КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно
Всего книг - 713243 томов
Объем библиотеки - 1404 Гб.
Всего авторов - 274674
Пользователей - 125099

Новое на форуме

Новое в блогах

Впечатления

Влад и мир про Семенов: Нежданно-негаданно... (Альтернативная история)

Автор несёт полную чушь. От его рассуждений уши вянут, логики ноль. Ленин был отличным экономистом и умел признавать свои ошибки. Его экономическим творчеством стал НЭП. Китайцы привязали НЭП к новым условиям - уничтожения свободного рынка на основе золота и серебра и существование спекулятивного на основе фантиков МВФ. И поимели все технологии мира в придачу к ввозу промышленности. Сталин частично разрушил Ленинский НЭП, добил его

  подробнее ...

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
Влад и мир про Шенгальц: Черные ножи (Альтернативная история)

Читать не интересно. Стиль написания - тягомотина и небывальщина. Как вы представляете 16 летнего пацана за 180, худого, болезненного, с больным сердцем, недоедающего, работающего по 12 часов в цеху по сборке танков, при этом имеющий силы вставать пораньше и заниматься спортом и тренировкой. Тут и здоровый человек сдохнет. Как всегда автор пишет о чём не имеет представление. Я лично общался с рабочим на заводе Свердлова, производившего

  подробнее ...

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
Влад и мир про Владимиров: Ирландец 2 (Альтернативная история)

Написано хорошо. Но сама тема не моя. Становление мафиози! Не люблю ворьё. Вор на воре сидит и вором погоняет и о ворах книжки сочиняет! Любой вор всегда себя считает жертвой обстоятельств, мол не сам, а жизнь такая! А жизнь кругом такая, потому, что сам ты такой! С арифметикой у автора тоже всё печально, как и у ГГ. Простая задачка. Есть игроки, сдающие определённую сумму для участия в игре и получающие определённое количество фишек. Если в

  подробнее ...

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
DXBCKT про Дамиров: Курсант: Назад в СССР (Детективная фантастика)

Месяца 3-4 назад прочел (а вернее прослушал в аудиоверсии) данную книгу - а руки (прокомментировать ее) все никак не доходили)) Ну а вот на выходных, появилось время - за сим, я наконец-таки сподобился это сделать))

С одной стороны - казалось бы вполне «знакомая и местами изьезженная» тема (чуть не сказал - пластинка)) С другой же, именно нюансы порой позволяют отличить очередной «шаблон», от действительно интересной вещи...

В начале

  подробнее ...

Рейтинг: +2 ( 2 за, 0 против).
DXBCKT про Стариков: Геополитика: Как это делается (Политика и дипломатия)

Вообще-то если честно, то я даже не собирался брать эту книгу... Однако - отсутствие иного выбора и низкая цена (после 3 или 4-го захода в книжный) все таки "сделали свое черное дело" и книга была куплена))

Не собирался же ее брать изначально поскольку (давным давно до этого) после прочтения одной "явно неудавшейся" книги автора, навсегда зарекся это делать... Но потом до меня все-таки дошло что (это все же) не "очередная злободневная" (читай

  подробнее ...

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).

Чудо в чемодані [Віталій Сергійович Забірко] (fb2) читать онлайн


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

Віталій ЗАБІРКО


ЧУДО В ЧЕМОДАНІ




Каштана привів на корабель Владик Лалін буквально за день до відльоту. Він знайшов його в лісі - Каштан йти яв під деревом і, ніби вагаючись, тупцював на всіх своїх шістьох лапах. Коли Владик наблизився, звір раптом упав на землю, втягнув у себе лапи і став схожим на величезний, десь із півметра в діаметрі, необлуплений каштан.

- Які ж ми лякливі, - Владик обережно торкнувся гострих колючок панцира. - Ми всіх так боїмося?

Каштан не ворушився.

- Цікавий ти звір, - мовив Владик. - Я тебе із задоволенням узяв би до нашої колекції, та при мені, на жаль, нема контейнера. Боюся, що, поки я сходжу за ним на корабель, ти мене не дочекаєшся. А втім, - він витяг із кишені кільце-пеленг і почепив його на одну з колючок, - сподіваюся, ти не швидко бігаєш?

