КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно
Всего книг - 712071 томов
Объем библиотеки - 1398 Гб.
Всего авторов - 274353
Пользователей - 125035

Новое на форуме

Новое в блогах

Впечатления

DXBCKT про Дамиров: Курсант: Назад в СССР (Детективная фантастика)

Месяца 3-4 назад прочел (а вернее прослушал в аудиоверсии) данную книгу - а руки (прокомментировать ее) все никак не доходили)) Ну а вот на выходных, появилось время - за сим, я наконец-таки сподобился это сделать))

С одной стороны - казалось бы вполне «знакомая и местами изьезженная» тема (чуть не сказал - пластинка)) С другой же, именно нюансы порой позволяют отличить очередной «шаблон», от действительно интересной вещи...

В начале

  подробнее ...

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
DXBCKT про Стариков: Геополитика: Как это делается (Политика и дипломатия)

Вообще-то если честно, то я даже не собирался брать эту книгу... Однако - отсутствие иного выбора и низкая цена (после 3 или 4-го захода в книжный) все таки "сделали свое черное дело" и книга была куплена))

Не собирался же ее брать изначально поскольку (давным давно до этого) после прочтения одной "явно неудавшейся" книги автора, навсегда зарекся это делать... Но потом до меня все-таки дошло что (это все же) не "очередная злободневная" (читай

  подробнее ...

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
DXBCKT про Москаленко: Малой. Книга 3 (Боевая фантастика)

Третья часть делает еще более явный уклон в экзотерику и несмотря на все стсндартные шаблоны Eve-вселенной (базы знаний, нейросети и прочие девайсы) все сводится к очередной "ступени самосознания" и общения "в Астралях")) А уж почти каждодневные "глюки-подключения-беседы" с "проснувшейся планетой" (в виде галлюцинации - в образе симпатичной девчонки) так и вообще...))

В общем герою (лишь формально вникающему в разные железки и нейросети)

  подробнее ...

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
Влад и мир про Черепанов: Собиратель 4 (Боевая фантастика)

В принципе хорошая РПГ. Читается хорошо.Есть много нелогичности в механике условий, заданных самим же автором. Ну например: Зачем наделять мечи с поглощением душ и забыть об этом. Как у игрока вообще можно отнять душу, если после перерождении он снова с душой в своём теле игрока. Я так и не понял как ГГ не набирал опыта занимаясь ремеслом, особенно когда служба якобы только за репутацию закончилась и групповое перераспределение опыта

  подробнее ...

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
pva2408 про Зайцев: Стратегия одиночки. Книга шестая (Героическое фэнтези)

Добавлены две новые главы

Рейтинг: +2 ( 2 за, 0 против).

Білий Ріг [Іван Єфремов] (fb2) читать постранично


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

Іван Єфремов БІЛИЙ РІГ Оповідання


© http://kompas.co.ua — україномовна пригодницька література



Переклад К. І. Юречко

Художнє оформлення та ілюстрації А. М. Іовлєва


БІЛИЙ РІГ



У блідому і пекучому небі повільно кружляв гриф. Без будь-яких зусиль ширяв він на величезній висоті, широко розкинувши нерухомі крила.

Усольцев із заздрістю стежив, як гриф то легко злітав угору, майже зникаючи в сліпучій жаркій синяві, то опускався вниз одразу на сотні метрів.

Усольцев згадав, що грифи надзвичайно зіркі. Зараз, мабуть, гриф видивляється, чи немає де падла. Усольцева пройняв мимовільний внутрішній дрож: смертна туга, яку він пережив, ще не зникла. Розум заспокоївся, але кожен м’яз, кожен нерв сліпо пам’ятав пережиту небезпеку, здригаючись од страху. Так, цей гриф міг би вже сидіти на його трупі, розриваючи гачкуватим дзьобом знівечене, розбите тіло.

