КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно
Всего книг - 714647 томов
Объем библиотеки - 1414 Гб.
Всего авторов - 275117
Пользователей - 125172

Новое на форуме

Новое в блогах

Впечатления

iv4f3dorov про Дорнбург: Змеелов в СССР (Попаданцы)

Очередное антисоветское гавно размазанное тонким слоем по всем страницам. Афтырь ты мудак.

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
iv4f3dorov про Дорнбург: Змеелов в СССР (СИ) (Альтернативная история)

Очередное антисоветское гавно размазанное тонким слоем по всем страницам. Афтырь ты мудак.

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
A.Stern про Штерн: Анархопокалипсис (СИ) (Фэнтези: прочее)

Господи)))
Вы когда воруете чужие книги с АТ: https://author.today/work/234524, вы хотя бы жанр указывайте правильный и прологи не удаляйте.
(Заходите к автору оригинала в профиль, раз понравилось!)

Какое же это фентези, или это эпоха возрождения в постапокалиптическом мире? -)
(Спасибо неизвестному за пиар, советую ознакомиться с автором оригинала по ссылке)

Ещё раз спасибо за бесплатный пиар! Жаль вы не всё произведение публикуете х)

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
чтун про серию Вселенная Вечности

Все четыре книги за пару дней "ушли". Но, строго любителям ЛитАниме (кароч, любителям фанфиков В0) ). Не подкачал, Антон Романович, с "чувством, толком, расстановкой" сделал. Осталось только проду ждать, да...

Рейтинг: +2 ( 2 за, 0 против).
Влад и мир про Лапышев: Наследник (Альтернативная история)

Стиль написания хороший, но бардак у автора в голове на нечитаемо, когда он начинает сочинять за политику. Трояк ставлю, но читать дальше не буду. С чего Ленину, социалистам, эссерам любить монархию и терпеть черносотенцев,убивавших их и устраивающие погромы? Не надо путать с ворьём сейчас с декорациями государства и парламента, где мошенники на доверии изображают партии. Для ликбеза: Партии были придуманы ещё в древнем Риме для

  подробнее ...

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).

Рiки виходять з берегiв [Віталій Михайлович Кулаковський] (fb2) читать постранично


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]



















Віталій Кулаковськиий
Петро Сиченко


повість
Для старшого шкільного віку





Художник Микола Богданець
КИЇВ «ВЕСЕЛКА» 1985



У2

К90





Рецензент та автор післямови
доктор історичних наук
М. Ф. Котляр








(С) Видавництво «Веселка», 1983











Розділ І ВИГНАНЦІ

Їх, Микиту Швачку й Івана Письменного, вигнали з Києва обох разом, звинувативши в образі члена магістрату(1) Данила Щербаня.

Микита Швачка якось зустрів купця Щербаня й запитав:

— Чи не могли б ви, пане Даниле, трохи приборкати своїх наймитів? Вони так знахабніли, що далі нікуди. Не дають проходу ні старому, ні малому: беруть на кпини, ображають, кривдять. На спудеїв(2) Академії з киями кидаються, наклепи зводять… Говорять, нібито вони паркан у вас ламають, до склепу з товарами добираються.

А Іван Письменний додав:

— Та ще собаками бідних хлопців цькують.

Купець на ті слова нічого не сказав, а ввечері, коли Іван повертався з Академії, два Щербаневі наймити вискочили із засідки, збили його з ніг і почали гамселити куди попало. Та нагодився Микита, й обидва посіпаки дістали такого прочухана, що ледве добрели до Щербаневого двору. Наступного дня Микиту й Івана викликали до магістрату й сказали:

— Поскаржився на вас усіма шанований пан лавник Данило Щербань. Заявив, що ви його злодієм обізвали. Лава взяла заяву до уваги, вислухала свідків…

— Яких? — аж скинувся Микита.

— Наймитів пана лавника. Вони до сказаного додали: «Швачка не тільки ображав пана лавника, а й хату спалити нахвалявся».

І як не оправдувались Микита з Іваном, служники магістрату лише руками розвели:

— Так лава рішила.

Не стали слухати Микиту ні хазяїн шевської майстерні, ні цехові братчики, а Івана — ректор Академії; і довелося їм збирати своє начиння й мандрувати туди, звідки кілька років тому прийшли.

Слався тепер перед ними закурений пилом, добре в'їжджений і втоптаний босими ногами шлях на захід. Ішли на Білогородку, а там… на землі, захоплені польською шляхтою. Не хотілося ні Микиті, ні Іванові зустрічатися з гнобителями рідного люду, а доводилося. Та й куди ж інакше підеш, як не туди? Там обидва народилися, там виросли. То був рідний край.

— Може, тобі, Іване, краще на Запорізьку Січ податися? — порушив мовчанку Микита. — Шляхти не знатимеш…

— А мати ж як? — аж зупинився Іван. — Старенькі вони в мене. Недужі. Усе помочі ждуть. Давай провідаємо. Поживемо в Чорногородці якийсь час, Роздивимось. А потім… Ірпінь(3) же нас не зупинить.

— Є в мене знайомий гутник(4), — замість відповіді промовив Микита. — Такий смирний, такий тихий, як ти оце. Савкою Плиханенком звуть. З Малого Половецького, що поблизу Фастова. Теж правди шукав… Пан жінку його знеславив. Кинувся Савка до двору, а його й на поріг не пустили. «До Варшави дійду, — закричав, — а правду знайду!» І знайшов. Наступного дня панові пахолки(5) мало не до смерті канчуками відшмагали. Ледве за місяць на ноги звівся. А жінка збожеволіла тим часом. Плюнув Плиханен- ко на все — і в Чернечий ліс подався. Став гайдамачити разом з Таранцем.

— З Таранцем? — перепитав Іван.

— З Таранцем… А тобі він знайомий, чи що? — поцікавився Швачка.

Іван якийсь час мовчав, певне, збирався з думками, потім заговорив:

— Давно хотів розповісти тобі, Микито, та все не виходило… А тепер якраз пора… Не той я, за кого видавав себе в Академії…

— Як це не той?

— Бач, Микито, дорога