Звір знову зіп’явся на лапи.

- Бігаєш? - перепитав він Владиковим голосом, ледь відкривши розріз рота.

Владик усміхнувся і випростався.

- Ну от, між нами уже виникло взаєморозуміння. А може, ти сам підеш зі мною?

- Підеш зі мною, - відказав звір.

- Та ну? - гмукнув Владик і на мить уявив собі, що було б, якби вони насправді помінялися ролями.

- Будь розумником і почекай мене тут, - попросив Владик.

- Тут, - згодився звір.

- Тоді до зустрічі, - Владик на прощання махнув Каштану рукою і швидко попрямував із лісу до корабля.

- До зустрічі, - мовив Каштан і на всіх своїх шістьох лапах задріботів за ним.

Так вони й увійшли на корабель - попереду Владик, а за ним звір, човгаючи лапами по пластиковій підлозі. Із вольєра з пересмішницею назустріч їм вискочила Оленка Лукашова.

- Ой! - сплеснула вона руками. - Кого це ти ще до нас привів?

- Я? Привів? - Владик озирнувся і зробив великі очі: - Оленятко, ти тільки поглянь, що це за чудо таке в чемодані!

- Не мороч голови, - відмахнулася від нього Оленка. - А мітку йому хто почепив?

- Еге ж, - зітхнув Владик, - це, мабуть, мій недогляд. - Він нахилився; і зняв із колючок кільце-пеленг.

- Недогляд, - сумно підтвердив Каштан.

- А, так ви іще й змовились!

- Змовились...

- До речі, Владлене Аркадійовичу, - Оленка взялася в боки, - ви не могли б мені сказати, хто навчає перєг смітницю анекдотам?

Владик невинно закліпав очима і спорудив на обличчі неймовірно здивовану міну.

- Анекдотам? - зацікавився Каштан.

- Саме так! Між іншим, вона розповідає їх вашим голосом.

- Знаєш, Оленятко, - відразу ж заквапився Владик, - у мене кисень, здається, от-от закінчиться... До речі, куди влаштувати це чудо?

Оленка мовчки вказала йому на сусідню вольєру,

- Прошу вас, - гостинно прочинив Владик, проворі дверцята.

І хоча Каштан слухняно підкорився, Владик, щоб трошки подратувати Оленку, легенько копнув його ногою.

- Ти що; хіба ж так можна? - обурилась Оленка.

- Хіба ж так можна? - образився Каштан.

- Та подумай лишень, Оленятко, може, для нього це найкраще, найприємніше дружнє привітання!

- Дружнє привітання... - із ваганням у голосі пробурмотів Каштан із вольєри.


Наступного дня, відразу ж після старту корабля з Раймонди, Оленка вирушила у відсік, де містився звіринець: Треба було перевірити самопочуття звірів після старту, нагодувати їх, вичистити і прибрати у вольєрах. Та й, щиро кажучи, праця із звірами Раймонди, чудовими імітаторами людських голосів, приносила Оленці неабияку втіху.

У перехідному тамбурі вона вдягла кисневу маску, перевірила запас кисню і ввійшла до відсіку. Біля самих дверей її чекав Каштан.

- Здрастуй, - здивувалась Оленка.

- Здрастуй, - привітався Каштан.

- Утік із вольєри, - удавано сердито констатувала Оленка. - Мабуть, їсти хочеш?

- Їсти, - охоче згодився Каштан.

Вони пройшли до оранжереї, і тут усе й почалося. Що тільки не пропонувала Оленка Каштанові, той від усього відмовлявся. Синтетичне м’ясо теж їсти не став.

Оленка занепокоїлась.

- Чого ж ти не їси нічого, га? Ніщо не подобається? І що ж мені тепер з тобою робити? Може, ти сам скажеш, чим тебе годувати?

Каштан винувато переступив з ноги на ногу.

- Не знаєш? От і я не знаю. Ну, гаразд, ходімо тоді спочатку нагодуємо звірів, а потім уже вирішуватимемо що-небудь із тобою.

