КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно
Всего книг - 706127 томов
Объем библиотеки - 1347 Гб.
Всего авторов - 272720
Пользователей - 124654

Новое на форуме

Новое в блогах

Впечатления

a3flex про Невзоров: Искусство оскорблять (Публицистика)

Да, тварь редкостная.

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
DXBCKT про Гончарова: Крылья Руси (Героическая фантастика)

Обычно я стараюсь никогда не «копировать» одних впечатлений сразу о нескольких томах, однако в отношении части четвертой (и пятой) это похоже единственно правильное решение))

По сути — что четвертая, что пятая часть, это некий «финал пьесы», в котором слелись как многочисленные дворцовые интриги (тайны, заговоры, перевороты и пр), так и вся «геополитика» в целом...

В остальном же — единственная возможная претензия (субъективная

  подробнее ...

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
medicus про Федотов: Ну, привет, медведь! (Попаданцы)

По аннотации сложилось впечатление, что это очередная писанина про аристократа, написанная рукой дегенерата.

cit anno: "...офигевшая в край родня [...] не будь я барон Буровин!".

Барон. "Офигевшая" родня. Не охамевшая, не обнаглевшая, не осмелевшая, не распустившаяся... Они же там, поди, имения, фабрики и миллионы делят, а не полторашку "Жигулёвского" на кухне "хрущёвки". Но хочется, хочется глянуть внутрь, вдруг всё не так плохо.

Итак: главный

  подробнее ...

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
Dima1988 про Турчинов: Казка про Добромола (Юмористическая проза)

А продовження буде ?

Рейтинг: -1 ( 0 за, 1 против).
Colourban про Невзоров: Искусство оскорблять (Публицистика)

Автор просто восхитительная гнида. Даже слушая перлы Валерии Ильиничны Новодворской я такой мерзости и представить не мог. И дело, естественно, не в том, как автор определяет Путина, это личное мнение автора, на которое он, безусловно, имеет право. Дело в том, какие миазмы автор выдаёт о своей родине, то есть стране, где он родился, вырос, получил образование и благополучно прожил всё своё сытое, но, как вдруг выясняется, абсолютно

  подробнее ...

Рейтинг: +2 ( 3 за, 1 против).

Луб'яне решето (збірка) [Майк Йогансен] (fb2) читать постранично


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]


Гумористична серія «Весела Книжка»


№ 32

Майк Йогансен

ЛУБ'ЯНЕ РЕШЕТО











ПЛУЖАНИН 1929

Бібліографічний опис цього видання вміщено в «Літопису Укр.Друку», «Картковому репертуарі» та інших покажчиках Української Книжкової Палати.









Перша Друкарня
Державного Видавництва України
ім.. Г.І. Петровського
Харків






Укрголовліт № 935. 6/III. 1929. Зам. № 908. Тираж 7000.












ПРО ГУМОР


Бувають такі діла, що з них не можна не сміятись. От уявіть собі: ішов вулицею джентлмен у фракові, у новому циліндрі, у лякових черевиках. І от у другому поверсі одчинилося вікно й на голову джентлменові висипали діжку з помиями; він уступився, служниця упустила діжку, діжка торохнула його по черепу, він з переляку наклав у штани і впав у калюжу.

«Грубо, – скажете ви, – але смішно».

А то послухайте отакої: один професор зайшов у ту халабуду, де написано два нулі. А був той професор чоловік неміцний і хворував на закріп. Тільки він там розташувався, як хтось як не садикне каменюкою в двері. Він сидить, а ззовні каменюки гупають у двері. Він терпів, терпів, а тоді як не схопиться доганяти... А тут народ, дами...

«Ще грубіше, – скажете ви, – але смішно».

Ну так от: декому це не смішно. Аніяк. Не розуміє дехто такого гумору. А от уявіть собі, коли йому кажуть, що учневі третьої групи загадали написати повну характеристику Печоріна, то він схоплюється за боки й лягає з реготу.

«Грубо, – гогоче він крізь регіт і сльози, – але смішно».

Не по однаковому люди зроблені. Читає інший, що чоловік упав з аеропляна й настромився на радіодрючок як на кий – і йому не смішно. Читає в Чехова, як косар добуває з кишені квитка «зі скорістю двох вершків на годину»*[1] – і лягає з реготу.

То ж у цій книжці пробував я гумор і на так, і на он-як. Я не дуже боявся, що скаже читач: «Що тут смішного?» Одного я боявся найбільше: щоб не сказав той читач: «Грубо, але не смішно».



РЕЗОЛЮЦІЯ


(Оповідання з римського життя)


Квінт Люцій Публікола, римський громадянин і патрицій, сидів на сірім каменю на березі Євксейнського Понту, сиріч Чорного моря. Перед ним стояла Сибілла і розмахувала, віщуючи, руками над триногом. Вона одверзла вуста свої й сказала:

– ... І ти побачиш майбутнє, страшне й дивне, якого зроду не бачив ізвіку свого...

У цю мить неначе вдарило Квінта Люція Публіколу фінкою під шосте ребро. Він поточився і впав нестямний...

Коли Квінт Люцій Публікола, римський громадянин і патрицій, очуняв, то по дорозі, що стелилася ген з-під його очей, лежали дві довженні залізяки. Щось загуркотіло. Вперше член фамілії Люціїв на свої очі побачив товарний поїзд. Та Квінт Люцій Публікола був стоїк.

– Непогані колісниці і чималенька їх купа, – похвалюючи промовив римський муж. – Та ледве чи Гай Люцій Цесар міг би підкрастися до галлів з таким торохкотінням і гуркотом. Сильне роздовбані колісниці.

Оце сказавши, Квінт Люцій Публікола нашвидку застібнув ґудзики на своїй сенаторській тозі, ухопився за поручні й поїхав з останньою колісницею. Правда, просто перед його очима заманячив напис:

«Увіходити на ходу поїзда заборонено», але Публікола того напису не зрозумів. На станції Публіколу легко випустили з перону.

«Кіно-зйомка», — шепнув хтось, побачивши патриція, і всі розступилися перед ним. Хтось запропонував провести його до режисера, але Публікола, гордо піднявши голову, пройшов у місто, залляте електричним світлом.

«Скільки тут, одначе, єгипетських лямп», – подумав патрицій. – «Для чого ж їх поставили на місце, а не несуть перед публікою», – майнула в нього гадка, коли він уступивсь і впав в калюжу перед вокзалом.

Посердившись трохи на нерівне каміння, що добре торохнуло його в скроні, Квінт Люцій Публікола виліз з калюжі і налагодився продовжувати свою дослідчу екскурсію Та раптом до його слуху долинув хрипкий звук, що виходив з рупора, поставленого на дахові. Публікола звів очі й уважно прислухався. Потім протер собі рукавом вуха. Прислухався ще раз.

– Грамофон, – сказав Публікола рішуче. – Не розумію тільки, для чого було ставити його на дахові і пускать заялозені позаторішні романси.

У цю мить погляд його впав на плякат, наліплений на дверях. Це був декрет про латинізацію.


Всіх римських громадян, що не складуть іспита з латинської мови до 1 януарія цього року, буде звільнено з посад, за винятком едилів, діловодів, квесторів, цензорів, консулів, адвокатів, легатів та інших відповідальних службовців.


– Прекрасно, – пробурмотів Публікола. – Не далі, як учора, коло самої моєї вілли безпритульний, лаючись у бога, сказав «ад