на заводе Свердлова, производившего

  подробнее ...

Рейтинг: +2 ( 3 за, 1 против).

Хрущ [Марина та Сергій Дяченки] (fb2) читать постранично


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

Марина та Сергій Дяченко Хрущ

— Тебе звуть Дмитро Романов. Ти навчався в сорок сьомій музичній школі.

У тонованій мазді сиділа жінка років сорока, худа, наче в’язень, і дивилася прокурорськими очима.

— Так, — сказав Дмитро, мимоволі відступаючи від краю тротуару. — Це було давно, скажу чесно, років двадцять тому… А що?

Він спробував усміхнутися. Жінка пам’ятала його в дитинстві. Він знав, що колишні знайомі дівчатка його впізнають, а от він їх — ні.

Жінка вийшла з машини, але дверцят не зачиняла.

— Ти добре співав в ансамблі, — вона дивилась, ніби оцінюючи.

— А ви, перепрошую, хто? Не впізнаю…

З кишені великої мішкуватої куртки жінка вийняла пістолет. Очі її стали скляними; Дмитро за секунду зрозумів, що жінка божевільна, а він — труп.

— Сідай у машину, — прошелестіла жінка.

Її рот став косою смужкою на прямокутному лиці. Потріскані губи не знали помади; Дмитро не зрушив з місця.

— В машину!

Божевільна баба тицьнула йому пістолетом під ребра. Ствол міг виявитися газовим, травматичним, іграшковим — але якщо такою штукою сильно тицьнути в живіт, рід зброї не матиме значення; Дмитро впав на переднє сидіння мазди. Ззаду виявився мовчазний квадратний чоловік.

— А…

— Заткнись!

Жінка сіла за кермо. Ствол теліпався у внутрішній кишені її розстібнутої куртки.

— Вибачте, — сказав чоловік за спиною. — Немає часу вас умовляти. Важлива кожна секунда.

Машина рвонула з місця.

За хвилину до події він помітив хруща, що повз по тротуару. Над липою з трансформаторним низьким гучанням роїлися хмарою хрущеві побратими, а цей відлітався й повз. Дмитро підняв його (змалку не відчував ворожості до комах), посадовив на палець і дочекався, коли хрущ вилізе на самісінький ніготь.

Потім хрущ почав злітати. Давним-давно, в дитинстві, Дмитрик запускав хрущів саме заради цього видовища.

Хрущ почав розгойдуватися. Щітки вусів завібрували; він молитовно кланявся, випускав і втягував під хітин гострий хвіст, а можливо, яйцеклад. Він впадав у транс, він тремтів, наче міст, яким у ногу йде рота червоноармійців. Амплітуда його коливань дедалі зростала, і, нарешті розгойдавшись, хрущ злетів, описав коло й пішов по спіралі в небо.

У Дмитра в цю мить було відчуття, що він сам злітає. Спостерігаючи за жуком, співпереживаючи передполітному ритму, він неначе приміряв крила. І тільки тоді, як хрущ зник, злившись із летючою юрбою своїх родичів, Дмитро зрозумів, що стоїть на землі.

Був вечір. Із тонованої мазди біля узбіччя визирнула худа жінка:

— Тебе звуть Дмитро Романов. Ти навчався в сорок сьомій музичній школі.

І все сталося.


* * *

— Гроші? Що вам треба, я ж…

— Заткнися, — вона говорила, не розтуляючи рота. — Нам треба, щоб ти співав. І ще дещо.

— Але я не співаю ще зі школи!

— Не панікуйте, — сказав чоловік за спиною. — Ніхто вас не зачепить. Просто робіть, що кажуть.

Машина заглибилася в спальний район. Смеркалося на диво швидко. Дмитро помаленьку простяг руку й намацав у нагрудній кишені мобільний телефон.

— Припини, — сказала жінка, не відриваючи погляду від дороги. — Тимошику, придуши його, якщо сіпнеться.

Забившись у темний двір, вона знову вийняла пістолет, а потім вилучила у Дмитра телефон і перекинула спільникові. Якби на її місці був чоловік, хоч би який небезпечний і сильний, Дмитро спробував би звільнитись. Але його заворожувало лице цієї жінки — лице закінченої шалениці, чия мета незрозуміла, а гальм і обмежень не існує взагалі.

Зайшли до смердючого темного під’їзду. Мовчки піднялися на п’ятий поверх; Дмитро відчував, як лізе з грудей серце. Треба було вириватися раніше, не треба було сідати в машину, треба було…

Відчинилися двері, без стуку, без дзвінка — просто відчинилися. Хлопець років вісімнадцяти відступив у коридор, освітлений жовтуватим світлом із кухні:

— Нарешті…

— Сідаймо, — не вітаючись, пробурмотіла жінка. — Починаймо.

— А його… навчити?

— У процесі.

— А якщо він обірветься?!

— Роби! — вона гаркнула на хлопця, і той відскочив. — Давай… метроном, от що. Посадимо його на метроном, так легше.

Тимошик, що й досі стояв у Дмитра за спиною, штовхнув його до квартири, і Дмитро зайшов. Це була облізла малометражна «трійка» без меблів — чи то бомжатник, чи то перевалочний пункт.

У порожній кімнаті з виламаними балконними дверима зібралися п’ятеро: худа жінка, Тимошик, нервовий хлопець і ще двоє — у напівтемряві Дмитро не роздивився їхніх облич. Тимошик, як і раніше, тримався в Дмитра за спиною. Жінка, не знімаючи куртки, пройшла до центру кімнати й опустилася, схрестивши ноги, на старий витертий килим.

— Сіли всі, — сказала глухувато й уривчасто. — Де метроном?

Хлопець квапливо поставив на підлогу поруч із нею старий метроном, ще з тих, що жили колись у Дмитровій музичній школі. Повозився з ним; почалося цокання.

Тимошик потягнув Дмитра вниз. Той майже впав, сів на