- Ходімо, - погодився Каштан.

Оленка аж здригнулася.

- Ти що, Каштанчику, умієш розмовляти?

- Розмовляти? - невимовно здивувався Каштан.

- Гаразд, ходімо, коли вже ти пропонуєш, - усміхнулась Оленка і легенько поплескала його по колючому панциру.

Спершу вони навідалися до драконспша, котрий був не в злагоді із фонетикою і перекручував слова у шиплячий спосіб.

- Здрастуй, - сказала йому Оленка. - Як ми себе почуваємо? Нормально?

- Шташтуй, - прошипів драконспш, але далі продовжувати Оленчину тираду не став, бо заходився коло запропонованого йому обіду.

Каштан до вольєри не заходив і тупцяв біля самого входу, заважаючи кібердвірникам, які сновигали туди й сюди. Коли у вольєрі було прибрано, Оленка залишила драконспша наодинці з обідом, і вони рушили далі. Наступним у них був кудкудакаючий квохч, потім співоча зунзура, і нарешті вони зайшли у вольєру до пересмішниці, величезної жабоподібної потвори. Розуму в неї не було ані на йоту, але запам’ятовувала вона буквально все і мала звичку виголошувати почуте наступного дня.

- Здрастуй, - привіталася з нею Оленка. - Чим сьогодні нас порадує шановний Владлен Аркадійович?

- Діло було так, - мовила пересмішниця Владиковим голосом. - Заходить один тип у ресторан і замовляє собі обід. Кіберофіціант іде, значить, до підсобки і приносить йому...

Оленка знала цей старезний анекдот, проте іншого разу, не сьогодні, вона б обов’язково його дослухала, принаймні з поваги до оцього ходячого магнітофона. Але зараз її думки були зайняті іншим - чим усе ж таки годувати Каштана?

Пересмішниця скінчила розповідати анекдот, трохи помовчала, фальшиво помугикала голосом Владика і повела далі:

- А от іще. В одного магараджі був слон...

- До побачення, - сказала Оленка пересмішниці, випустила із вольєри кібердвірників і зачинила двері.

На обхід вольєрів Оленка витратила близько двох годин. Усі звірі почували себе нормально, ніхто не відмовився від їжі, і тепер єдиною проблемою для Оленки лишився Каштан. Але тут вона вже нічого не могла вигадати. Хіба що поговорити з капітаном...

Оленка пройшла через весь звіринець прямо до перехідного відсіку. Каштан невідступно чимчикував за нею. Біля самих дверей Оленка зупинилась.

- Ти що, зі мною хочеш піти, Каштанчику? - спитала вона.

- Ходім, - мовив Каштан, нетерпляче тупцюючи на місці.

- Тобі туди не можна, - лагідно сказала Оленка. - Ти вже повір мені, я тебе із задоволенням узяла б із собою. Але там для тебе погана атмосфера.

- Погана атмосфера? - недовірливо вимовив, Каштан. - Ходім.

Оленка усміхнулася, заперечливо похитала головою і зачинила за собою двері. В останню мить їй здалося,,що у вузьких прорізах очей звіра застигла образа.

Оленка з’єдналась із рубкою корабля прямо з коридора.

- Марку Петровичу, - покликала вона капітана.

- Так, - капітан підвів голову і глянув на екран. - Що там у вас, Лукашова?

- Марку Петровичу, Каштанчик нічого не їсть.

- Хто це такий - Каштанчик? - наморщив лоба капітан.

- Цей той шпичастий чемодан, якого я вчора привів, - підказав із кутка рубки Владик.

- Не їсть - отже, не хоче, - буркнув не повертаючись Микита Шустов.

Він був зайнятий прокладкою курсу корабля, а йому заважали.

- Добре, Лукашова, - сказав капітан. - Ідіть до рубки, що-небудь придумаємо.


Але придумати вони нічого не змогли. Каштан не їв уже цілий тиждень і почував себе чудово, чого, щоправда, не можна було сказати про екіпаж корабля. Владик десь вичитав, що на Землі один павук не їв цілих сімнадцять років, і намагався цим фактом заспокоїти Оленку. Але вона лише недовірливо хитала головою.

