Серце Всесвіту [Олесь Павлович Бердник] (fb2) читать постранично
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (67) »
Олесь Бердник Серце Всесвіту
Фантастичні повісті
Радянський письменник Київ — 1962 У2 Б 48ВІД АВТОРА
Друже читачу! В чудовий час ми живемо. Міцна рука Людини владно зриває запони з віковічних тайн землі і неба. Відсуваються у безвість кордони Всесвіту, розкриваються глибини Атома. Могутні космічні кораблі вже крають міжпланетні простори, а неймовірна казкова сила, захована Природою в матерії, починає вірно служити людству. А що ж далі?.. Далі — невпинний, безконечний політ у царство відкриттів, шукань, творчої праці, натхнення і звершення. Все для Людини здійсненне. Немає для неї жодних перепон. Що не зробимо ми — те обов’язково зроблять наступні покоління. Та все ж таки хочеться, як страшенно хочеться поглянути, що виросте з того сім’я, яке ми сіємо сьогодні! Чи не так, друже читачу?! То сідаймо ж в блискавичну ракету Мрії та помчимо а світ дивовижних пригод, неймовірних таємниць. Ми ч тобою пролинемо серед пустелі Космосу, побудемо на далеких планетах, зустрінемося з людьми чужих світів, відкриємо такі дива, перед якими побліднуть вигадки древніх казок. Наша Мрія — це осяйне Завтра, плід нашого натхнення, крилата Праця нашого покоління… Отож сідаймо в казковий корабель Фантастики. Небо засіяне зорями. Красуня Венера в срібному ореолі опускається за обрій. Таємниче підморгує яскравий Юпітер. Блимає криваве око Марса, обіцяє щось незвичайне. Герої вийшли з стін школи, зросли, ідуть широкими дорогами життя, підіймають погляд в безодню неба… Це не вигадані герої. Це ти, друже читачу, твої товариші, наші допитливі, натхненні, мужні ровесники, які, не задумуючись, ідуть назустріч Таємниці. Небезпека? Смерть? Нам і смерть не страшна! Навіть вона покірно служитиме торжеству життя в новому суспільстві — де Людина, її Розум, її Серце і її Майбуття будуть найбільшою цінністю Всесвіту…СЕРЦЕ ВСЕСВІТУ
ЗАГАДКОВИЙ МЕТЕОРИТ
Дівчина повернула обличчя до хлопця, лукаво поглянула з-під примружених вій. — …А ще… що б ви ще зробили заради мене? Він кумедно приклав руки до вузьких грудей, захоплено вигукнув: — Все, що завгодно! Піду на край світу! Полечу на Марс… Аби тільки з вами, Шурочко… Дівчина дзвінко засміялася, підхопилася з піску, скочила в воду Радісно підставила обличчя, груди, всю себе набігаючій морській хвилі. Хлопець опасливо відсунувся назад, оберігаючи модні штани і вузьконосі черевики від бризок. Шура іронічно гукнула: — Еге! Далеко вам до Марса! Занадто шануєте свої штани!.. Хлопець розгубився. Простягнувши руки, подався вперед. — Шурочко! Та я готовий позбутися не тільки штанів, а й… Нова хвиля пустотливо і сильно хлюпнула на нещасливого кавалера, змочивши його з голови до ніг, забивши подих Він закашлявся, одскочив назад. Дівчата, що лежали неподалік, засміялися, Шура вибігла з води, ледве стримуючись, щоб не пирхнути від реготу. — Ну от бачите! Непідходяща я супутниця!.. Хлопець, ставши під грибком, роздягся, ніяково викручував мокру одежу. Шурочка ж вилізла на великий камінь, випросталася, закинувши руки за голову. Всім єством своїм вбираючи сонячні промені, теплий морський вітер, неосяжну манливу далину, — завмерла, ніби богиня древніх міфів. Хлопець щось знову хотів сказати, та чомусь завмер прислухаючись. Замовкло і веселе щебетання сусідніх дівчат. Шурочка теж здивовано підвела обличчя вгору. З-за хмар долинало потужне ревіння. Воно блискавично наростало, перетворювалося в оглушливий грім. Весь пляж схвилювався, зарухався. Потім в небі спалахнула яскрава цятка, стрімко понеслася до землі. За нею волочився довгий димовий шлейф. — Метеорит! — закричали сотні голосів. Небесний гість промчав над пляжем, війнувши гарячим подихом. Жінки злякано закричали. Оглушливо гримлячи, болід врізався в морську гладь за півкілометра од берега. Височенний стовп води і пари піднявся вгору. Шурочка радісно заплескала в долоні. Сяючи захопленим поглядом, підбігла до хлопця. — Чого ж ви стоїте, мов статуя? Така подія! — А що… треба робити? — розгубився хлопець. — Як то що? — сердито гукнула Шура. — Пливти туди… шукати метеорит. Доки вчені приїдуть, може, ми його самі знайдемо! — Я не думав… що це можна! — Ех ви, тютя! А ще на Марс збираєтесь! Ану бігом за шлюпкою. Бачите, там пункт видачі. Підженіть сюди. А я — принесу акваланг. Хлопець хотів щось заперечити, але Шура вистрибом помчала до будинку відпочинку. Нічого не поробиш, доведеться йти. Пляж вирував, на всі лади обговорюючи подію. З-за обрію летіли до місця падіння вертольоти. Коли Шура повернулася на берег з аквалангом в
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (67) »
Последние комментарии
1 день 10 часов назад
1 день 18 часов назад
2 дней 9 часов назад
2 дней 12 часов назад
2 дней 13 часов назад
2 дней 13 часов назад