Нові казки під подушку [Unknown] (fb2) читать постранично
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (12) »
НОВІ КАЗКИ ПІД ПОДУШКУ
Андрій Антонюк Диво перед Різдвом
Хлопчик на ім’я Юрчик мешкав у невеликому містечку, в теплому будиночку з садком, разом зі своїми мамою і татом. Він був дуже добрим і щиро, всією душею вірив у дива. Напевно, тому справжнє диво трапилося саме з ним, а не з якою-небудь іншою дитиною. Відбулося це напередодні Різдва. У містечку прикрасили центральну площу, вбрали велику ялинку і поставили карусель. Про цю мить мріяли всі тутешні дітлахи, адже це був їхній єдиний шанс покататися на такій яскравій і веселій каруселі. Юрчик також з нетерпінням чекав, коли ж вони з батьками вирушать на площу. І ось цей час настав! Мама й тато, закінчивши всі домашні справи, повели сина на прогулянку. Скільки людей було на площі! Звідусіль лунали співи, дитячий сміх і жарти. У ятках продавали різні солодощі, іграшки та сувеніри. В повітрі пахло корицею, імбиром, шоколадом та цитринами. І ялинка радісно поблискувала вогниками. Юрчику здавалося, що вона була більшою за найвищий будинок у містечку. А от і карусель. Малий миттю потягнув татка в бік каси, де продавали квитки. Карусель була круглою, на її платформі стояли білі й чорні конячки із золотими гривами та карети. Але найдивнішими були екзотичні тваринки — зебри і слони. Був навіть довгоногий страус, з якого ніяк не хотіла злазити маленька дівчинка. Вона каталася на каруселі втретє поспіль, і тепер оченята їй затуманили сльози, бо мама намагалася забрати її додому. Юрчик обрав білосніжного коня. Він був майже як справжній. Коли карусель закрутилася, хлоп’яті здалося, що коник ось-ось трусне гривою і поскаче в далеку далеч. Юрчик уявив, як вони мчать лугами й степами, і наздогнати їх може лише вітер… Тато дозволив малому двічі покататися на каруселі. Потім вони подалися шукати маму, яка купувала десь у крамниці духмяний різдвяний чай із прянощами. На прощання Юрчик обернувся і прошепотів конику: — Бувай! Хлопчині навіть здалося, що той підморгнув йому своїм карим оком. — Синку, чому ти такий смутний? — запитала мама, коли вони нарешті зустрілися. — Матусю, мені так не хотілося злазити з каруселі, — зізнався Юрчик. — Не хвилюйся. Вона ж не останній день тут! — намагався підбадьорити його тато. — Ходімо краще до чарівника. Кажуть, він уміє виконувати бажання. Тато підвів сина до дядечка у дивакуватому гостроверхому капелюсі. Його зусібіч обступили діти. Коли Юрчику нарешті вдалося дістатися до чарівника і той запитав, чого він хоче, малий відповів: — Я бажаю, щоб мій золотогривий кінь із каруселі ожив і щоб ми з ним змогли посправжньому покататися! — Гарне бажання. Найкраще за сьогодні! — усміхаючись, промовив чарівник. — Хай же воно здійсниться! Після цих слів він змахнув своєю чарівною паличкою. — Дякую, — прошепотів хлопчик. — А я би краще снігу попросив, — уголос міркував тато. — Так, сніг на Різдво — то тепер хіба чарівникові під силу, — погодилася мама. Річ у тому, що в їхньому містечку останніми роками сніг випадав дуже рідко. — А моє бажання він виконає? — запитав Юрчик. — Думаю, зі снігом йому таки буде легше… — знизав плечима тато. Ввечері, лежачи у ліжечку, хлопчик згадував про чарівника і про своє бажання. Мама, поцілувавши сина на добраніч, прошепотіла: — Спи, спи, любий. Завтра найкращий день року! — Мам, невже моє бажання так і не здійсниться? — сумно запитав Юрчик. — Не знаю, — чесно відповіла мама. — Всяке буває. Мама зачинила за собою двері. Малий залишився сам у темряві. Він ніяк не міг заснути, лежав і думав. І слухав тишу, що панувала в оселі. Чарівну передсвяткову тишу. Раптом хлопчині здалося, що він почув якийсь дивний звук на вулиці. Ніби коник заіржав. Юрчик підскочив до вікна. І завмер від подиву: за парканом стояв білосніжний кінь, а його золота грива розвівалася на вітрі. Хлопчик вибіг з кімнати, прокрався повз батьківську спальню, проминув вітальню із вбраною ялинкою, швидко взув чобітки, вдягнув пальто, шарф і шапку та вийшов на вулицю. Рушив доріжкою через садок, потім хутенько відчинив браму і зрозумів, що не помилився: там, посеред ночі, освітлений лише ліхтарями, стояв білосніжний кінь із золотою гривою. — Привіт, конику! — промовив Юрчик. — Вітаю, — труснув гривою коник. — Сідай швидше, у нас обмаль часу! Золотогривий став на коліна, Юрчик заліз йому на спину, обійняв за шию, і вони помчали. Кінь майже летів, його копита ледве торкалися землі. Незабаром мандрівники вже були за містом. Довкола стелилися голі поля. І тільки вітер свистів у вухах. Юрчик ніколи в житті не почувався таким щасливим. — Ну що ж, нам час повертатися, — промовив Золотогривий. — У мене є лише година. Юрчик нічого не відповів, просто міцніше обійняв його за шию. Кінь повернув додому. Коли вони наближалися до містечка, Золотогривий сказав: — Подивися угору! Хлопчина поглянув на небо й побачив,- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (12) »
Последние комментарии
3 часов 27 минут назад
3 часов 36 минут назад
9 часов 48 минут назад
9 часов 52 минут назад
10 часов 2 минут назад
10 часов 8 минут назад