- Адже Каштанчик не павук, - відказувала вона. - І ти знаєш, Владику, він іноді так точно вгадує відповіді на питання, що просто острах бере. Шкода буде, якщо ми не довеземо його до Землі...

На це Владик лише загадково мугикнув, і з наступного дня пересмішниця почала пригощати Оленку анекдотами про псевдорозумних...


Розв’язка настала на восьмий день. Не встигла Оленка зайти до відсіку звіринця, як Каштан кинувся до неї і мало не збив із ніг. Оленка ледве встояла і швидко причинила за собою двері тамбура.

- Що з тобою, Каштанчику? - із тривогою запитала вона.

- Погана атмосфера, - прохрипів звір і знову кинувся на двері. - Ходім!

- Та що ти, милесенький, заспокойся, - намагалася умовити його Оленка, однак це не допомагало.

Каштан продовжував твердити своє “ходім!” і стрибати на двері.

І тоді Оленка вирішила, що великого лиха не скоїться, якщо вона випустить Каштана в корабель. Нехай спробує кисню і тоді вже напевне не схоче вистромляти свого допитливого носа із відсіку звіринця, звісно, зовсім не тому, що даний ніс у нього просто відсутній.

На її подив, кисень ніяк не подіяв на Каштана. Він зовсім не збирався метатися по коридорі, стрибати на двері тамбура вже з іншого боку. Десь хвилину він постояв, ніби вагаючись, і раптом його панцир луснув навпіл, як шкаралупа справжнісінького каштана, і впав додолу. Оленка скрикнула. Зі шкаралупи вистрибнув блискучий брунатний шестиніг із величезними білястими очима і весело затупотів по підлозі.

- Атмосфера! - радісно виголосив він. - Погана не атмосфера!

В Оленки підігнулися ноги, і вона схопилася рукою за стінку. Із розламаного панцира стирчали якісь різноколірні трубочки та металеві застібки.

“Мамочко, - розгублено подумала Оленка. - Та що ж це діється?” Неслухняними ногами вона старанно обійшла цю дивну шкаралупу, добралася до переговорного пристрою і з’єдналась із рубкою.

- Марку Петровичу, - покликала вона тремтячим голосом, не зводячи очей із шкаралупи, - Каштан-бо наш... розумний!

- Так... - спроквола сказав зайнятий чимось капітан. - Каштан розумний... Добре... Що? Що за нісенітниці, Лукашова? - капітан прокашлявся. - Вибачайте, Олено Павлівно. Ви, напевне, перевтомилися?

- Вона просто наслухалася балачок пересмішниці про псевдорозумних, - реготнув Владик.

- Лукашова, - повчально мовив капітан, - на Раймонді немає жодних ознак цивілізації. А для своїх розиграшів ви могли б знайти когось молодшого.

- Та ні ж бо! - закричала Оленка. - Ніякий Каштан не раймондець! Він зараз у коридорі, дихає нашим повітрям і... - Оленці перехопило подих, - і тут лежить його скафандр...

- Що?

В рубці знявся такий собі невеличкий щарварок, який можуть зчинити троє чоловіків у просторій кімнаті лише при великому бажанні, і відразу ж усіх як вітром змело з екрана. За мить вони вже вихором влетіли в коридор, мало не зваливши з ніг Каштана, та він устиг вчасно відстрибнути до стінки.

- Та-а-ак... - сказав Владик і, присівши навпочіпки, обережно поторгав якусь металеву трубочку на шкаралупі. - Невже? Оце тобі й чудо в чемодані.

Тієї ж миті ззаду до нього підскочив Каштан і просто-таки майстерно, по-футбольному копнув його задньою лівою лапою.

- Дружнє привітання! - радісно виголосив він Владиковим голосом.




© АНІСІМОВ М. Ю. Пульс безконечності / ЗАБІРКО В. С. Теплий сніг / ФІЛІМОНОВ О. Є. Ілюзіон: Фантастичні повісті та оповідання. - К.: Молодь, 1988. - 304 с. - (Компас).