Луб'яне решето (збірка) [Майк Йогансен] (fb2) читать постранично
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (9) »
Гумористична серія «Весела Книжка»
№ 32
Майк Йогансен
ЛУБ'ЯНЕ РЕШЕТО
ПЛУЖАНИН 1929
Бібліографічний опис цього видання вміщено в «Літопису Укр.Друку», «Картковому репертуарі» та інших покажчиках Української Книжкової Палати.
Перша Друкарня
Державного Видавництва України
ім.. Г.І. Петровського
Харків
Укрголовліт № 935. 6/III. 1929. Зам. № 908. Тираж 7000.
ПРО ГУМОР
Бувають такі діла, що з них не можна не сміятись. От уявіть собі: ішов вулицею джентлмен у фракові, у новому циліндрі, у лякових черевиках. І от у другому поверсі одчинилося вікно й на голову джентлменові висипали діжку з помиями; він уступився, служниця упустила діжку, діжка торохнула його по черепу, він з переляку наклав у штани і впав у калюжу. «Грубо, – скажете ви, – але смішно». А то послухайте отакої: один професор зайшов у ту халабуду, де написано два нулі. А був той професор чоловік неміцний і хворував на закріп. Тільки він там розташувався, як хтось як не садикне каменюкою в двері. Він сидить, а ззовні каменюки гупають у двері. Він терпів, терпів, а тоді як не схопиться доганяти... А тут народ, дами... «Ще грубіше, – скажете ви, – але смішно». Ну так от: декому це не смішно. Аніяк. Не розуміє дехто такого гумору. А от уявіть собі, коли йому кажуть, що учневі третьої групи загадали написати повну характеристику Печоріна, то він схоплюється за боки й лягає з реготу. «Грубо, – гогоче він крізь регіт і сльози, – але смішно». Не по однаковому люди зроблені. Читає інший, що чоловік упав з аеропляна й настромився на радіодрючок як на кий – і йому не смішно. Читає в Чехова, як косар добуває з кишені квитка «зі скорістю двох вершків на годину»*[1] – і лягає з реготу. То ж у цій книжці пробував я гумор і на так, і на он-як. Я не дуже боявся, що скаже читач: «Що тут смішного?» Одного я боявся найбільше: щоб не сказав той читач: «Грубо, але не смішно».
РЕЗОЛЮЦІЯ
(Оповідання з римського життя)
Квінт Люцій Публікола, римський громадянин і патрицій, сидів на сірім каменю на березі Євксейнського Понту, сиріч Чорного моря. Перед ним стояла Сибілла і розмахувала, віщуючи, руками над триногом. Вона одверзла вуста свої й сказала: – ... І ти побачиш майбутнє, страшне й дивне, якого зроду не бачив ізвіку свого... У цю мить неначе вдарило Квінта Люція Публіколу фінкою під шосте ребро. Він поточився і впав нестямний... Коли Квінт Люцій Публікола, римський громадянин і патрицій, очуняв, то по дорозі, що стелилася ген з-під його очей, лежали дві довженні залізяки. Щось загуркотіло. Вперше член фамілії Люціїв на свої очі побачив товарний поїзд. Та Квінт Люцій Публікола був стоїк. – Непогані колісниці і чималенька їх купа, – похвалюючи промовив римський муж. – Та ледве чи Гай Люцій Цесар міг би підкрастися до галлів з таким торохкотінням і гуркотом. Сильне роздовбані колісниці. Оце сказавши, Квінт Люцій Публікола нашвидку застібнув ґудзики на своїй сенаторській тозі, ухопився за поручні й поїхав з останньою колісницею. Правда, просто перед його очима заманячив напис: «Увіходити на ходу поїзда заборонено», але Публікола того напису не зрозумів. На станції Публіколу легко випустили з перону. «Кіно-зйомка», — шепнув хтось, побачивши патриція, і всі розступилися перед ним. Хтось запропонував провести його до режисера, але Публікола, гордо піднявши голову, пройшов у місто, залляте електричним світлом. «Скільки тут, одначе, єгипетських лямп», – подумав патрицій. – «Для чого ж їх поставили на місце, а не несуть перед публікою», – майнула в нього гадка, коли він уступивсь і впав в калюжу перед вокзалом. Посердившись трохи на нерівне каміння, що добре торохнуло його в скроні, Квінт Люцій Публікола виліз з калюжі і налагодився продовжувати свою дослідчу екскурсію Та раптом до його слуху долинув хрипкий звук, що виходив з рупора, поставленого на дахові. Публікола звів очі й уважно прислухався. Потім протер собі рукавом вуха. Прислухався ще раз. – Грамофон, – сказав Публікола рішуче. – Не розумію тільки, для чого було ставити його на дахові і пускать заялозені позаторішні романси. У цю мить погляд його впав на плякат, наліплений на дверях. Це був декрет про латинізацію.
Всіх римських громадян, що не складуть іспита з латинської мови до 1 януарія цього року, буде звільнено з посад, за винятком едилів, діловодів, квесторів, цензорів, консулів, адвокатів, легатів та інших відповідальних службовців.
– Прекрасно, – пробурмотів Публікола. – Не далі, як учора, коло самої моєї вілли безпритульний, лаючись у бога, сказав «ад
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (9) »
Последние комментарии
8 минут 5 секунд назад
24 минут 44 секунд назад
25 минут 32 секунд назад
28 минут 15 секунд назад
35 минут 38 секунд назад
2 часов 40 минут назад