Долина, засипана уламками голих скель, що руйнувалися від часу, була розпечена, мов піч. Ні води, ні деревця, ні трави — тільки камінь, дрібний і гострий внизу, нависаючий похмурим громаддям угорі. Розтріскані скелі нещадно палить сонце…

Усольцев підвівся з каменя, на якому сидів, і, відчуваючи неприємну слабість у колінах, пішов по щебеню, що скреготів у нього під ногами. Поблизу, в затінку під виступаючою скелею, стояв кінь. Рудий кашгарський іноходець нашорошив вуха, вітаючи господаря тихим і коротким іржанням. Усольцев попустив повід, ласкаво поплескав коня по шиї і скочив у сідло.

Незабаром перед ним відкрилася долина; іноходець вийшов на простір. Рівний уступ передгір’я завширшки кілька кілометрів круто опускався в безмежний степ, оповитий серпанком куряви і клуботливими струменями нагрітого повітря. Там, далеко, за жовто-сірою смугою горизонту, лежала долина річки Ілі. Велика бистра річка несла з Китаю свою кофейну воду в заростях колючої джидди і квітучих ірисів. Тут, у цьому степовому царстві спокою, не було води. Вітер, сухий і гарячий, шелестів тонкими стеблами чию.

Усольцев зупинив іноходця і, підвівшись на стременах, озирнувся. Впритул до рівної тераси прилягала стрімка коричнево-сіра стіна, порізана короткими сухими долинами, що поділяли її гребінь на ряд нерівних гострих зубців. Посередині, як головна башта фортечної стіни, виступала вперед окрема прямовисна гора. Її пористі опуклі груди були підставлені пекучим вітрам широкого степу, а на самісінькій вершині стирчав зовсім білий зубець, трохи зігнутий і зазубрений. Він чітко вимальовувався на фоні темних порід. Гора була значно вищою за всі інші, і її гостра біла вершина нагадувала високо піднятий в небо гігантський ріг.

Усольцев довго дивився на неприступну гору, страждаючи від сорому. Він, геолог, дослідник, відступив, тремтячи од страху, в ту саму мить, коли перемога, здавалося, була зовсім близько. І це він, про якого говорили як про невтомного і стійкого дослідника Тянь-Шаню! Добре, що він поїхав сам, без помічників! Ніхто не бачив його страху. Усольцев мимохіть озирнувся навколо, але палючий простір був безлюдний — тільки широкі хвилі вітру котилися по зарослому чиєм степу і лілувате марево нерухомо висіло над гірським пасмом, що тягнулося далеко на схід.

Іноходець нетерпляче переступав з ноги на ногу.

— Що ж, Рудий, пора нам додому, — тихо промовив геолог до коня.

І той, ніби зрозумівши, вигнув шию і рушив уздовж уступу. Маленькі круті копита вибивали частий дріб по твердому ґрунту. Швидка їзда заспокоювала збентеженого геолога.

З стрімкого спуску Усольцев побачив стоянку своєї партії. На березі невеликого струмка, під сумнівним захистом філігранних сріблястих гілок джиддових заростей, були нап’яті два намети і здіймався ледь помітний стовпчик диму. Трохи далі, вже на межі степу, стояв товстий карагач, неначе обтяжений вагою свого густого листя. Під ним виднівся ще один високий намет. Усольцев глянув на нього й одвернувся, знову відчувши уже в який раз той самий сум.

— Хлопці не повернулися ще, Арслане?

Старкуватий робітник-уйгур, що мішав плов у великому казані, підбіг до коня.

— Я сам розсідлаю, а то у тебе пригорить плов. Їсти не хочу, жарко…

Вузькі очі уйгура уважно глянули на Усольцева.



— Мабуть, знов Ак-Мюнгуз[1] їздив?

— Ні… — Усольцев ледь-ледь почервонів. — У той бік, але мимо…

— Старі кажуть — Ак-Мюнгуз навіть орел не сідає: він гострий, як шемшир[2], —