Собака, що лазив на дерево [Майк Йогансен] (fb2) читать постранично
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (7) »
Майк Йогансен
СОБАКА, ЩО ЛАЗИВ НА ДЕРЕВО
Оповідання
Для старшого дошкільного віку
Упорядкування та літературна обробка Богдана Чайковського
Художник Тетяна Капустіна
КІТ ЧУДИЛО
До нас приблудилося кошеня, і ми взялися його вчити. Хто його зна, як треба вчити котів, то ми й стали його вчити по-собачому. Ляж! — І котик лягає і дивиться на нас, що ми йому дамо за це. Вперед! — І котик біг уперед що мав сили. Назад! — І котик вертався до нас. Тоді ми давали йому трішки сиру або риб'ячу голову. Так ми й вивчили його по-собачому. Зробили йому нашийничок із старого ремінця, і став він зватись Чудило. Так і бігав за нами кіт Чудило, немов собачка. Тільки не. скрізь. У річку не ходив. Ми купаємося, а він сидить на березі, чекає. Ми — до човна, а він не хоче, нявчить, бігає берегом, а до нас не пливе. Не люблять коти мокрого! Одного разу поїхали ми човном вудити рибу. Дійшов з нами до берега кіт Чудило, а в човен не поліз, не схотів. Вибрався на дошку, що коло неї перуть білизну, і сидить на тій дошці над водою. А під дошкою гуляють маленькі рибки — верховодки. Дивиться на них згори кіт Чудило — мабуть, смачні рибки, та в мокрому місці плавають. Дививсь, дививсь та й заснув на сонечку. Наловили ми багато верховодок. Був у нас здоровенний синій глек, той, що воду ставлять коло вмивальника. Зачерпнули ми тим глеком води і напустили туди верховодок повно. І попливли човном додому. Прокинувся кіт Чудило, протер лапками очі й дивиться, чи не привезли ми йому чогось смачненького. Полазив у нас по плечах, по кишенях — немає нічого. Тоді як глянув у наш глек, так і закам'янів: рибок у глеку так рясно, що води між ними не видно. Плавають, плавають, одна на одну налазять — аж чорно в глекові. Ми поставили глек на землю і трошки одсунулися, дивимось, що робитиме кіт Чудило. Він вибравсь на верхній край глека, умостився й сидить. Сидить, дивиться вниз на рибку. Дивиться, дивиться й нахиляється нижче та нижче, уже звисає над водою, уже й передні лапки в глекові, тоді — шубовсть! — і вскочив У воду. Заметушився, заборсався, забився у воді — аж глек ходором ходить. І не вистрибує. Ну, думаємо, пропав кіт Чудило — утопився, захлинувшись водою, упавши догори ногами в глек. Уже хотіли його рятувати, коли вилазить! Мокрий, сердега, нечепурний, плохий, ніби цілу ніч під дощем був, але рибка в зубах. Виліз, рибку поклав долі, обтерся, облизався й почав їсти. Рибку з'їв, помурчав, витягнув ноги, ще раз облизався — і знову поліз на глек. Дуже довго сидів, дивився, коли знову — шубовсть! — і вистрибнув з рибкою в зубах. І цю з'їв. Тоді ми забрали глек і попекли верховодок на сковорідці. Поклав на хліб — і їж!
І кісток не треба вибирати — так і хрумтять на зубах, як хрящ. А Чудилові повіддавали хвостики й голівки. Отак і привчився кіт Чудило до мокрого. Іде з нами до річки, сам стрибає в човен, як мисливський собака, і зараз же до глека. Ми вудимо рибу, а він на глекові сидить, чекає. Як накидаємо у глек верховодок, тоді й він починає ловити рибу. Отакий у нас був кіт — кіт Чудило.
СОБАКА, ЩО ЛАЗИВ НА ДЕРЕВО
Я жив ціле літо в маленькому місті. Учителював і вчився сам. У мене була кімнатка, відділена від кухні дощаною перегородкою. На кухню часто ходив фокстер'єр Джек — маленький собачка, але дуже завзятий. Ми познайомилися з ним надворі, і він став ходити до мене в хату. Я сиджу і читаю, а він спить біля столу. Бувало й так, що сам стомишся і заснеш, поклавши голову на стіл. Але більше спав Джек, а я читав. — Джек! — кажу я тихо, наче це слово в книжці написано. Лежить — тільки вуха настовбурчив.— Джек! — трохи голосніше. Устав і дивиться на мене, а я нібито й не бачу, читаю.— Джек! — уже голосно, а сам дивлюся в словника. Стриб! І вже він на словнику.— Ну, ходім погуляймо. Куди я, туди й він. Сховаєшся від нього — шукає, гавкає, а як довго нема, то й скавчить. Біжиш — і він біжить. Сядеш — він лягає спати. Було у дворі старе, товсте, похиле дерево. Якось я вибрався на те дерево з книжкою і взявся читати. Джек бігав, бігав навколо дерева, просився, плакав, коли як стрибне на дерево, пробіг трохи вгору й зірвався. Я сиджу тихо — чи не злізе сам на похилий стовбур? Ще раз розігнався і вибрався на перше коліно дерева. Подививсь угору і — до мене. Та там аж скільки п'явся — вище злізти не міг. Другого дня пішли ми знов у двір. Довго старався Джек, разів
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (7) »
Последние комментарии
2 часов 56 минут назад
8 часов 40 минут назад
9 часов 47 минут назад
10 часов 45 минут назад
10 часов 59 минут назад
20 часов 9 минут назад