Зів'яле листя [Іван Якович Франко] (fb2) читать постранично
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (7) »
Iван Якович Франко
"ЗІВ'ЯЛЕ ЛИСТЯ"
(1896)
Перший жмуток (1886-1893)
***
Не знаю, що мене до тебе тягне, Чим вчарувала ти мене, що все, Коли погляну на твоє лице, Чогось мов щастя й волі серце прагне І в груді щось метушиться, немов Давно забута згадка піль зелених, Весни і квітів, - молода любов З обійм виходить гробових, студених. Себе я чую сильним і свобідним, Мов той, що вирвався з тюрми на світ; Таким веселим, щирим і лагідним, Яким я був за давніх, давніх літ. І, попри тебе йдучи, я дрижу, Як перед злою не дрижав судьбою; В твоє лице тривожно так гляджу, - Здаєсь, ось-ось би впав перед тобою. Якби ти слово прорекла мені, Я б був щасливий, наче цар могучий, Та в серці щось порвалось би на дні, З очей би сліз потік полявся рвучий. Не знаємось, ні брат я твій, ні сват, І приязнь мусила б нам надокучить, В житті, мабуть, ніщо нас не сполучить, Роздільно нам прийдеться і вмирать. Припадком лиш не раз тебе видаю, На мене ж, певно, й не зирнула ти; Та прецінь аж у гріб мені - се знаю - Лице твоє прийдеться донести.
***
Не боюсь я ні бога, ні біса, Маю серця гіпотеку чисту; Не боюся я й вовка із ліса, Хоч не маю стрілецького хисту. Не боюсь я царів-держилюдів, Хоч у них є солдати й гармати; Не боюсь я людських пересудів, Що потраплять і душу порвати. Навіть гнів твій, дівчино-зірничко, Не лякав мене ні крихітки: Я люблю те рум'янеє личко І розіскрені очі-красітки. Лиш коли на те личко чудове Ляже хмарою жалісна туга, І болюще дрижання нервове Ті усточка зціплить, як шаруга, І докір десь у горлі пропаде, І в знесиллі опустяться руки, І благає підмоги, поради Прошибаючий погляд розпуки, Отоді моє серце стискає, Мов кліщами, холодна тривога: Біль німий мене більше лякає, Ніж всі громи й злих сил перемога.
***
Раз зійшлися ми случайно, Говорили кілька хвиль - Говорили так звичайно, Мов краяни, що нечайно Здиблються з-за трьохсот миль. Я питав про щось такеє, Що й не варт було питать, Говрив щось про ідеї - Та зовсім не те, не теє, Що хотілося сказать. Звільна, стиха ти, о пані, І розсудно річ вела; Ми розстались, мов незнані, А мені ти на прощанні І руки не подала. Ти кивнула головою, В сінях скрилася як стій; Я ж мов одурілий стою І безсилий за тобою Шлю в погоню погляд свій. Чує серце, що в тій хвилі Весь мій рай був тут - отсе! Два-три слова, щирі, милі І гарячі, були б в силі Задержать його на все. Чує серце, що програна Ставка вже не верне знов… Щось щемить в душі, мов рана: Се блідая, горем п'яна, Безнадійная любов.
***
Твої очі, як те море Супокійне, світляне; Серця мого давнє горе, Мов пилинка, в них тоне. Твої очі, мов криниця Чиста на перловім дні, А надія, мов зірниця, З них проблискує мені.
16.IV 1883
"НЕ НАДІЙСЯ НІЧОГО"
Як ти могла сказати се так рівно, Спокійно, твердо? Як не задрижав Твій голос в горлі, серце в твоїй груді Биттям тривожним не зглушило ті Слова страшні: "Не надійся нічого!" Не надійся нічого! Чи ти знаєш, Що ті слова - найтяжчая провина, Убійство серця, духу і думок Живих і ненароджених? Чи в тебе При тих словах не ворухнулась совість? Не надійся нічого! Земле-мамо! Ти, світе ясний? Темното нічна! Зірки і люди! Чим ви всі тепер? Чим я тепер? О, чом не пил бездушний? Чом не той камінь, не вода, не лід? Тоді б не чув я пекла в своїй груді, І в мізку моїм не вертів би нор Черв'як неситий, кров моя кипуча В гарячці лютій не дзвонила б вічно Тих слів страшних: "Не надійся нічого!" Та ні, не вірю! Злуда, злуда все1 Живущої води в напій мені Ти долила, а жартом лиш сказала, Що се отрута. Бо за що ж би ти Могла вбивать у мене душу й тіло? Ні, ні, не вірю! В хвилю ту, коли Уста твої мене вбивати мали, - Лице твоє бліде, тривожні очі, Вся стать твоя тремтяча, мов мімоза, Все мовило мені: "Не вір! Не вір!" Ти добра, щира! О, не ошукаєш Мойого серця гордості лускою! Я зрозумів тебе! Ти добра, щира! Лиш бурі світу, розчаровань муки Заволокли тебе отим туманом. І в серці своїм знов я чую силу Розсіяти туман той, теплотою Чуття і жаром думки поєднати Теб з життям - і в відповідь тобі Я кличу: "Надійсь і кріпись в борбі!"
***
Я не надіюсь нічого І нічого не бажаю - Що ж, коли жию і мучусь, Не вмираю! Що ж, коли гляджу на тебе І не можу не глядіти, І люблю тебе! Куди ж те Серце діти? Усміх твій, неначе сонце Листя покрівля зелене, А з'їдає штучну краску - Смійся з мене! Я не надіюсь нічого, Але як бажання сперти? Не бажать життя живому, Тільки смерти?
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (7) »
Последние комментарии
14 часов 48 минут назад
15 часов 23 минут назад
16 часов 16 минут назад
16 часов 21 минут назад
16 часов 32 минут назад
16 часов 45 минут назад